Про обмеження в діяльності монополістів В одному з економічних словників термін «монополізм» (англ. – monopolism) розглядається як тип економічних відносин, за якого окремі підприємці можуть нав’язувати власні інтереси своїм конкурентам та суспільству, ігноруючи їхні дійсні потреби та можливості. Займати монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку товарів та/або послуг для підприємств вигідно. Проте у зв’язку із цим виникають певні неоднозначні наслідки. Суб’єкт господарювання-монополіст диктує свої умови споживачу й останній за відсутності альтернативи змушений купувати товари чи одержувати певні послуги в однієї компанії. Таким чином, ризик втрати суб’єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товарів та/або послуг, прибутку не настільки великий, як, скажімо, у конкуруючих між собою компаній.
Не виключено, що компанія-монополіст, яка не зазнає конкуренції на ринку, поступово прийде до того, що при реалізації товарів та/або наданні послуг почне «заощаджувати» на нових ідеях чи навіть коштах. Відтак, знизиться якість реалізованих товарів або наданих послуг, що, в свою чергу, може призвести до втрати значної частини ринку та навіть банкрутства компанії. Більше того, законодавство України передбачає низку обмежень для компаній-монополістів, що слугує певним чином захисним механізмом від випадків зловживання останніми домінуючим становищем на відповідному ринку реалізації товарів та/або наданні послуг.
Через відсутність офіційних роз’яснень судових органів щодо згаданих обмежень суб’єкти господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на тому чи іншому ринку товарів та/або послуг, почасти стикаються з проблемою їхньої інтерпретації. Таким чином, основною метою даної статті є розгляд, а також коментування випадків, за яких дії компаній-монополістів розглядатимуться такими, що порушують антимонопольне законодавство України, і за що останні можуть бути притягнуті до відповідальності, передбаченої законом.
Окремі випадки зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку передбачені в ст. 13 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-III (далі – Закон). У зв’язку з тим, що наведені норми Закону трактуються на практиці неоднозначно, що призводить до виникнення проблем, пропонуємо зупинитися більш детально на кожній із них.
Випадки зловживанням монопольним становищем на ринку
(відповідно до ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про захист економічної конкуренції») 1. Встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку Ця норма забороняє суб’єкту господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку товарів та/або послуг (далі – Суб’єкту-монополісту), встановлювати такі ціни на свою продукцію, а також такі умови придбання товарів, які неможливо було б встановити за умови наявності значної конкуренції. Встановлені монополістом ціни повинні бути обґрунтованими з урахуванням реальної економічної вартості продукції. В окремих випадках певні орієнтири для встановлення цін визначаються нормативно-правовими актами. Так, відповідно до п. 4 Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, що затверджене постановою КМУ від 22 лютого 1995 р. № 135 (далі – Положення про ціни), регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торгових надбавок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін. Таким чином, державні органи вправі визначати граничні рівні цін, перевищення або вихід за встановлену нижню межу яких з боку монополіста розцінюється як встановлення або монопольних-високих, або монопольних-низьких цін. Доцільно пам’ятати, що обов’язок обґрунтування встановлених на ту чи іншу продукцію (або ж на надані послуги) цін покладається на самого монополіста. Під час оцінки обґрунтування встановлених цін слід ураховувати низку чинників, зокрема, понесені витрати на виробництво, умови окремо взятих договорів, що регламентують процес виробництва, а також постачання товарів тощо. Ціни обґрунтовуються монополістом у кожному конкретному випадку окремо. Цікавою особливістю правового статусу групи Суб’єктів-монополістів в світлі антимонопольного регулювання, є те, що відповідно до чинного законодавства України продукція, яка реалізується між суб’єктами такої групи, не розглядається як товар (у традиційному його розумінні). Це означає, що ціни на продукцію, які встановлюються всередині групи суб’єктів господарювання-монополіста, можуть бути нижчими, ніж для споживачів, що не є членами групи. Водночас, як свідчить практика, у випадку виявлення значного заниження цін всередині групи (нижче собівартості продукції, що випускається), органи ДПА проводять вирахування сплачених монополістом податків на умовах, за якими продукція реалізовувалася б зовнішнім споживачам. 2. Застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин Ця норма зобов’язує Суб’єктів-монополістів утримуватися від застосування різних цін чи інших умов придбання товарів без об’єктивно виправданих на те причин. Це означає, що монополісту необхідно встановлювати однаково рівні відпускні чи закупівельні ціни для всіх споживачів, незалежно від їхнього географічного місцезнаходження, фінансового, економічного стану, державної приналежності, форми власності. У разі якщо компанія-монополіст встановить різні для споживачів ціни, в силу ст. 13 Закону розкид таких цін має бути об’єктивно обумовленим. І якщо під час проведення перевірки органи АМКУ виявлять факт застосування різної вартості постачання товарів, останньому необхідно буде надати відповідне обґрунтування допущеного розкиду в цінах. Водночас ч. 4 ст. 189 ГК України містить норму, відповідно до якої в ході експортних, імпортних операцій при розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоекономічні) ціни, що формуються з урахуванням цін і умов світового ринку, а також індикативних цін. Отже, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності стосовно застосування цін діють спеціальні правила: обмеження щодо цін та умов, які затверджуються органами влади для території України, на зовнішньоекономічні контракти не поширюються. Цей висновок також підтверджує п. 8 Положення про ціни, який передбачає, що регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, котра експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу і високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту початку її виробництва). 3. Обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору Суб’єкту-монополісту забороняється укладати з контрагентами договори, які обумовлюють виконання різного виду умов, не пов’язаних безпосередньо з предметом таких договорів. Наприклад, додатковими умовами може бути нав’язування придбання іншого товару або послуги, їхнього використання, відповідний гарантійний супровід тощо. Водночас слід ураховувати, що різні умови відповідного договору, в яких прямо не згадується про його предмет, можуть бути фактично з ним пов’язані. Наприклад, умова страхування майна в даному випадку не може вважатися додатковим зобов’язанням за договором, оскільки така дія спрямована на зниження можливих ризиків невиконання контрагентом своїх зобов’язань. 4. Обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям Зазначена норма забороняє монополісту безпідставно обмежувати виробництво, припиняти технічний розвиток, а також випуск своєї продукції. Слід додати, що згадані дії з боку Суб’єкта-монополіста не допускаються, якщо такі обставини завдали чи можуть завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям чи продавцям. Оскільки норми конкурентного законодавства України не містять спеціальних правил щодо поняття «збиток», ця правова категорія має визначатися відповідно до загальних положень законодавства. Так, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо у випадку заподіяння збитків з боку компанії-монополіста контрагентам та/або споживачам проблем з реалізацією норми, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону, як правило, не виникає (наявне фактичне підтвердження того, що збитки були заподіяні; розмір таких збитків є очевидним), то у випадку «можливості» його заподіяння виникають труднощі, які пов’язані як із самою доказовою базою, так й з можливістю оцінки збитків, що могли бути заподіяні тому чи іншому контрагенту та/або споживачу. 5. Часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання Суб’єкту-монополісту забороняється необґрунтовано повністю або частково відмовлятися від придбання чи реалізації товару. Доречно зауважити, що покупці (продавці), що займають монопольне становище на відповідному ринку товарів, зобов’язані набувати (реалізовувати) товари у суб’єктів господарювання, що мають можливість такі товари надати (придбати) за економічно обґрунтованими цінами, навіть якщо відсутні альтернативні джерела такої реалізації чи придбання. Водночас заслуговує на увагу той факт, що яких-небудь обмежень, пов’язаних із здійсненням компанією-монополістом комерційної діяльності через власні торгові підприємства, без реалізації товару безпосередньо споживачам, законодавством України прямо не передбачено. Тим не менш, у разі якщо споживач все-таки звернеться безпосередньо до компанії-монополіста, остання буде не вправі йому (їм) відмовити. 6. Суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин Наведене правило забороняє монополісту істотно обмежувати конкурентоспроможність інших учасників ринку. При цьому слід зауважити, що критеріїв «істотності» подібного обмеження, як і об’єктивно виправданих причин, на законодавчому рівні не визначено. У випадку виявлення органами АМКУ дій монополіста, що спрямовані на істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, останньому треба обґрунтувати необхідність подібного обмеження. Як приклад обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання можна навести ситуацію, коли компанія-монополіст встановлює на свою продукцію настільки занижені ціни, що її конкуренти не в силах їх підтримувати, внаслідок чого змушені піти з ринку. Врешті-решт, ринкове становище домінуючої компанії зміцнюється, в результаті чого вона може підняти ціну вище за попередній рівень й одержати надприбуток. 7. Створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання Суб’єкти-монополісти не повинні штучно створювати такі умови, за яких нові учасники не зможуть увійти на ринок, чи вийти з нього, а також умови, що цілком виключать можливість присутності продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання на підконтрольному їм ринку. Необхідно звернути увагу, що переліку конкретних дій, які можна було б розглядати як такі, що спрямовані на створення перешкод доступу на ринок або усунення з ринку продавців, покупців, а також інших суб’єктів господарювання, законодавство України не передбачає. Критеріями, що дозволяють віднести ту чи іншу комерційну діяльність компанії-монополіста до правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 13 Закону, є: 1) спрямованість на створення перешкод доступу на ринок чи усунення з ринку конкретних чи заздалегідь не визначених продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання, що, в свою чергу, має бути кінцевою метою такої діяльності; 2) здатність таких дій реально створити перешкоди доступу на ринок чи усунення з ринку конкретних продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання. Та обставина, що створені перешкоди за наявності всіх наведених ознак у силу різних причин фактично не торкнулися безпосередньо окремих учасників ринку не є вирішальним для кваліфікації дій компанії-монополіста як правопорушення і не може слугувати підставою для звільнення останнього від відповідальності. Питання про наявність або відсутність в діях суб’єкта господарювання ознак цього виду правопорушення вирішується органами АМКУ в кожному конкретному випадку індивідуально.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|