«Небезпечне» право на працю

Чи часто ми замислюємося про умови охорони праці, коли влаштовуємося на роботу, чи часто кожен знає про своє право на дійсно безпечні й комфортні умови праці? За сучасних умов основним критерієм попиту й пропозиції роботи став розмір заробітної плати. Слід відзначити, що передумовою цього стали не тільки дії роботодавців, але й дії самих працівників. Саме з боку працівників часто виходить небажання дотримуватися тих норм охороні праці, які встановлені на виробництві. Показовим є безвідповідальне ставлення до медичних обстежень, метою яких є встановлення фізичних можливостей працівника для роботи на різних видах виробництва. Працівники не бажають порушувати питання про поліпшення умов праці. Так виникла ситуація, коли роботодавці не зацікавлені поліпшувати умови праці й дотримуватися норм охорони праці, а працівники або не бажають виконувати ці норми, або бояться просити роботодавця про поліпшення свого становища, вважаючи, що такі прохання є надто приватними. Актуальність проблеми В Україні є великі законодавчі прогалини в регулюванні питань охорони праці. Відсутній підзаконний нормативно-правовий акт, який регулював би механізм реалізації місцевими державними адміністраціями повноважень у сфері охорони праці відповідно до вимог ст. 34 ЗУ «Про охорону праці» й ст. 16 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації». У зв’язку з неможливістю повноцінної участі органів державної влади в розробці нормативно-правових актів про охорону праці трапляється, що деякі нормативи пов’язані з безпекою й охороною на виробництві, приймалися ще за часів радянської України. Йдеться навіть не про 80-ті, а про 20-ті роки минулого століття. Яскравим прикладом є Акт «Про видачу мила на підприємствах», затверджений Народним комісаріатом праці РРФСР 6 серпня 1922 р. Або «Правила охорони праці для працівників бавовняного виробництва». На 38 сторінках Правил міститься 92 посилання на інші нормативно-правові акти колишнього Радянського Союзу, які в Україні ще не переглянуті. Тому потрібна розробка нових нормативно-правових актів і приведення існуючих у відповідність до вимог Конвенції про захист прав людини й основних свобод законодавства ЄС. Проблема неактуальної нормативно-правової бази у сфері охорони праці посилюється ще й тим, що керівництво підприємств позбавлене доступу до тих нормативно-правових актів, які існують. Після занесення в реєстр розповсюдження нормативно-правових документів майже не здійснюється. Шукати їх у мережі Інтернет і в книжкових магазинах безперспективно. Вирішувати це питання необхідно, оскільки вільний доступ чи перманентне розповсюдження таких документів полегшило б роботодавцям здійснення контролю за охороною праці відповідно до сучасних вимог. Звісно, регулятором цих питань має виступити держава, і саме на її плечах лежить завдання побудувати ефективну систему охорони праці. Створення інспекції праці в структурі державного органу сприяє розробці й реалізації уніфікованої політики інспекції праці й правозастосування на території країни. Щоб побудувати систему державних органів по охороні праці, необхідно відновити в місцевих державних адміністраціях окремі структурні підрозділи охорони праці шляхом розробки й затвердження типових положень про відділ (сектор) охорони праці державних адміністрацій. Типові завдання, функції, права й обов’язки всіх структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій мають регламентуватися відповідними типовими положеннями, які затверджуються постановами КМУ. Пропозиція від Кабміну Для виконання цих вимог був запропонований проект постанови КМУ «Про затвердження типових положень про відділ охорони праці обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації та про відділ охорони праці районної, районної у м. Києві та м. Севастополі державної адміністрації». Планувалося, що затвердження і впровадження постанови дасть можливість встановити однакові завдання і функції по охороні праці для структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, які відповідатимуть вимогам чинного законодавства. Наразі інших варіантів, яким чином держава може врегулювати сферу охорони праці, немає. Необхідність прийняття окремої постанови викликана тим, що КМУ постановою від 30 травня 2007 р. № 790 вилучив із типових положень про Головні управління (управління) праці й соціального захисту населення держадміністрацій завдання і функції по охорони праці, передбачені законодавством. Таким чином, із 2007 р. сфера охорони праці залишилася поза компетенцією державних органів. При цьому КМУ не було визначено, які структурні підрозділи забезпечуватимуть виконання повноважень державних адміністрацій по охороні праці, передбачених статтями 31 та 34 ЗУ «Про охорону праці», і ст. 16 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації». Затвердження Типових положень дозволить місцевим державним адміністраціям реалізовувати свої повноваження, що забезпечить функціонування вертикалі управління охороною праці, яка передбачена ст. 31 ЗУ «Про охорону праці». Основними завданнями передбачених постановою відділів охорони праці буде забезпечення реалізації державної політики у сфері промислової безпеки й охорони праці; координація діяльності установ, організацій, об’єднань громадян і роботодавців, що покликані розв’язувати проблеми охорони праці на відповідній території, а також забезпечення взаємодії всіх соціальних груп під час прийняття рішень з питань безпеки й гігієни праці на місцевому рівні; сприяння органам місцевого самоврядування у здійсненні заходів, спрямованих на поліпшення охорони праці, організаційно-методичне забезпечення діяльності структурних підрозділів органів місцевого самоврядування; здійснення контролю за додержанням суб’єктами господарювання вимог нормативно-правових актів по охороні праці; сприяння міжнародному співробітництву з питань охорони праці. Відділам надаватимуться досить широкі повноваження: 1) підготовка пропозицій по формуванню державної політики у сфері промислової безпеки й охорони праці; по поліпшенню стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища на відповідній території; 2) розробка разом із іншими органами програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, а також заходів, спрямованих на поліпшення охорони праці, які включатимуться до програм соціально-економічного й культурного розвитку регіону, здійснення контролю за їх виконанням; 3) розробка й подання до держадміністрації пропозицій щодо бюджетних асигнувань для виконання програм і здійснення заходів, спрямованих на поліпшення охорони праці. Відділи охорони праці зможуть вживати заходів по атестації робочих місць на відповідність вимогам нормативно-правових актів по охороні праці, аудиту охорони праці. Для цього здійснюватиметься контроль за додержанням роботодавцями і працівниками вимог нормативно-правових актів по охороні праці, зокрема, йдеться про: відповідність робочих місць, технологічних процесів, обладнання, засобів протиаварійного, колективного й індивідуального захисту вимогам нормативно-правових актів по охороні праці; своєчасне й належне проведення інструктажів, навчання й перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб і працівників, особливо зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою; забезпечення працівників відповідно до законодавства спецодягом, спецвзуттям й іншими засобами індивідуального захисту, мийними і знешкоджувальними засобами, лікувально-профілактичним харчуванням; проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів; додержання вимог законодавства по охороні праці до праці неповнолітніх, жінок та інвалідів; виконання роботодавцями приписів органів державного нагляду за охороною праці, подань уповноважених трудових колективів, профспілок, органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань; Відділи проводитимуть роз’яснювальну роботу, яка полягатиме в навчанні й перевірці знань посадових осіб і спеціалістів із питань охорони праці, у створенні методичних і навчальних центрів, кабінетів охорони праці й роз’ясненні в засобах масової інформації вимог нормативно-правових актів по охороні праці. Новостворені структурні підрозділи залучатимуться до розслідування аварій, нещасних випадків і професійних захворювань відповідно до законодавства; здійснюватимуть аналіз причин аварій, нещасних випадків і професійних захворювань, заподіяної ними шкоди. Що може стати на заваді Але в запровадженні подібних відділів охорони праці вбачаються й негативні наслідки. По-перше, від великої кількості контролюючих функцій робота відділів стане не допомогою в створенні належних умов праці, а постійною перевіркою. Як показує досвід, такі перевірки виснажують роботодавців, оскільки здебільшого є формальними. Навіть якщо відповідно до законопроекту України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» штрафи будуть збільшенні в сім разів, і нинішні 239 грн перетворяться на штраф розміром 1637 грн, багатьом роботодавцям буде вигідніше заплатити штраф, аніж змінити умови праці й витратити набагато більше. Отже, необхідно змінювати підходи до охорони праці, не лякати роботодавців штрафами, а зосередити увагу на превентивних заходах. Хоч держава обіцяла спрощення системи перевірок, перший приклад можна спостерігати в проекті закону «Про промислову безпеку»: посилення кількості перевірок, отримання права на безперешкодне та в будь-який час відвідування підприємств; ускладнення дозвільної системи, відсутність чіткого порядку, умов, термінів і вичерпного переліку документів, необхідних для отримання спеціальних дозволів на використання устаткування підвищення безпеки; відсутність взаємної відповідальності посадових осіб; спроба запровадження обов’язково страхування цивільної відповідальності. Сукупність факторів провокує незадоволення роботодавців створенням нових відділів охорони праці. Наприклад, представник Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців «Конфедерація