Всі рубрики

 

  

 

Міжнародне стягнення аліментів на дітей

23 листопада 2007 р. у м. Гаага було підписано Заключний акт 21-ї Дипломатичної сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, яка завершила п’ятирічну роботу з розробки проекту Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інші форми сімейного утримання. Разом із Конвенцією був прийнятий Протокол про право, що застосовується до зобов’язань про утримання, який становить окремий інструмент міжнародного приватного права щодо аліментів у сімейних правовідносинах, і визначає право, яке застосовується до зобов’язань про утримання. На які зміни слід очікувати? Нова Конвенція для Гаазької конференції – це, напевно, наймасштабніший проект за історію існування цієї організації. Адже Конвенція має замінити вже існуючі конвенції у сфері зобов'язань про утримання, а саме: Гаазьку конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання від 2 жовтня 1973 р. (Закон про приєднання прийнято ВР України 14 вересня 2006 р.; Конвенція набула чинності 1 серпня 2008 р.), Гаазьку конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання дітей від 15 квітня 1958 р. і навіть Конвенцію ООН про стягнення аліментів за кордоном 1956 р. (Закон про приєднання прийнято ВР України 20 липня 2006 р.; Конвенція набула чинності 19 жовтня 2006 р.), про що йдеться у ст.ст. 48 і 49 нової Конвенції (Постійним Бюро ГК МПП було отримано від ООН дозвіл посилатися у преамбулі на Конвенцію 1956 р.). Починаючи розробку нового міжнародного інструменту, Постійне Бюро ГК МПП поставило за мету досягнення Конвенцією таких цілей: стати глобальним документом, що стосується визнання і виконання зобов’язань про утримання і ґрунтується на найефективніших положеннях існуючих конвенцій; урегулювати питання співпраці державних органів; урахувати майбутній розвиток на національному і міжнародному рівнях системи стягнення аліментів і можливості, які виникають завдяки інформаційним технологіям; поєднати максимальну ефективність з гнучкістю, що необхідна для ратифікації якомога більшою кількістю держав. Кожне положення нової Конвенції стало результатом узагальнення і вивчення практики застосування, а також ґрунтовного аналізу позитивного досвіду та прогалин у регулюванні Гаазької конвенції про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання від 2 жовтня 1973 р., Конвенції ООН про стягнення аліментів за кордоном 1956 р., які на сьогодні є найпоширенішими у світі міжнародними інструментами у сфері стягнення аліментів, так само як й інших міжнародних документів, що мають регіональний характер. Таким чином, Конвенція покликана створити універсальний механізм, який поєднував би адміністративну і судову системи визнання і виконання рішень щодо зобов’язань про утримання, а також дозволити застосування положень Конвенції у державах із різними правовими системами. Наскільки це вдалося розробникам, – покаже час. Сфера дії Конвенції Які ж можливості відкриває Конвенція для її майбутніх учасників, зокрема, й для України? Зупинимося на деяких основних положеннях цього документа. Насамперед, слід відзначити широку сферу дії Конвенції. Передбачено, що вона застосовуватиметься до зобов'язань про утримання на дитину (до 21 року) та на одного із подружжя. Відповідно до ст. 2 Конвенції договірна держава, яка є стороною Конвенції, може поширити її застосування на будь-які зобов'язання про утримання, що випливають з сімейних відносин, батьківства, шлюбу або родинних зв’язків. Конвенція також дозволяє обмежувати вік дитини, до якої застосовуються її положення, 18 роками, шляхом внесення відповідних застережень. Адміністративна співпраця Конвенція врегульовує питання адміністративної співпраці держав під час її виконання. Кожна договірна держава призначає центральні органи для виконання відповідних функцій, передбачених Конвенцією. Загальний підхід полягає в тому, що Конвенція має створити простий і швидкий механізм для співпраці центральних органів держав, який при цьому дозволить знизити вартість процедури для заявника. Важливо, що кожен центральний орган несе свої власні витрати із застосування цієї Конвенції і не вимагає від заявника сплати за надані послуги. З-поміж функцій центральних органів визначено: передача клопотань, надання сприяння в отриманні правової допомоги, установлення місцезнаходження боржника або інформації про його доходи, надання документів та сприяння здійсненню належних виплат аліментів, взаємодія з метою налагодження співпраці між компетентними органами держав для виконання Конвенції, а також вирішення проблемних питань, що виникають під час її виконання. Водночас не виключається можливість делегування деяких функцій іншим органам чи організаціям. Конвенція передбачає, що заявники звертаються з відповідними заявами про стягнення аліментів через центральні органи держав. З одного боку, це гарантує заявнику отримання компетентної допомоги, з іншого – дозволяє центральним органам взаємно контролювати хід просування справи. Проте Конвенція не позбавляє заінтересовану особу права безпосередньо звертатися із відповідною заявою до компетентного органу (суду або адміністративного органу), не залучаючи центральні органи. Однак у таких випадках її положення застосовуються не в повному обсязі. Серед положень Конвенції, які спрямовані на поліпшення та полегшення співпраці, слід назвати ті, що передбачають запровадження спеціальних формулярів, котрі використовуються для повідомлень центральними органами, а також ті, що визначають орієнтовний перелік даних, які включаються до заяви, котра складається заявником, перелік додаткової інформації та супровідних документів. Все