Документальні аспекти здійснення операцій фінансового та оперативного лізингу в Україні

Чинне законодавство України містить низку нормативних аспектів, які слід ураховувати при укладенні та виконанні угод фінансового та оперативного лізингу. Зокрема, вбачається доцільним звернути увагу на такі документальні аспекти здійснення лізингових угод. Вибір продавця (постачальника) предмета лізингу Законодавство України про лізинг передбачає можливість вибору продавця (постачальника) як лізингодавцем, так і лізингоодержувачем (п. 1 ст. 808 ЦК України та п. 1 ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг»). Водночас слід зважати на різні правові наслідки здійснення такого вибору. У разі якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізингу було здійснено лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо ж вибір продавця предмета лізингу було здійснено лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язаннями щодо продажу (поставки) предмета лізингу. Вибір предмета лізингу Чинне законодавство дозволяє здійснювати вибір предмета лізингу як лізингоодержувачем шляхом встановлення специфікацій та умов придбання лізингодавцем предмета лізингу (п. 1 ст. 806 ЦК України, п. 2 ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг»), так і лізингодавцем за дорученням або за згоди лізингоодержувача (п. 1 ст. 292 ГК України та п. 1 ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг». Встановлення умов придбання предмета лізингу Встановлення специфікацій та умов придбання предмета лізингу згідно з чинним законодавством України про лізинг віднесено до компетенції лізингоодержувача. При цьому ЗУ «Про фінансовий лізинг» надає лізингоодержувачу право відмовитись від прийняття предмета фінансового лізингу, який не відповідає умовам договору, специфікаціям. Вбачається доцільним звернути увагу на той факт, що законодавець не вказує не на невідповідність умовам «договору лізингу», а на невідповідність «договору», що дозволяє припускати можливість відмови від предмета фінансового лізингу з боку лізингоодержувача у випадку його невідповідності встановленим лізингоодержувачем умовам його придбання. У будь-якому випадку для лізингодавця не буде зайвим мати у своєму розпорядженні доказ підтвердження лізингоодержувачем факту повної відповідності умов придбання предмета лізингу лізингодавцем тим умовам придбання, які були встановлені лізингоодержувачем (у вигляді відповідного листа, фактичного візування відповідного договору куплі-продажу (постачання) тощо). Існує також інший аспект, який слід взяти до уваги під час укладення лізингодавцем договору купівлі-продажу (постачання) предмета лізингу. Так, лізингоодержувач зможе захистити своє право вимоги у суді безпосередньо до продавця (постачальника) щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо лише за умови наявності у нього оригіналу відповідного договору купівлі-продажу (постачання) предмета лізингу. Що ж стосується захисту інтересів лізингоодержувача, то найбільшою гарантією незмінності обсягу зобов’язань продавця (постачальника) перед лізингоодержувачем за відповідним договором купівлі-продажу (постачання) предмета лізингу може бути лише участь лізингоодержувача як сторони такого договору. Підтвердження правосуб’єктності Лізингодавець в угодах фінансового лізингу має підтвердити своє право на укладення відповідних договорів: 1) документом, який підтверджує його статус юридичної особи; 2) документом, який підтверджує його перебування або в Державному реєстрі фінансових установ Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, або на спеціальному обліку Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України; 3) установчими документами, які передбачають здійснення угод фінансового лізингу як лізингодавця. Крім того, доцільно звернути також увагу на той факт, що на момент передачі майна лізингоодержувачу в користування як виконання його зобов’язань за договором фінансового лізингу лізингодавець має бути власником предмета лізингу (п. 2 ст. 14 ЗУ «Про фінансовий лізинг»). Лізингодавець в угодах оперативного лізингу має підтвердити своє право на укладення відповідних договорів: 1) документом, який передбачає його статус «суб’єкта господарювання»: юридичної особи, яка здійснює господарську діяльність і є зареєстрованою у визначеному законом порядку; або фізичної особи, яка здійснює господарську діяльність і є зареєстрованою як суб’єкт підприємницької діяльності; 2) установчими документами, які передбачають здійснення угод оперативного лізингу як лізингодавець – для юридичних осіб. Також, як і у випадку фінансового лізингу, що на момент передачі майна лізингоодержувачу в користування як виконання його зобов’язань за договором оперативного лізингу лізингодавець має бути власником предмета лізингу. Слід також зважати на особливості податкового законодавства України (п. 1.18.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»), яке містить визначення зворотної форми лізингу, згідно з яким лізингодавцем в угодах як фінансового, так і оперативного зворотного лізингу має бути «фінансова організація»; лізингооджержувачем в угодах як фінансового, так і оперативного зворотного лізингу має бути суб’єкт господарювання. У випадку міжнародного фінансового лізингу відповідно до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг від 28 травня 1988 р. лізингодавець, лізингоодержувач та постачальник мають здійснювати підприємницьку діяльність у договірних країнах; місця здійснення підприємницької діяльності лізингодавця та лізингоодежувача має знаходитися в різних договірних країнах. Правомірність передачі у лізинг конкретного майна Предметом фінансового лізингу може бути лише віднесена чинним законодавством до основних фондів, належна лізингодавцеві на праві власності, визначена індивідуальними ознаками неспоживча річ: 1) яка була придбана лізингодавцем у власність відповідно до встановлених конкретним лізингоодержувачем специфікацій та умов; 2) яка не заборонена законом до вільного обігу на ринку; 