роботодавців України» Дмитро Толкачов вважає за доцільне використати кошти, які мали спрямовуватися на створення й забезпечення запропонованої системи органів охорони праці, на профілактичні заходи, наприклад, на забезпечення підприємств нормативною базою. По-друге, доцільність відділів охорони праці в тому вигляді, як це передбачено постановою КМУ, ставиться під сумнів ще й на підставі того, що всі ті функції й повноваження, які передбачені для відділів, неможливо буде виконати практично. Візьмімо атестацію робочих місць. На перший погляд, дуже конструктивна ідея, але як вона буде втілена? Адже під кожне робоче місце має бути розроблена методика оцінки й самі вимоги до робочого місця. Якщо переглянути перелік професій Національного класифікатора України «Класифікатор професій», то побачимо, що це робота на декілька десятків років. Це призведе до того, що інспектори по охороні праці на основі самостійно створених методик перевірятимуть робочі місця, роботодавця, обов’язково знаходитимуть недоліки й накладатимуть на роботодавців численні санкції. По-третє, постає питання щодо кількісних показників, які зможуть показувати працівники відділів охорони праці. Припустимо, в кожному з відділів штатним розписом буде передбачено штат на 10–20 працівників. Чи зможе така кількість інспекторів здійснити перевірки на тисячах підприємств? Навряд чи! Тому основну увагу, особливо на початковому етапі становлення системи охорони праці, треба приділити консультаціям і семінарам. Завдяки таким заходам кожен інспектор зможе привернути увагу одразу десятків роботодавців. А обізнані у сфері охорони праці роботодавці зможуть поділитися знаннями з іншими роботодавцями, із якими підтримують партнерські відносини. По-четверте, у Типових положеннях необхідно зауважити, що суб’єктами співпраці з відділами є не тільки роботодавці, але й працівники. Таким чином, відповідальність за нещасні випадки на виробництві, яку несе роботодавець, стане солідарною з працівниками. Роботодавці несуть основний тягар фінансування, яке покладається на них чинним законодавством: 0,5% від реалізованої продукції на охорону праці, 100% відрахувань до Фонду від нещасних випадків на виробництві, витрати на компенсацію за роботу на шкідливих виробництвах і в небезпечних умовах праці, фінансування медичних оглядів. Численні витрати, звичайно ж, закладаються в собівартість продукції, тому при розробці нормативно-правових документів по охороні праці слід розуміти, що додаткові фінансові обов’язки роботодавців обов’язково будуть закладені в собівартість продукції. *** Звісно, що тема охорони праці, дуже широка. Вирішення поставлених питань потребуватиме років, навіть десятиліть. Але невже результат не вартий зусиль? В Україні щороку втрачають працездатність, отримують травми на виробництві, помирають через нещасні випадки на виробництві тисячі людей. Тому вирішення поставлених питань – це не лише створення необхідних документів і виконання нових обов’язків, це порятунок людей. Довідка «ПТ» Всесвітня історія охорони праці Питання охорони праці в міжнародному масштабі почали підніматися ще після Першої світової війни, коли була заснована Міжнародна організація праці на підставі ст. 13 Версальського договору. У її Статуті містився заклик до всіх країн, які є її членами, до створення інспекцій праці, серед найперших документів міжнародних трудових норм, ухвалених МОП, два документи стосувалися саме інспекцій праці. Це Конвенція № 5 про інспекцію праці 1919 р. і Рекомендація № 20 про інспекцію праці 1923 р. Ці документи містили основні принципи функціонування сучасної інспекції праці, але не носили обов’язкового характеру. Наприкінці Другої світової війни була завершена робота над пакетом норм, який включав Конвенцію № 81 про інспекцію праці 1947 р. й супровідні Рекомендації. Принципи, закладені в цих документах, залишаються актуальними дотепер. У Конвенції № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві 1969 р. зазначено, що інспектори мають здійснювати превентивний контроль за методами чи процесами, які можуть містити загрозу для здоров’я чи безпеки праці. Звичайно, контроль за дотриманням законодавства має важливе значення для запобігання нещасним випадками й виникнення загрози для здоров’я, особливо коли супроводжується консультаціями й коментарями роботодавців і працівників. Багато інспекторів за кордоном стикаються з труднощами, прагнучи досягти рівноваги між контролем за дотриманням законодавства, з одного боку, і наданням консультацій та інформації – із другого. Закордонні організації роботодавців і працівників не дарма розраховують на певну гнучкість інспекторів праці, яких зазвичай немає в системі державних служб. До інспекторів часто звертаються за порадою, не боячись санкцій через проблеми на виробництві, пов’язані з охороною праці. Саме тому в більшості країн інспектори праці дуже обережно використовують кредит довіри, який їм надано і дуже рідко вдаються до «непопулярних методів».