Утримання непрацездатних батьків

Здебільшого дорослі діти надають своїм батькам матеріальну підтримку добровільно. І це відповідає вимогам ст. 51 Конституції України, яка встановлює обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Однак досить часто діти не усвідомлюють своїх моральних обов’язків щодо утримання батьків, тому закон передбачає можливість примусового здійснення такого обов’язку через суд. Примусове виконання обов’язку Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, то відповідно до ч. 3 ст. 172 Сімейного кодексу України (далі – СКУ) з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов’язаних із наданням такого піклування. Слід звернути увагу, що самі діти не мають права звертатися до інших дітей з вимогою сплачувати аліменти на батьків, оскільки законодавство не містить норм, які б надавали їм таке право. Це право надано виключно батькам, які можуть вимагати надання утримання від однієї дитини або від усіх дітей. Суд у такому разі визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (ч. 1 ст. 205 СКУ). Оскільки закон не ставить обов’язок утримувати батьків у залежність з матеріальним становищем повнолітніх дітей, тому аліментні зобов’язання виникають, навіть якщо самі діти знаходяться у матеріальній скруті. Ця обставина може бути врахована лише при визначенні розміру аліментів. Крім того, під час визначення розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред’явлено позов про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Важливо, що обов’язок опікуватися батьками може покладатися не лише на повнолітніх сина, дочку, а й на малолітніх або неповнолітніх дітей. Щоправда, такі можливості досить обмежені законом. Відповідно до ст. 206 СКУ у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина (тобто особа, яка не досягла 18 років) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних із лікуванням та доглядом за ними. До речі, крім сплати аліментів, дочка, син зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, зумовлених тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. А оскільки у законодавстві не міститься переліку таких випадків, то до кожної конкретної обставини суд повинен підходити індивідуально. Слід лише звернути увагу, таке додаткове утримання надається в особливих випадках та незалежно від факту призначення аліментів. Умови отримання аліментів Виходячи зі змісту ст. 202 СКУ, право на утримання від дітей батьки мають за умови, що вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними визнаються особи, які досягли пенсійного віку (згідно з ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» загальний пенсійний вік становить для чоловіків 60 років, для жінок – 55 років), або є інвалідами I, II, III груп. Проте сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов’язку надання їм утримання – стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Однак закон не визначає, в яких випадках батьків слід визнавати такими, що потребують матеріальної допомоги. Так, непрацездатних осіб держава повинна забезпечувати необхідним утриманням – пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому дуже часто суди при постановленні рішень зважають на розмір такого державного утримання і ставлять його у залежність із прожитковим мінімумом. Наприклад, Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у рішенні від 24 липня 2006 р. встановила, що розмір пенсії позивача (382 грн 33 коп.) підтверджує той факт, що він потребує матеріальної допомоги, оскільки відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум на 2006 р. затверджено на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 465 грн. Звільнення від сплати аліментів на батьків Оскільки обов’язки батьків та дітей із утримання є взаємними, тож важливим є і факт ставлення батьків та дітей один до одного. З огляду на це під час розгляду питання про утримання дітьми своїх непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги, батька або матері, закон вимагає враховувати, як вони свого часу ставились до виконання обов’язку із утримання своїх дітей. Так, згідно із ч. 2 ст. 202 СКУ якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. За таких обставин суд жодним чином не може зобов’язати дітей здійснювати виплату аліментів та брати участь у додаткових витратах на батьків. В інших випадках, наприклад, коли батько, мати не позбавлялися батьківських прав, повнолітні діти можуть бути звільнені судом від обов’язку їх утримувати, якщо буде встановлено, що мати чи батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. Таким чином, у цьому випадку для звільнення дітей від сплати аліментів достатньо лише встановлення судом факту ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов’язків. Однак передбачено, що у виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більше як три роки. Перелік таких випадків не наведено, тому визначення того, чи є такий випадок винятковим, залежить від розсуду суду. Ухилення від виконання батьківських обов’язків До речі, Пленум Верховного Суду України у п. 16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 р. № 3 роз’яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Водночас зазначені чинники, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками. Таким чином, суд навряд чи звільнить повнолітню дитину від обов’язку утримувати батька або матір, якщо визнає, що така особа у минулому не виконувала своїх батьківських обов’язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (звісно, крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Причини та наслідки належного виховання Дуже часто батьки помилково вважають, що сплата аліментів на дитину вже є участю у її вихованні. Так, наприклад, у рішенні Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області від 4 грудня 2006 р. визначено, що факт проходження батьком військової служби за контрактом не звільняє його від обов’язку брати участь у вихованні малолітнього сина, який залишився проживати з матір’ю і не може вважатись поважною причиною невиконання ним цього батьківського обов’язку, оскільки наведена обставина не перешкоджала йому (за наявності щирого бажання) приїжджати до сина і зустрічатись з ним, створюючи здорову атмосферу для зустрічей. Обов’язок із виховання дитини вимагає від батька, який проживає окремо від неї, влаштовувати своє особисте життя так, щоб забезпечувати виконання зазначеного обов’язку. Наведені обставини справи вказують на те, що відповідач не турбувався про належне виховання дитини, не піклувався про неї, хоча мав таку можливість. Фактично відповідач лише задовольнявся частковим надісланням поштовими переказами стягнутих у примусовому порядку аліментів, що є самостійним обов’язком батька згідно зі ст. 180 СКУ. У зв’язку із цим у названому рішенні зазначено, що надання вказаного утримання не може свідчити про участь батька у вихованні неповнолітньої дитини, позаяк суть обов’язку батька щодо виховання дитини не зводиться до матеріального утримання дитини, а полягає у її духовному вихованні, формуванні у ній особистості, підготовці дитини до самостійного життя у дорослому віці.