Про долю законів відставленого парламенту

Дострокове припинення повноважень ВРУ Указом Президента від 2 квітня ц.р. розв’язало дискусію в середовищі конституціоналістів щодо терміну, з якого парламент вважається відставленим. Історія питання Визначення чіткої дати та часу відставки відіграє важливу роль хоча б тому, що де-юре країна не може існувати без законодавчого органу, а де-факто його діяльність паралізована Президентом. Як відомо, однією із основних функцій парламенту є прийняття законів. І парламент, хоч і не в повному складі, на сьогодні цю функцію виконує. З моменту опублікування (набуття чинності) президентського Указу парламентарі прийняли понад 30 законів. Деякі з них є досить важливими для нормального функціонування суспільства та держави. Зокрема, парламентом в цілому був прийнятий пакет законів щодо вступу до СОТ, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ЗУ «Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб і з метою суспільної необхідності», і навіть ЗУ «Про організацію і проведення фінальної частини чемпіонату Європи-2012 по футболу в Україні». Проте закони прийняті, але чинності вони не набувають. Стаття 94 Конституції України чітко врегульовує питання підписання та офіційного оприлюднення (опублікування) законів та інших нормативно-правових актів. Згідно з Основним Законом ця процедура є виключною прерогативою Президента України. Крім того, порядок офіційного опублікування нормативно-правових актів здійснюється відповідно до Указу Президента «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» вiд 10 червня 1997 р. № 503/97. Ні постанови ВРУ, ні постанови КМУ не врегульовують це питання. Існує лише один випадок, коли закон може бути опублікований за підписом спікера. Конституція передбачає, що голова парламенту публікує закон за своїм підписом лише у випадку, коли впродовж 10 днів після подолання конституційною більшістю народних депутатів президентського вето Президент закон не підписав. Такий випадок трапився в історії України тільки один раз, коли в березні цього року спікер за своїм підписом опублікував в газеті «Голос України» ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». Отже, підписання та офіційне оприлюднення (опублікування) законів належить до президентських повноважень. Попри це, впродовж усього часу дії Указу Президент не лише не підписує, але й не публікує закони. Більше того, він навіть не ветує їх, проявляючи повну байдужість до діяльності найвищого законодавчого органу. Компроміс як спосіб вирішення проблеми Зрозуміло, що палкий поборник створених ним же конституційних процедур Олександр Мороз у такій ситуації загнаний у глухий кут, адже він не має права публікувати ці закони. Саме тому вирішувати питання щодо законів він намагається шляхом тиску на Президента. Так, 15 травня ц.р. ВРУ прийняла постанову «Про забезпечення завершення конституційної процедури законотворчого процесу і набрання чинності законами України, прийнятими Верховною Радою України протягом квітня 2007 р.». Цим документом парламентарі звернули увагу Президента на невиконання вимог ст. 94 та п. 29 ч. 1 ст. 106 Конституції України щодо законів України, прийнятих ВРУ протягом квітня 2007 р. Більше того, народні обранці доручили голові ВРУ невідкладно звернутись до Президента України з пропозицією терміново підписати та оприлюднити закони України, прийняті ВРУ протягом квітня ц.р. Ефективність цього документа більш ніж сумнівна, адже дотепер не досягнуто жодних домовленостей між сторонами, тож, скоріше за все, постанова лишиться непочутою. Очевидно, що ті, хто схиляються до чинності нинішнього парламенту (принаймні до першого дня першої сесії новоскликаної ВРУ), вважають, що Президент не повинен ігнорувати прийняття законів. Таку думку підтримують і представники парламентської коаліції. Проте, на відміну від них, юристи «Нашої України» переконані: закони можуть бути підписані, але лише в разі досягнення політичного компромісу. Так, народний депутат Микола Оніщук стверджує, що якщо робоча група пристане на президентські пропозиції, то разом із внесенням змін до ЗУ «Про вибори народних депутатів» буде прийнята постанова, яка підтвердить результати голосування щодо тих нормативних актів, котрі були прийняті без участі представників опозиційних фракцій у період з 2 квітня і дотепер. Таке підтвердження дасть правові підстави Президенту розглянути закони на предмет можливого їх підписання та оприлюднення. Однак у разі, якщо нормативно-правові акти були прийняті із перевищенням службових повноважень і носили політичний характер, вони будуть скасовані. Вихід із кризи по-соціалістичному Один із найпрофесійніших політичних гравців Олександр Мороз запропонував власний варіант виходу з кризи. Так, 16 травня 2007 р. у приміщенні ВРУ відбулось розширене засідання координаційної ради з питань місцевого самоврядування, під час якого спікер презентував новий законопроект «Про внесення змін до Конституції України», який нібито є продовженням політичної реформи і спрямований на розвиток місцевого самоврядування. Однак деякі норми в ньому призначені саме для того, як «обійти» Президента в законотворчому процесі. Зокрема, спікер запропонував внести до Основного Закону норму, згідно з якою президентське вето можна було б подолати простою більшістю голосів народних депутатів (226 голосів). Також змінами до Конституції пропонується впорядкувати процедуру введення законів у дію. Згідно з чинною процедурою проект закону, підтриманий депутатами, направляється Президенту. Той протягом 15 днів має або підписати закон, або ветувати його. Після повернення парламент або голосує за закон і знову відправляє Президенту, або він долає вето Президента 300 голосами. Якщо Президент не підписує закон, його обнародують за підписом спікера. Як альтернативу пан Мороз запропонував направляти Президенту на підпис проголосований ВРУ проект закону. Якщо ж через 15 днів він його не підписує, то закон вважається прийнятим і має бути обнародуваний за підписом спікера. Більше того, на думку спікера, КСУ має здійснювати тлумачення лише Конституції, а закони та інші нормативно-правові акти мають тлумачити їхні автори. Також, боячись повторення ситуації із відставкою парламенту, пан Мороз пропонує, щоб перш ніж розпустити найвищий законодавчий орган, Президент повинен отримати підтвердження КСУ щодо підстав, за якими він хоче припинити повноваження парламенту. Проте всі ініціативи – це лише суб’єктивна мрія конкретної людини, якій скоріше не дано здійснитися. Якби там не було, але в наш час доля прийнятих законів знаходиться виключно в компетенції Президента. Якщо суперечності будуть врегульовані, то не виключено, що якась частина нормативно-правових актів буде підписана і опублікована гарантом Конституції, якщо ж ні – тоді можна відверто сказати, що з 2 квітня ц.р. парламент не працював.