Карта НАТО знову у грі Загальновідомо наскільки благодатною у сенсі здобуття політичного капіталу є тема НАТО в українському суспільстві. А тим більше якщо політичні опоненти дають привід. Саме таким приводом і стало нещодавнє підписання листа до генсека Північноатлантичного альянсу Яапа де Хооп Схеффера з проханням про приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на Бухарестському саміті цієї організації. Ця подія і реанімувала призабуту після останніх парламентських виборів тему НАТО, викликавши низку заяв опозиційних сил у нашій державі, неоднозначні погрози деяких сусідніх тощо.
Помилка коаліції
Підписання листа з проханням про приєднання країни до ПДЧ – цілком нормальний для України крок, хоча й зроблений з деяким запізненням. Адже ухвалений влітку 2003 р. ЗУ «Про основи національної безпеки», за який, до речі, проголосувала і Партія регіонів, передбачає вступ нашої країни до НАТО. А нинішній формат відносин України й альянсу, що існує в рамках Плану дій та Інтенсифікованого діалогу, давно себе вичерпав. Оскільки Інтенсифікований діалог розрахований щонайбільше на півтора року, а Київ веде його з Брюсселем уже майже три. Таким чином, підписання зазначеного вище листа до генсека НАТО є виконанням українською стороною останньої формальності, необхідної для того, аби змінити рамки свого співробітництва з альянсом. Тепер цей лист, переданий панові Схефферу міністром закордонних справ України Володимиром Огризком, стане предметом обговорення країн – членів цієї євроатлантичної організації.
Однак те, що про лист, датований 11 січня ц.р., українські громадяни чомусь дізналися не з вуст самих підписантів, а від американського сенатора Річарда Лугара, і є тим приводом, про який наголошувалося. Гірше не придумаєш з огляду на негативне ставлення багатьох українців до Сполучених Штатів і НАТО. Саме це й дало можливість опонентам сьогоднішньої коаліції трактувати рішення про підписання листа як прийняте під тиском Вашингтона. Якби ж Президент, прем’єр та спікер, приміром на спільній прес-конференції, повідомили громадянам про цей документ, пояснили свої мотиви, спираючись на чинне законодавство, то це, звичайно, не позбавило б їх від випадів опозиційної Партії регіонів та лівих сил, однак українські громадяни сприйняли б цю новину спокійніше.
Стара-нова пісня ПР та лівих
Натомість, скориставшись ситуацією, тепер уже опозиційна Партія регіонів, зазначаючи у своїй заяві, що рішення про набуття членства в НАТО може приймати лише народ, знову осідлала свого улюбленого коника: «Тільки громадяни України шляхом референдуму можуть змінити позаблоковий статус нашої держави, закріплений в Основному Законі країни». Щоправда, «регіонали», комуністи, «вітренківці» та інші, неодноразово заявляючи про порушення Конституції нинішньою владою, забувають зазначити конкретну статтю Основного Закону, де йдеться про позаблоковий статус України. Тож чи не тому, що такої статті немає й жоден із законів нашої країни не передбачає позаблокового або нейтрального статусу України, не називається нічого конкретного? Проте це не заважає опозиції розігрувати свою карту. Зокрема, блокувати трибуну Верховної Ради, вимагаючи від спікера відкликати підпис під листом щодо приєднання України до ПДЧ, і погрожувати вивести людей на акції протесту, оскільки «це не відбиває волі українського народу». В результаті згадані сили здобувають бали у політичній боротьбі, а дехто, про кого вже починають забувати, намагається реанімуватися свій вплив.
Чи такий страшний ПДЧ як його малюють?
ПДЧ є наступним за Інтенсифікованим діалогом та останнім підготовчим етапом перед вступом країни до Альянсу. Проте План дій щодо членства в НАТО ні до чого не зобов’язує іншу сторону, тобто Альянс. Це лише домашнє завдання, щорічний перелік реформ, які держава зобов’язується виконати для відповідності високим критеріям країн, що входять до трансатлантичного співтовариства. При цьому 90% обов’язкових заходів та реформ стосуються політичних і економічних питань, і лише 10% – військової та правової сфери, реформування сектору безпеки. Цілком логічно, що Альянсу ні до чого потенційні учасники з, образно кажучи, купою невирішених проблем, зокрема в економіці. Тобто, іншими словами, приєднання до ПДЧ – це зобов’язання проводити реформи, в яких зацікавлені громадяни України, але які не поспішає здійснювати влада нашої держави.
За своєю структурою ПДЧ дуже схожий на Цільовий план на 2007 р., який Україна виконувала в межах Плану дій Україна-НАТО й Інтенсифікованого діалогу. Зараз Україна щороку розробляє документ, а пізніше погоджує його з НАТО. Основна відмінність Плану полягає в тому, що Україна самостійно визначатиме для себе пріоритетні завдання й терміни досягнення поставленої мети. У цій ситуації НАТО лише здійснює оцінку тих зрушень, яких досягла наша країна в тій чи іншій галузі. При цьому ПДЧ може тривати кілька років, як це було з балтійськими країнами, а може розтягтися й на значно більший термін. Так, наприклад, Хорватія виконує його з 2002 р., а Македонія й Албанія – з 1999-го. І лише цьогоріч на Бухарестському саміті НАТО, на який Україна теж покладає певні сподівання, ці балканські країни, можливо, отримають запрошення від Альянсу стати повноцінними членами організації.
