Операція «Ліквідація»: хроніки одного судді

Упродовж останніх восьми років автор як суддя-практик і вчений у галузі судоустрою ніколи не залишав поза увагою навіть найменші кроки по реформуванню системи судової влади в Україні. На сторінках «Урядового кур’єра» 4 березня 2005 р. у статті «Судді незалежні і підкоряються лише закону» автор після відомих помаранчевих подій писав: «…радує те, що новий Президент України Віктор Ющенко одним із головних напрямів програми своєї діяльності вважає створення справедливого правосуддя. Але слід зауважити, що справедливе правосуддя можливе лише тоді, коли воно буде незалежним». Тоді суддівський корпус полегшено перевів подих – Президент, який завдяки судовій владі зайняв крісло на Банковій, боротиметься, як ніхто інший, за незалежність судової влади. До судів несли квіти, груди суддів вгиналися від президентських орденів. Що ж змінилося за три неповні роки, і чому судді потрапили в таку немилість до гаранта Конституції, адже ліквідовуються цілі суди, звільняються судді, які приймають рішення, що не влаштовують Президента? Оскільки в провадженні автора знаходяться справи за позовом голови Окружного адміністративного суду м. Києва (ОАСК) й керівника апарату суду до Президента України про незаконність його указу про ліквідацію цього ж суду, і автор став і безпосереднім учасником, і жертвою цих подій, буду утримуватися від коментарів, а лише викладу хронологію подій – і багато що стане зрозумілим. А якщо коментарі й будуть, то це будуть коментарі вченого, а не судді. Отже, 9 жовтня 2008 р. Президент України своїм Указом достроково припиняє повноваження ВР України й призначає на 7 грудня 2008 р. дострокові вибори. Після цього суддя ОАС зупиняє цей указ до розгляду по суті позову до Президента України однієї з політичних сил. 10 жовтня 2008 р. Президент фактично звільняє цього суддю з посади, виключивши з Указу «Про призначення суддів» від 2 лютого 2008 р. пункт про призначення цього судді. Однак на цьому Президент не зупиняється й 13 жовтня 2008 р. видає Указ, яким взагалі ліквідовує ОАСК, при цьому утворює Центральний окружний адмінсуд м. Києва й Лівобережний адмінсуд м. Києва. На перший погляд, нічого серйозного не сталося – ліквідований один суд і натомість створені два із збільшенням штату. Суддям треба радіти, а не скаржитися. Але відгуки зовсім протилежні – Президент, ліквідувавши ОАСК, позбавив виборців можливості в судовому порядку оспорювати дії ЦВК, вважає відомий юрист і політичний діяч Віктор Мусіяка. Така стаття з’являється на сторінках інтернет-видання «Оглядач». Більше того, ліквідація ОАСК матиме наслідки, пов’язані з виборчим процесом у найбільш негативних його проявах, – пише «Дзеркало тижня». Експерт нагадав, що відповідно до КАСУ, єдиним судом, який може розглядати скарги на дії ЦВК, був суд м. Києва. Ніякі два новостворені суди не можуть його замінити, оскільки територіальна юрисдикція кожного з них не відповідає визначенню закону, – відзначив В. Мусіяка. І дійсно, відповідності до п. 3 ст. 19 КАСУ, адмінсправи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, НБУ; адмінсправи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їх посадова чи службова особа; а також адмінсправи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються ОАСК. Більше того, ст. 172 КАСУ, передбачає, що рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до ВАСУ. Усі інші рішення, дії або бездіяльність ЦВК, члена цієї комісії оскаржуються до ОАСК. У свій час наші законодавці й високопосадовці створили єдиний в Україні суд, який може розглядати видані ними (зверніть увагу!) нормативно-правові акти. Адже набагато легше найти важелі впливу на один суд, а не на десятки судів. Це положення автор як вчений неодноразово критикував у наукових статтях і публікаціях, і нарешті гвинтівка, яка висіла на стіні, вистрелила. Тобто стався непередбачений «бунт на кораблі Феміди», і нічого кращого не придумалося, ніж ліквідувати цей корабель. Дитячими казками для дорослих є запевнення, що новостворені суди можуть почати працювати в найкоротший строк. Автор, як ніхто інший, прекрасно знає, за який термін можна організувати роботу суду. Офіційна статистика така: із часу реєстрації 21 окружного адмінсуду України практично всюди до відкриття минуло не менше як чотири місяці. Наприклад, ОАСК, який був створений титанічними зусиллями автора в період з 1 червня 2008 р. по 1 жовтня 2008 р. є фактично другим в Україні за швидкістю відкриття серед новостворених адмінсудів. І при цьому слід врахувати, що ці суди не проходили етап ліквідації, а лише утворення. Тобто, як каже сьогоднішня молодь, наших виборців просто хотіли «кинути» на, не давши змоги звернутися до суду за захистом законних прав та інтересів. Зрозумівши безглуздість ситуації, у Секретаріаті Президента (СП) намагаються скористатися п. 5 Розділу VII КАСУ (Прикінцеві та перехідні положення), де вказано, що до початку діяльності окружних та апеляційних адмінсудів підсудні їм справи вирішують у першій і апеляційній інстанціях місцеві й апеляційні загальні суди за правилами КАСУ. У місцевих і апеляційних загальних судах запроваджується спеціалізація суддів для розгляду адмінсправ. І тут народжується ідея, що цю категорію справ має слухати місцевий загальний суд, яким є Печерський райсуд м. Києва, хоч ОАСК уже проходив перехідний період і Печерський суд уже виконав цю функцію, а недарма кажуть, що двічі ступити в одну й ту ж воду неможливо. У КАСУ немає норми, яка б регулювала порядок створення адмінсудів після їх ліквідації. Однак ця ідея підтверджується двома вагомими аргументами: Указом Президента України № 932/2008 від 15 жовтня 2008 р. про відновлення на посаді судді й голови Печерського райсуду м. Києва В. Колесниченка й Указом Президента України № 933/2008 від 15 жовтня 2008 р. про фактичне звільнення голови цього суду І. Отрош. І тепер дуже важко віриться в спонтанне, а не заплановане рішення СП. Дивує інше – свого часу саме СП доклав немало зусиль для усунення з посади голови Печерського райсуду м. Києва В. Колесниченка, а тут раптом «флюгер» повертається у зовсім протилежний бік. Усе було б добре, коли б до ОАСК 14 жовтня 2008 р. й 15 жовтня 2008 р. не надійшли б позови голови ОАСК О. Бачуна й керівника апарату цього ж суду А. Писарєвої до Президента України (треті особи – міністр юстиції України, голова ДСАУ, голова ВАСУ) про визнання незаконним і протиправним Указу Президента від 13 жовтня 2008 р. про ліквідацію цього ж суду. Слід зауважити, що позивачі фактично проживають на території Київської області, на яку розповсюджується юрисдикція ОАСК. Більше того, територіальна підсудність такої справи у зв’язку з ліквідацією ОАСК нормами КАСУ не визначена, і тому цілком закономірно, що позивач має право керуватися п. 4 ст. 19 КАСУ й подає позов до місцевого адмінсуду за своїм вибором. Потребує також додаткового уточнення й визначення Указу Президента – чи це «нормативний акт», чи «правовий акт індивідуальної дії», адже стосується інтересів конкретної юридичної особи, яку цим актом ліквідовано. Враховуючи, що з восьми суддів цього суду семеро суддів Президентом призначено вперше, автор (як єдиний суддя, обраний ВР України безстроково) був змушений цю справу взяти у своє провадження. Позивачі також подали до суду заяву про забезпечення адмінпозову, у якій просять до вирішення справи по суті зупинити дію Указу Президента України «Питання мережі та кількісного складу суддів адміністративних судів України» № 922/2008 від 13 жовтня 2008 р., що й було зроблено ухвалою суду. Адже кожному зрозуміло, що без зупинення дії цього указу розглядати справу по суті було б недоцільно. При задоволенні позову ми могли б опинитися в ситуації, коли постало б питання про ліквідацію новостворених судів і незадоволення заяви про забезпечення позову практично вирішувало б саму справу. Але як головуючий по справі я не виключаю, що в позові може бути відмовлено, і це вирішить суд у нарадчій кімнаті, тим більше, що справа слухається в колегіальному складі – троє суддів. Після винесення ухвали про зупинення дії Указу Президента із СП почали лунати, м’яко кажучи, некоректні заяви на адресу суду. 15 жовтня 2008 р. керівник Служби представництва в судах інтересів Президента України Р. Кирилюк заявив, що це є відвертим протиправним втручанням у конституційні повноваження Президента. Ці питання має вирішувати виключно КСУ. Вважаю, що коли б пан Кирилюк уважніше читав Основний закон, то пам’ятав би, що там закріплене право Президента на утворення судів, а не на їх ліквідацію. Право Президента на ліквідацію судів передбачене ст. 20 ЗУ «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р., яким і слід керуватися при вирішенні цього публічно-правового спору. Тішить, що Президент визнав правомірність ухвали про забезпечення позову й добровільно виконав її, скасувавши Указ від 13 жовтня 2008 р. № 922/2008 «Питання мережі та кількісного складу суддів адміністративних судів України», відновивши дію абз. 27 ст. 1 Указу Президента України від 16 листопада 2004 р. № 1417 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» і відповідних позицій додатків № 1 і № 3 до зазначеного Указу в редакції, яка діяла до внесення змін. Незважаючи на добровільне виконання ухвали Президентом, 20 жовтня 2008 р. о 17 год. 10 хв. ОАСК отримав телефаксом лист № 6196/0/9-08 від 20 жовтня 2008 р. за підписом члена ВРЮ В. Колесниченка, до якого додавався лист № 43-02/3577 від 20 жовтня 2008 р. за підписом заступника глави СП – Уповноваженого Президента з питань контролю за діяльністю СБУ І. Пукшина, де вказувалося на буцімто неправомірність винесеної мною ухвали про забезпечення адмінпозову О. Бачуна до Президента у справі № 2-а-167