це має сприяти уніфікації процесів звернення із заявами щодо стягнення аліментів. Значні можливості Конвенція стосується широкого кола питань, які можуть вирішуватися з метою або у процесі стягнення аліментів за кордоном. Так, особа, яка претендує на отримання аліментів, згідно з цією Конвенцією може подати заяву: a) про визнання або визнання і виконання рішення про стягнення аліментів; b) про виконання рішення, прийнятого або визнаного в запитуваній державі; c) про прийняття рішення про стягнення аліментів у запитуваній державі, коли немає ніякого існуючого рішення (одночасно може порушуватися питання про встановлення батьківства, коли це необхідно); d) про прийняття рішення про стягнення аліментів у запитуваній державі, якщо визнання і виконання рішення там неможливе або відмовлено через брак підстав для визнання і виконання; e) про зміну рішення, винесеного в запитуваній державі; f) про зміну рішення, винесеного в іншій державі, ніж запитувана держава. Особа, яка сплачує аліменти (боржник) може на підставі Конвенції подати заяву про: a) зміну рішення, винесеного в запитуваній державі; b) зміну рішення, винесеного в іншій державі, ніж запитувана держава. Містить Конвенція і положення про випадки, коли право звернутися з відповідною заявою про стягнення аліментів може бути обмежено. Особа, яка винна аліменти (боржник), не може порушити справу про зміну рішення або ухвалення нового рішення ні в якій іншій договірній державі, допоки особа, на користь якої стягуються аліменти (кредитор), має місце постійного проживання в договірній державі, в якій було ухвалено рішення про стягнення аліментів. Виконання рішень про стягнення аліментів Конвенція визначає умови, за яких рішення про стягнення аліментів, прийняте судом або адміністративним органом в одній договірній державі (державі походження), визнається та виконується в іншій договірній державі. Конвенція визначає також підстави для відмови у визнанні та виконанні рішень про стягнення аліментів. У визнанні та виконанні рішення завжди може бути відмовлено: якщо визнання та виконання рішення є явно несумісним з публічним порядком (ordre public) запитуваної держави; якщо мали місце порушення процесуального порядку розгляду справи; якщо триває провадження між тими самими сторонами і про той самий предмет; вже прийнято інше рішення, несумісне з рішенням, постановленим між тими самими сторонами і про тай саме предмет, за умови, що це останнє рішення відповідає умовам, необхідним для його визнання та виконання у запитуваній державі. Слід зазначити, що у деяких державах рішення про стягнення аліментів приймають не суди, а адміністративні органи. Визнання і виконання таких рішень також стане можливим завдяки Конвенції, яка прирівнює їх у цьому випадку до судових рішень. Важливо також те, що Конвенція застосовується і до угод сторін про утримання, які підлягають визнанню і виконанню як і рішення судів. Передумовою є лише те, що така угода повинна визнаватися національним законодавством тієї держави, в якій вона укладена (наприклад, ст. 78 Сімейного кодексу України надає подружжю право укласти договір про надання утримання одному з них, а ст. 189 цього Кодексу надає право батькам укласти договір про сплату аліментів на дитину). Доступ до безоплатної правової допомоги Одним із ключових моментів цієї Конвенції є забезпечення ефективного доступу заявника до безоплатної правової допомоги. З цією метою Конвенція врегульовує основні принципи надання правової допомоги, визначає її обсяг і порядок надання. Викладене дозволяє дійти висновку, що результатом 21-ої Дипломатичної сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права стало створення нового міжнародно-правового інструменту, що передбачає правовий режим, за яким рішення про стягнення аліментів за кордоном, ухвалені в одній державі-учасниці, підлягають визнанню та виконанню за уніфікованою процедурою в інших державах-учасницях Конвенції. Так само Конвенція має спростити порядок звернення за кордон із позовами про стягнення аліментів. Держава, залежно від її правової системи, може застосовувати Конвенцію в повному обсязі або обмежитися її положеннями стосовно стягнення аліментів на дітей. Міжнародне значення Доцільно зауважити, що у ході обговорення проекту Конвенції всі рішення приймалися консенсусом, і жодного разу не було застосовано голосування для прийняття тексту статей. Участь у роботі Дипломатичної сесії низки держав Латинської Америки, а також держав Азії та Африки (зокрема тих, у яких поширений іслам), гнучка система приєднання до Конвенції дозволяє очікувати, що вона у майбутньому створить єдиний механізм стягнення аліментів за кордоном у більшості держав світу. Нову Конвенцію у день прийняття її тексту підписав представник делегації США, що свідчить про намір цієї держави, врешті-решт, стати учасницею багатостороннього правового механізму стягнення аліментів, адже на сьогодні США не є стороною жодної конвенції з питань аліментів. Попередній аналіз положень цього документа засвідчує, що приєднання України до Конвенції не вимагатиме внесення змін до чинного національного законодавства. Набуття Конвенцією максимального поширення у світі також відповідає інтересам нашої держави, позаяк дозволить гарантувати можливість особам, котрі проживають в Україні, насамперед її громадянам, одержувати аліменти із-за кордону у спрощеному порядку завдяки налагодженому механізму взаємодії центральних органів держав та інших компетентних органів.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-24 | 04 грудня
Тема тижня:
Надрокористування
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________