3) яка не є земельною ділянкою або іншим природним об’єктом; 4) яка не є єдиним майновим комплексом підприємства та його відокремленого структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці) будь-якої форми власності. При цьому майно, яке перебуває у державній або комунальній формі власності, може передаватись у фінансовий лізинг лише за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. Згадане майно може бути предметом фінансового сублізингу лише за письмовою згодою лізингодавця за договором фінансового лізингу. Предметом оперативного лізингу може бути лише віднесена чинним законодавством до основних фондів, належна лізингодавцеві на праві власності, визначена індивідуальними ознаками неспоживча річ: 1) яка належить лізингодавцю, або була придбана ним у власність відповідно до встановлених конкретним лізингоодержувачем специфікацій та умов; 2) яка не заборонена законом до вільного обігу на ринку; 3) яка не є земельною ділянкою або іншим природним об’єктом; 4) яка не є цілісним майновим комплексом державного (комунального) підприємства та його відокремленого структурного підрозділу. При цьому майно, яке перебуває у державній або комунальній формі власності, може передаватись в оперативний лізинг лише за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. Форма лізингових договорів Згідно з чинним законодавством України для угод фінансового лізингу встановлено обов’язкову письмову форму. Письмова форма фактично є обов’язковою і для переважної більшості угод оперативного лізингу, щодо яких діють загальнообов’язкові вимоги законодавства, відповідно до яких письмова форма є обов’язковою у випадках: укладення договору оперативного лізингу між юридичними особами; укладення договору оперативного лізингу між фізичною та юридичною особами; укладення договору оперативного лізингу між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 та більше разів розмір неоподатковуваного розміру доходів громадян. Однак ані у випадку з фінансовим лізингом, ані у випадку з оперативним лізингом недотримання письмової форми договору не тягне за собою його недійсності – оскільки згідно з п. 1 ст. 218 ЦК України недотримання письмової форми договору тягне за собою його недійсність лише у прямо передбачених законом випадках. Щодо лізингових угод таких випадків законом не встановлено. Зовсім іншою є ситуація стосовно лізингових угод, для яких чинним законодавством встановлено обов’язкове нотаріальне посвідчення. Такі угоди вважаються укладеними з моменту їх нотаріального посвідчення (п. 3 ст. 640 ЦК України). У разі ж недотримання сторонами лізингової угоди вимог закону щодо обов’язкового нотаріального посвідчення відповідного договору такий договір буде вважатись нікчемним. Наразі законодавство містить вимоги щодо нотаріального посвідчення лише щодо двох різновидів лізингових угод. Нотаріальному посвідченню підлягають такі угоди фінансового та оперативного лізингу: капітальної споруди (її окремої частини) на три та більше років; транспортних засобів за участі фізичної особи. При цьому слід мати на увазі, що у разі якщо згідно з вимогами закону угоди підлягають і державній реєстрації, і нотаріальному посвідченню, вони вважаються укладеними з моменту їх державної реєстрації. Це стосується договорів фінансового та оперативного лізингу капітальних споруд (їх частин) на три та більше років. Вимоги щодо документального оформлення Чинне законодавство України містить також перелік вимог щодо оформлення лізингових угод. Відповідно до них лізингову угоду доцільно укладати у формі єдиного документа; прізвища, імена та по-батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання; договори, укладені юридичними особами, повинні бути підписані особами, уповноваженими на це його установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені відтиском печатки; угода, укладена на двох та більше аркушах, має бути прошитою, а її аркуші пронумерованими та скріплені відтиском печатки; договір не повинен мати: підчисток чи дописок, перекреслених слів або інших не засвідчених виправлень; текстів, написаних олівцем; текстів, які неможливо прочитати внаслідок їх пошкоджень. Зокрема, слід мати на увазі, що не приймаються до здійснення нотаріальних дій угоди, які мають підчистки чи дописки, перекреслені слова або не засвідчені виправлення, та угоди, написані олівцем, або текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкоджень. Забезпечення виконання зобов’язання Видами забезпечення зобов’язань за лізинговими угодами, як і за будь-якими іншими угодами, можуть бути: неустойка (пеня, штраф); порука; гарантія; застава; притримання; завдаток. При цьому вважаємо за необхідне звернути увагу на наступні аспекти окремих видів забезпечення виконання зобов’язань, які можуть мати значення при укладанні та виконанні лізингових угод. Чинне законодавство встановлює обов’язкову письмову форму для усіх без виключення видів забезпечення зобов’язань. При цьому недотримання письмової форми правочину щодо будь-якого виду забезпечення здійснення зобов’язань має своїм наслідком його нікчемність. Види забезпечення зобов’язань зазвичай мають похідну від основного зобов’язання юридичну природу: як привило, недійсність основного зобов’язання має своїм наслідком і недійсність правочину щодо його забезпечення. Виключенням є хіба що гарантія – зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності). Цікавим також є питання щодо того, чи припиняється забезпечення виконання зобов’язання у зв’язку зі зміною основного зобов’язання, не санкціонованого особою, яка прийняла зобов’язання щодо забезпечення виконання відповідного зобов’язання. Чинне законодавство містить практично єдину пряму відповідь на це запитання: у випадку поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Сторони лізингової угоди можуть збільшувати розмір неустойки (пені, штрафу), встановлений законом. Також сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки (пені, штрафу), встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.