Чому потрібне дострокове припинення повноважень ВР?

Четвертий указ глави держави про призначення дострокових виборів до парламенту офіційно задекларував початок виборчої кампанії. Третій указ був виданий на основі політичних домовленостей, причому не за 60 днів, а значно раніше. І щоб ні в кого після проведення виборів не виникало питань, ніхто не міг оскаржити їх результати на цьому підґрунті, був необхідний останній указ, який поставив велику крапку в цьому спорі. Прикро, що ще не всі усвідомили значущість проведення дострокових виборів до парламенту, дехто має сумніви в правомірності їх проведення і все ще сподівається на рішення Конституційного Суду з цього питання. Президент реалізував дискреційне повноваження  Ігнорування більшістю у Верховній Раді України 5-го скликання конституційних вимог щодо формування коаліції депутатських фракцій, тобто масове поповнення її складу на засадах індивідуального або групового членства, що є грубим порушенням ст. 83 Конституції України, спотворило результати народного волевиявлення, здійсненого у 2006 р., призвело до видання Президентом України, починаючи з 2 квітня ц.р., низки указів про дострокове припинення повноважень парламенту та призначення позачергових парламентських виборів. Деякі з цих указів Президента були оскаржені на предмет їх конституційності до Конституційного Суду України, однак провадження у цих справах було припинено у зв’язку із скасуванням оспорюваних указів.          Предметна компетенція парламенту Коло предметів відання того чи іншого органу державної влади,  підвідомчість або його предметна компетенція визначається для кожного органу нормами Конституції або законів України (стосовно компетенції парламенту та Президента – лише нормами Конституції). І саме в межах визначеної предметної компетенції державні органи мають здійснювати свої повноваження. Це зумовлено тим, що межі компетенції є не стільки виявом «поділу влади на три частини», скільки одним із методів недопущення узурпації влади в системі стримувань і противаг. Верховна Рада України здійснює повноваження лише у межах її предметної компетенції (ст. 85, інші статті Конституції України, що її доповнюють і конкретизують) у формі пленарних засідань, діяльності її Комітетів і народних депутатів України. Будь-які втручання законодавчої влади, її органів і народних депутатів України у сферу конституційної діяльності інших гілок та органів державної влади, вчинені за межами предметної компетенції Верховної Ради України, є неконституційними та означають узурпацію влади (ст. 5 Конституції України). Подібні втручання законодавчої влади, її органів і народних депутатів України порушують конституційний правопорядок та передбачають конституційну відповідальність з боку парламенту, його органів і народних депутатів. Конституційні подання народних депутатів України щодо конституційності указів Президента України про дострокове припинення повноважень парламенту було втручанням у виключну (дискреційну) сферу конституційних повноважень Президента України, встановлену ст.ст. 102, 106 та іншими статтями Конституції України. Стаття 85 Конституції України не передбачає в межах предметної компетенції парламенту права народних депутатів України, крім права ініціювання процедури імпічменту (пункт десятий частини першої), звертатись до судового контролю за указами Президента України, ухваленими в межах його виключних повноважень. Як зазначив Конституційний Суд у Рішенні від 17 жовтня 2002 р. №17-рп/2002, «реалізація повноважень Верховної Ради України уможливлена наявністю повноважень народних депутатів України». Отже, Конституція України визначає предметну компетенцію не тільки Верховної Ради України, але і її органів та народних депутатів України, які є лише організаційно-правовими формами її діяльності. Ніяких правових аргументів, які підтверджували б належність питань, викладених у зазначених конституційних поданнях народних депутатів України, до предметної компетенції Верховної Ради України в даних конституційних поданнях не наводилися. Отже, конституційні подання щодо конституційності указів Президента про дострокове припинення повноважень парламенту засвідчили, що народні депутати діють за межами предметної компетенції парламенту, їх подання не могли бути предметом розгляду Конституційним Судом України. Цілком очевидно, що провадження у цих справах було відкрито Конституційним Судом України лише з причин неабиякого тиску на певних суддів. Суд повинен був відмовити у відкритті провадження у даних справах за відсутністю компетентного конституційного подання. А оскільки народні депутати та Верховна Рада України не мають права контролю за актами Президента України (як, наприклад, Президент України щодо актів Кабінету Міністрів України), то народні депутати України могли максимум вимагати від Конституційного Суду дати тлумачення тих норм Конституції України, які з їх точки зору є спірними. І тоді у разі виявлення у процесі тлумачення певних норм неконституційності відповідних норм Указу Президента, вони могли бути скасовані (як, наприклад, у справі про звільнення судді з адміністративної посади). Презумпція конституційності актів держорганів  Крім того, слід зазначити, що після видання 2 квітня ц.р. Указу Президента парламент, повноваження якого були достроково припинені, жодних рішень ухвалювати не міг, оскільки був недієздатним (у даному випадку конституційна формула, передбачена в ч. 1 ст. 90 Конституції є, по суті, лише правовою декларацією). Уряд також відразу не виконав чинний Указ (чинний доки не встановлено іншого) та не виділив необхідне фінансування для дострокових виборів. Адже в конституційному праві для органів державної влади та їх посадових осіб діє презумпція конституційності та законності актів цих органів, поки ці акти не скасовані чи не змінені в установленому Конституцією та законами України порядку. В іншому випадку зацікавлені суб’єкти публічного та приватного права могли б апріорі будь-який правовий акт Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України називати неконституційним чи незаконним, що мало б наслідком посилення правового хаосу тощо. КСУ – не політичний орган  Іншим фактором, за якого Суд не міг ухвалити рішення у даних справах є те, що останні мають політичний характер, про що свідчить низка фактів, а отже, згідно з прийнятою в Конституційному Суді України доктриною «політичної доцільності» даний спір не міг бути  предметом розгляду Конституційного Суду України. Укази Президента щодо розпуску парламенту за своєю природою мали політичний характер, оскільки спрямовані на вирішення політичної кризи фактично політичними методами. Про це свідчить посилання Президента в даному Указі на ст.ст. 5, 77, 83, 102 і 106 Конституції України. Реалізація відповідного повноваження Президента України стосувалась врегулювання політичної ситуації. Глава держави реалізував дискреційні повноваження згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції України, тобто на свій розсуд, а отже, використав політичну доцільність. Таким чином, Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції має завжди враховувати всі можливі суспільні та правові наслідки незалежно від прийнятого ним рішення по суті справи. Такі наслідки повинні мати виключно правовий характер і будь-яка політична доцільність не може впливати на прийняття рішення у цій справі. Конституційний Суд має стояти на ґрунті права, оскільки суд не зможе виконувати властивих  саме йому функцій, якщо заглибиться в сферу політики та буде керуватися політичною ідеологією. Як сказав видатний американський науковець проф. Дж. Чарні, «інтереси держави можуть бути найкращим чином захищені шляхом прихильності законності й праву, незалежно від міркувань політичної доцільності». Використання Конституційного Суду України як засобу примирення в «розборках» певних політичних сил та органів державної влади є неприпустимим. Право народу на дострокові вибори  Укази Президента про дострокове припинення повноважень парламенту та призначення дострокових парламентських виборів засвідчили: в умовах демократичного режиму жоден орган публічної влади не може уникати конституційної відповідальності, включаючи парламент. В цьому якісний перехід України до системи відповідальної парламентської демократії, яка ще не раз прислужить народові й стане гарантом системи стримувань і противаг у конституційній системі держави. Головне полягає у тому, що укази Президента гарантують народу право на позачергові парламентські вибори, які є невід’ємною частиною народного суверенітету. Позбавити народ цього права не може жоден український парламент, включаючи парламент зразка-2006.