Нова віха в історії депутатської недоторканості Чинне законодавство України передбачає особливий порядок провадження у кримінальних справах щодо окремої категорії осіб. Переважно це посадові особи, які за своїм правовим статусом наділені конституційними гарантіями недоторканості – Президент, народні депутати і судді. Оскільки процедура дострокового припинення повноважень глави держави в порядку імпічменту досить складна, а реалізація незалежності суддів потребує ретельного інституційного аналізу, розглянемо лише деякі особливості недоторканості народного депутата в сфері кримінального судочинства.
Чи можна депутата притягнути до відповідальності
У цьому контексті доречно нагадати ст. 80 Конституції України, яка зазначає: «Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Вони також не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».
Отже, громадянин України, отримавши представницький мандат, набуває статусу народного депутата. З цього моменту на нього поширюється депутатська недоторканість. Її суспільне призначення має на меті захистити депутата на час виконання ним депутатських повноважень, які починаються з моменту присяги і припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР, від незаконного переслідування. Аналіз юридичних норм, які визначають статус народного депутата, свідчить про те, що на практиці по-різному використовується термін «притягнення до кримінальної відповідальності».
Відсутність чіткого розуміння депутатської недоторканості в законодавстві України призводить до того, що це право та привілей народні депутати почали тлумачити як повну непідвладність силі закону. Ми маємо приклади, коли кримінальні справи щодо парламентаріїв, які вчинили злочин, не порушуються, а порушені справи без дотримання відповідних процесуальних процедур закриваються. І навіть якщо депутат затриманий на місці вчинення ним злочину, до нього не можна застосувати заходи процесуального примусу без попередньої згоди парламенту. Практично статус недоторканості наших парламентаріїв є абсолютним, оскільки будь-яке скоєне ними правопорушення лишається без покарання.
Свою роль у цьому відіграв і Конституційний Суд (далі – КС), який ще у 1999 р., розглянувши клопотання МВС про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 80 Конституції України стосовно притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, не в повній мірі розкрив змістовну частину цієї норми. Підставою для такого звернення була практична необхідність визначити момент, з якого депутат вважається притягнутим до кримінальної відповідальності, та момент, коли необхідно вносити до парламенту подання про одержання на це згоди.
Слід нагадати, що надання такого тлумачення обґрунтовувалося ще й тим, що чинний кримінально-процесуальний закон не передбачає такої стадії досудового слідства. Неоднозначно трактується цей елемент і в теорії кримінального права. Водночас у філософському обґрунтуванні стало правилом вважати початком кримінального переслідування пред’явлення особі обвинувачення у вчинені злочину. Конституційний Суд, розглядаючи справу про депутатську недоторканість, не тільки погодився з таким підходом, а й ототожнив винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого з пред’явленням їй обвинувачення. На наше переконання, така позиція єдиного органу конституційної юрисдикції щодо порушеного МВС питання через свою невизначеність є помилковою, оскільки не випливає із сучасних теоретичних уявлень про згадану стадію досудового слідства та з тих норм, які регулюють питання депутатської недоторканості.
Про початок кримінального переслідування
Для правового вирішення ситуації, що склалася, слід було б суду врахувати той факт, що процес пред’явлення обвинувачення має стадійний характер. Центральне місце в цій системі посідають дві процесуальні форми – це складання постанови про притягнення як обвинуваченого і безпосереднє пред’явлення обвинувачення, що є дією, яка полягає в оголошені підозрюваному зазначеної постанови. Характерно, що вони за своєю юридичною природою і в часовому розрізі дещо різняться між собою. Так, для того щоб пред’явити особі обвинувачення, слідчому спочатку потрібно порушити кримінальну справу та добути достатньо доказів, які б вказували на вчинення нею злочину, сформулювавши їх у відповідному процесуальному документі, який називається постановою. Потім оформлену постанову пред’явити підозрюваному у встановлений законом строк. Тільки після виконання останньої процедури в розслідуванні кримінальної справи починається новий етап, бо до процесу вводиться один із його основних учасників – обвинувачений. Ця особа отримує можливість дізнатися, в чому конкретно вона обвинувачується і яких набуває процесуальних прав для захисту своїх інтересів.
Висновок же КС про те, що згода на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності надається ВР до пред’явлення йому обвинувачення у вчиненому злочині, містить у собі лише загальні умови існування певних дій і не враховує динамічність процесу, що складається з різних етапів. У зв’язку з цим на практиці і в теорії процесуального права так і лишилося не вирішеним питання, пов’язане з визначенням моменту притягнення до кримінальної відповідальності. Суть розбіжностей з цього приводу полягає у двох моментах. Один передбачає, що реалізація заходів державно-правового примусу до правопорушника настає з моменту складання слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого, інший – з оголошення обвинуваченому такої постанови та роз’ясненням йому суті пред’явленого обвинувачення.
На перший погляд, ці дві процесуальні дії не мають практичного значення для визначення моменту настання депутатського імунітету. Проте не слід забувати, що пред’явлення обвинувачення в кримінальному процесі асоціюється з оголошенням постанови про притягнення як обвинуваченого, яку слідчий повинен пред’явити впродовж двох днів. Однак слідча практика знає випадки, коли ця процедура через стихійне лихо, хворобу обвинуваченого, оголошення його в розшук тощо може затягнутися на невизначений термін. У такій ситуації ототожнення поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» з моментом пред’явлення обвинувачення викликає певний сумнів.
