Складнощі правозастосування

23 червня ц.р. у ВГСУ відбулося засідання секції законодавства у сфері державного регулювання економічних відносин Науково-консультативної ради при ВГСУ, яке зібрало провідних вчених-юристів, керівників місцевих та апеляційних господарських судів, суддів ВГСУ. На порядок денний секції виносилося два головних питання, що пов’язані з практикою вирішення господарських спорів. Перше стосувалося деяких проблемних аспектів практики застосування ЗУ «Про міжнародне приватне право» під час розгляду справ за участю нерезидентів. Друге – застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища у вирішенні господарських спорів. Теми для обговорення обиралися невипадково, адже саме ці питання нині викликають у суддів господарських судів найбільші складнощі. Особливо жваво на засіданні секції дискутувалося практика застосування, а точніше незастосування суддями під час розгляду справ за участі неризидентів ЗУ «Про міжнародне приватне право». Суддя судової палати з розгляду спорів, пов’язаних з державним регулюванням економічних відносин ВГСУ Євген Чернов у ході своєї доповіді зауважив, що метою вивчення судової практики стало виявлення проблемних питань, пов’язаних із застосуванням вказаного Закону, та надання пропозицій щодо заходів, яких необхідно вжити для формування єдиної судової практики при вирішенні спорів цієї категорії. Найпоширенішим «порушенням» з боку суддів, як виявилося, стало невстановлення змісту норм права іноземної держави у контексті ст. 8 ЗУ «Про міжнародне приватне право». Вона, зокрема, визначає, що при застосуванні права іноземної держави суд встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Однак під час застосування цієї норми Закону суди зазначають, що для сторін невстановлення змісту норм іноземного законодавства як процесуальна форма сприяння суду – лише право, а не обов’язок. До того ж проблемним є й отримання офіційного (автентичного) перекладу самого тексту потрібних законодавчих актів. Судді зауважують, що з огляду на принцип диспозитивності, з урахуванням обставин окремої справи, господарський суд не зобов’язаний витребовувати витяги із цивільного законодавства інших країн. Окрім цього, розглядалося питання й стосовно загальних правил підсудності судам України справ з іноземним елементом. Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 ЗУ «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, попри те що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених ст. 76 цього Закону. Водночас положення ГПК України не передбачають визначення договірної підсудності справ господарським судам. При цьому правовідносини, пов’язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що постають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначаються ЗУ «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ст. 38 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при ТПП України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами нашої держави. У ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право» йдеться, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, визначених у ст. 77 ЗУ «Про міжнародне приватне право», яка регулює випадки виключної підсудності у справах з іноземним елементом. Таким чином, господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій, окрім випадків, передбачених ст.ст. 15-17 ГПК України, а також, якщо:

1. Місцезнаходження філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України (п. 1 ч. 3 ст. 124 ГПК України, п. 2 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).
2. Іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір (п. 2 ч. 3 ст. 124 ГПК України, п. 2 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право») або рухоме майно (п. 2 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).
3. Сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (п. 1 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Іншою проблемою, що обговорювалася на засіданні секції, її учасникі визначили своєчасність повідомлення судом у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи та застосування у зв’язку з цим строків розгляду справи, що передбачені у частинах 1, 2 ст. 69 ГПК України. Адже відповідно до ч. 1 ст. 80 ЗУ «Про міжнародне приватне право» у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у господарського суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому ЦПК України або міжнародним договором України. Отже, на засіданні секції її учасники вирішили, що з метою усунення недоліків та розбіжностей у застосуванні ЗУ «Про міжнародне приватне право» при розгляді справ за участю нерезидентів та з метою формування єдиної практики надіслати спеціально підготовлену аналітичну довідку з цього питання всім місцевим та апеляційним господарським судам. Також прийняли рішення обговорити на секції законодавства у сфері державного регулювання економічних відносин Науково-консультативної ради ВГСУ зазначені проблемні питання. Коментар фахівця Професор міжнародного приватного права КНУ ім. Т. Шевченка
Василь КИСІЛЬ: – Якщо на практиці судді господарських судів не будуть належним чином застосовувати ЗУ «Про міжнародне приватне право», то ефективного механізму розгляду справ за участю нерезидентів ми не досягнемо. Однак я впевнений, що згодом господарські суди застосовуватимуть цей Закон так, як нині він застосовується у судах загальної юрисдикції. Неабияку роль у цьому процесі мають відігравати самі сторони процесу, котрі повинні підштовхнути суд до застосування ЗУ «Про міжнародне приватне право». Суддям, своєю чергою, слід пам’ятати: якщо виникають будь-які відносини, де є або іноземна сторона, або предмет спору знаходиться за межами України, або юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави, то насамперед треба звертатися до ЗУ «Про міжнародне приватне право», який вирішує всі правові колізії. Ми не повинні слідувати східній філософії і вважати, що українське право – найкраще. Ми крокуємо до європейської спільноти, а тому маємо застосовувати під час розгляду справ за участі неризидентів норми права інших іноземних держав. Насправді це не так важко, як уявляють собі деякі судді, адже в світі існує лише три-чотири класичні сім’ї права. Тому судді господарських судів мають розуміти, що не завжди у господарському процесі повинно все підпорядковуватися українському праву чи українському законодавству. Більше того, ми маємо стояти на тій позиції, що у договірних відносинах воля сторін має вирішальне значення. Тобто сторони можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Іншою, не менш важливою, проблемою для суддів є встановлення змісту норм права іноземної держави. Під час застосування вказаної норми ЗУ «Про міжнародне приватне право» суди зазначають, що для сторін встановлення змісту норм іноземного законодавства – лише право, а не обов’язок. Натомість ст. 8 вказаного Закону надає вичерпний перелік підстав для встановлення змісту норм права іноземної держави. Якщо ж суд вичерпав всі можливості стосовно встановлення змісту норм права згідно із ст. 8 Закону, то, попри вжиті заходи, застосовується право України. Однак на практиці виявляється, що судді не вживають жодних заходів щодо встановлення змісту норм права іноземної держави та автоматично застосовують відповідно до п. 4 ст. 8 ЗУ «Про міжнародне приватне право» право України. Тобто, на моє переконання, нині головним завданням є націлення суддів господарських судів на те, щоб вони не боялися застосовувати на практиці ЗУ «Про міжнародне приватне право», адже подібна практика вписується у ті стандарти судочинства, що нині існують в Європі. До того ж, якщо брати ситуацію із вступом нашої країни до СОТ, то тенденція застосування норм права іноземної держави набуває актуальності