«Позиції» іноземних держав
Після передачі листа генсеку НАТО Україна очікує реакції Альянсу. До цього Яап де Хооп Схеффер висловив думку, що для взаємодії з Україною та Грузією треба максимально використовувати потенціал таких інструментів, як особливе партнерство та поглиблений діалог. Також відомо, що з різних причин низка впливових членів організації, зокрема Франція та Німеччина, виступають проти приєднання України до ПДЧ. Передусім вони не хочуть посилення американських позицій в Альянсі. Натомість у США – інша позиція. Вашингтон, для якого швидше за все визначальним є російський чинник, виступає за надання ПДЧ. Та й сусідні з Україною країни підтримують наш намір. Однак найбільшим стримувальним чинником у цьому випадку є непослідовність саме української влади.
Що стосується Росії, то, на жаль, вже стало звичним, що північний сусід бурхливо реагує (навіть на рівні офіційних заяв МЗС РФ) ледь не на всі внутрішньо- і зовнішньополітичні події України. Більше того, питання Україна – НАТО перебуває у зоні підвищеної зацікавленості Росії. Тому й є зрозумілою її реакція на лист України до генсека Альянсу. Це була, зокрема, заява російського зовнішньополітичного відомства, в якій йшлося про те, що у разі вступу України до НАТО Росія буде вимушена вживати адекватних заходів. Ймовірно, йдеться про економічні санкції. Демонстрацією цієї позиції могло бути те, що саме в цей час росіяни вкотре заборонили ввіз молочної продукції з України. За оцінкою російського МЗС, нинішнє українське керівництво розглядає зближення з НАТО як альтернативу добросусідським зв’язкам з РФ.
Проте, на думку голови профільного комітету ВР України з питань закордонних справ Олега Білоруса, заява МЗС Росії є безвідповідальною, оскільки у РФ «такий масштаб і обсяг співпраці з Альянсом, що не всі члени НАТО цим можуть похвалитися».
Коментар фахівців
Реалізація ПДЧ ще не гарантує вступу до НАТО!
Серед подій, присвячених тематиці НАТО, – прес-конференція «Намір України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО очима провідних політичних експертів і науковців», яка відбулася 22 січня 2008 р. Більшість українських експертів загалом підтримують підписання українськими лідерами листа з проханням України про приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО. Про це свідчать результати експертного опитування, проведеного з 17 по 19 січня 2008 р центром «Соціовимір», за участю Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України. Результати цього опитування обнародували голова правління Центру Сергій Таран (на фото – ліворуч) та директор Інституту Григорій Перепелиця в ході згаданої прес-конференції.
За словами пана Тарана, під час опитування було визначено мотивацію політичних гравців щодо їхнього ставлення до ПДЧ, оцінений внесок українських урядів у євроатлантичні зусилля України та проаналізовані позитивні і негативні наслідки перспектив вступу України в НАТО. Загалом в опитуванні взяли участь 30 провідних українських експертів-економістів, науковців і політологів. Таким чином, за результатами дослідження, 76,7% експертів підтримують дії лідерів з підписання листа щодо ПДЧ, 10% – ні, 13,3% – «важко відповісти». 80% опитаних вважають, що приєднання до ПДЧ відповідають національним інтересам України, 10% – ні, 10% – «важко відповісти».
Позитивними наслідками ПДЧ для України експерти вважають виконання норм, що містяться в ПДЧ, які наближають Україну до отримання надійних гарантій у НАТО. Так відповіли 60% опитаних експертів. 53,4% експертів вважають, що виконання норм, що містяться в ПДЧ, збільшує діапазон можливостей для зовнішньополітичного маневрування. 50% експертів вважають, що виконання норм, що містяться в ПДЧ, збільшує дієздатність України на міжнародній арені і її міжнародний авторитет. 43,3% опитаних експертів вважають, що виконання норм, що містяться в ПДЧ, збільшує боєздатність ЗСУ. Водночас, на думку 6,7% опитаних експертів, позитивних наслідків приєднання до ПДЧ немає. Свої варіанти відповіді дали 23,3% експертів. Утрималися – 3,3%.
50% опитаних експертів серед негативних наслідків для України приєднання до ПДЧ виділили те, що цей факт зашкодить відносинам з Росією. 13,3% вважають, що негативних наслідків не буде. Також 13,3% вважають, що приєднання до ПДЧ зменшить орієнтацію на власні сили в питанні гарантування безпеки. 10% експертів заявили, що приєднання до ПДЧ змусить Україну більше витрачати на оборону. 6,7% вважають, що приєднання втягне Україну у військовий блок. 33,3% мали свій варіант відповіді. Жоден з експертів не вважає, що приєднання до ПДЧ втягне Україну у військові дії за кордоном. Більшість з опитаних експертів (93,3%) упевнені в тому, що реалізація ПДЧ не гарантує вступ до НАТО. А саме: приєднання до ПДЧ не тотожне ухваленню рішення про вступ до Альянсу. Також 93,3% опитаних вважають, що в Україні необхідно провести просвітницьку кампанію, спрямовану на роз’яснення державних інтересів щодо співпраці з НАТО.
Щодо проведення всеукраїнського референдуму з питання НАТО, то 54% експертів висловилися за його проведення. Майже 40% виступають проти референдуму, 6,7% – «важко відповісти».
Також експерти відповіли на запитання: «Чому Росія виступає проти вступу України в НАТО?». 46,7% експертів вважають, що це прагматичний захист Росією власних інтересів, 30% вважають це наслідками імперського мислення, 23,3% мають свою думку із цього приводу. Жоден з опитаних не підтримав варіант відповіді, що реакція Росії викликана агресивною політикою НАТО стосовно Росії.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|