На пленарному засіданні КС більшість уповноважених за дорученням представників суб’єкта права на конституційне подання висловили думку, що депутата необхідно вважати притягнутим до кримінальної відповідальності з моменту винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого. Такий підхід, вочевидь, випливає з переконання, що тільки на цьому етапі процесу повинно починатися кримінальне переслідування, проти якого народний депутат має імунітет. Цього погляду дотримується і сучасна слідча практика.
Окремі думки
Відсутність уніфікованого бачення КС депутатської недоторканості призвело до нівелювання та коментування окремих його положень навіть деякими суддями зазначеного суду. Наприклад, цікавою була позиція одного із суддів, викладена в його «окремій думці», про те, що депутатська недоторканість поширюється на народного депутата з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії, проте згода ВР на його притягнення до кримінальної відповідальності має бути отримана не до пред’явлення обвинувачення, а перед направленням прокурором справи до суду.
Інший суддя, аналізуючи теоретичні основи каральної політики держави щодо громадянина, якого було обрано народним депутатом на стадії розгляду судом його кримінальної справи, зазначив, що депутатська недоторканість на таку особу не може поширюватися, оскільки це є прямим порушенням принципу поділу державної влади в Україні та втручання у здійснення правосуддя. В таких випадках стадія кримінального переслідування повинна бути доведена до постановлення судом виправдувального або обвинувального вироку і набрання ним законної сили. Однак КС не погодився з такими абстракціями, і у своїй доктрині з цього питання надав принцип зворотності депутатської недоторканості тим громадянам, яких було притягнуто до кримінальної відповідальності чи взято під варту до набуття повноважень народного депутата.
Згадані правові колізії намагалися усунути автори проекту нового КПК України, запровадивши в ньому окремі статті, що передбачають порядок провадження в кримінальних справах стосовно осіб, які володіють імунітетом. Так, якщо в діях народного депутата наявний злочин, проект пропонує Генпрокурору звертатися до ВР за згодою вже на стадії порушення провадження у кримінальній справі, заручившись попередньо висновком колегії у складі трьох суддів ВСУ.
Депутатська недоторканість в інших країнах
З цього приводу слід зазначити, що інститут гарантії забезпечення статусу парламентаріїв, запропонований розробниками процесуального закону, не є суто національним явищем. Він існує у більшості країн. Якщо брати до уваги історичні аспекти існування депутатської недоторканості, то, наприклад, у Чехії щодо парламентарія не може бути порушена кримінальна справа без згоди Палати, однак він може бути заарештований, якщо його затримано під час вчинення злочину або відразу після нього. Депутата Держдуми РФ не мають права затримати, взяти під варту чи обшукати, крім випадків затримання на місці злочину. У Фінляндії депутата можна заарештувати і порушити проти нього кримінальну справу за злочин, строк покарання за вчинення якого становить не менше ніж 6 місяців. У Швеції дозвіл парламенту на арешт та переслідування депутата не потрібний, якщо санкція злочину передбачає позбавлення волі на два і більше роки.
Державний трибунал
Особливий порядок відповідальності парламентаріїв та інших посадовців, які не дотримуються Конституції, зловживають наданою їм владою і службовим становищем намагалася запровадити група народних депутатів через прийняття закону про Державний трибунал України. Відповідно до його змісту за діяння, яке є конституційним деліктом, Державному трибуналу надавалася можливість призначати стягнення у вигляді усунення з посади, дострокове припинення депутатських повноважень з позбавленням права у майбутньому бути обраним на ці посади строком від 2 до 10 років. У разі виявлення ознак злочину в діянні вказаних осіб покарання повинно було б призначатися за КК України. До складу трибуналу планувалося обрати не менше 11 суддів.
Ініціатором звернення про притягнення до конституційної та кримінальної відповідальності мав виступати парламент. Суб’єктами попереднього подання до ВР були б: Президент, СБУ, ГПУ, комітети ВР або одна третина народних депутатів від загальної кількості. Державним трибуналом надавалися повноваження навіть усувати з посади Президента за зверненням ВР у разі вчинення ним злочину або порушення обов’язків діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таке рішення вважалося б законним, якщо б за нього проголосувало щонайменше 34 суддів від його складу.
Замість висновків
Стосовно політичної доцільності депутатського імунітету, то ще в 1998 р. на порядок денний ВР виносилося питання про скасування депутатської недоторканності. Потім у 2000 р. подавався проект закону про внесення змін до ст. 80 Конституції України. Запитання стосовно ліквідації депутатського імунітету виносилося також на Всеукраїнський референдум. Але й досі цей результат не втілений у національне право.
Таким чином, питання гарантованості діяльності народних депутатів містять на сьогодні чимало проблем, які потребують вирішення як у конституційному, так і в кримінально-процесуальному порядку. Це викликано тим, що депутатська недоторканість в Україні у її нинішньому вигляді є одним із найпотужніших соціальних подразників. Проте депутатська недоторканість має бути, хоча б у формі індемнітету, що означає неможливість притягнення народного депутата за результати голосування чи висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Водночас, щоб знівелювати обстановку, що склалася в державі навколо цього питання, слід відмовитися від депутатського імунітету (захист від судової відповідальності, яка не пов’язана прямо з парламентською діяльністю), привівши у такий спосіб правовий статус народного депутата у відповідність із європейськими принципами та стандартами.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|