Про підстави примусової ліквідації юросіб, що не пов’язані з банкрутством

Припинення юридичних осіб є таким само природним процесом, як і їх створення, обумовленим причинами як економічного, так і юридичного характеру. Тим часом, ліквідація є такою формою припинення діяльності юридичної особи, яка не передбачає переходу прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, оскільки сама юридична особа, а також її права та обов’язки ліквідуються. Законодавець розрізняє добровільний та примусовий порядок ліквідації. Останнім часом набула поширення примусова ліквідація юридичної особи за рішенням суду. Її можна назвати «вищою мірою відповідальності» підприємства, позаяк ліквідація – єдиний правильний наслідок допущених порушень чинного законодавства під час створення підприємства та в процесі його діяльності. При цьому слід акцентувати увагу, що позовні заяви про примусову ліквідацію підприємств можуть подаватися до господарського суду лише у випадках, прямо передбачених законодавчими актами, із посиланням на підстави, з яких відповідна організація-позивач вправі звертатися з відповідним позовом. Перелік підстав для постановлення судового рішення про «небажану» для юрособи ліквідацію міститься у ЦК України та ГК України, ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (далі – Закон), ЗУ «Про господарські товариства» тощо. Найбільш вживаною з усіх підстав примусової ліквідації підприємств на практиці є, звісно, визнання юридичної особи банкрутом. Усі ж інші підстави у Законі називаються такими, що не пов’язані з банкрутством юридичної особи. Тож підставами примусової ліквідації юросіб, що не пов’язані з банкрутством, є такі: Недійсність державної реєстрації юрособи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України, а також із ч. 2 ст. 38 Закону юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації цієї юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути. Вимога про ліквідацію юрособи на зазначених підставах може бути пред’явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи. Такими порушеннями зазвичай є ті, що пов’язані з недійсністю установчих документів підприємства – статуту чи засновницького договору. Причинами цього можуть бути вчинені при оформленні установчих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили, невідповідність фактичним обставинам зазначених в установчих документах відомостей щодо виду юридичної особи, мети її створення тощо. Однак при цьому слід звернути увагу, що визнавати установчі документи недійсними можна лише тоді, коли усунути їх невідповідність законодавству без ліквідації самого підприємства неможливо. Систематичне та грубе порушення законодавства. Припиняється юридична особа на підставі рішення суду й у разі систематичного чи грубого порушення нею законодавства (ч. 4 ст. 19 ЗУ «Про господарські товариства»). До таких порушень ч. 2 ст. 38 Закону відносить провадження юридичною особою діяльності, що суперечить її установчим документам, або такої, що заборонена законом, а також неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій та документів фінансової звітності відповідно до закону. У зазначених випадках підприємство ліквідується на підставі рішення господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства. Вирішуючи питання про примусову ліквідацію підприємства через систематичне чи грубе порушення ним чинного законодавства, доцільно звернути увагу, що згідно з п. 16 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 (зі змінами та доповненнями, внесеними у 2003 р. ВГСУ) такими, що систематично порушують законодавство, слід вважати ті підприємства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову (незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення). Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, пов’язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим же може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне й умисне нехтування його вимогами з боку підприємства (наприклад, здійснення без ліцензії таких видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства), або ж таке, що спричинило наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам. Відсутність юрособи за своїм місцезнаходженням. Ще однією підставою для примусової ліквідації юридичної особи є наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – Реєстр) запису про відсутність юридичної особи за вказаним нею місцезнаходженням. Відповідно до ст. 93 ЦК України та ст. 1 Закону місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. А за вимогою ст. 17 Закону в Реєстрі повинні міститися, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи. У зв’язку із цим зміна підприємством адреси місцезнаходження розглядається як підстава для заміни свідоцтва про державну реєстрацію. Тому, безумовно, фактичне перебування юридичної особи не за своїм місцезнаходженням є грубим порушенням законодавства, яке може бути підставою для припинення юридичної особи. Додаткові підстави примусової ліквідації юросіб. Додаткові підстави для обов’язкової ліквідації окремих видів юридичних осіб не зведені в єдиний перелік. Так, щодо товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства, то загроза їх ліквідації відповідно до змісту ч. 4 ст. 144 ЦК України та ч. 3 ст. 155 ЦК України виникає тоді, коли вартість їх чистих активів (тобто активів підприємства за вирахуванням зобов’язань) стає менше, ніж мінімальний розмір статутного капіталу. Нагадаємо, що на сьогодні мінімальний статутний капітал ТОВ становить 100 мінімальних заробітних плат, тоді як мінімальний статутний капітал АТ не може бути менше, ніж сума, еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам. До того ж ТОВ підлягає ліквідації у судовому порядку згідно з ч. 1 ст. 141 ЦК України, якщо кількість його учасників стане більше, ніж передбачений законом розмір (у ч. 2 ст. 50 ЗУ «Про господарські товариства максимальна кількість учасників ТОВ може досягати 10 осіб) і протягом одного року товариство з обмеженою відповідальністю не буде перетворене в акціонерне.