Новели в роботі юридичної служби

Постановою КМУ № 1040 від 26 листопада 2008 р. затверджене нове «Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації» (далі – Положення про юридичну службу). Попереднє положення про юридичну службу (далі – старе Положення), яке було затверджене постановою КМУ № 690 від 27 серпня 1995 р. і проіснувало 13 років, втратило чинність. Що ж нового вніс прийнятий документ у діяльність юридичної служби? Із назви документа видно, що він, на відміну від попереднього, розповсюджується не лише на центральні органи виконавчої влади, але й на місцеві. Хоча на практиці місцеві органи влади в роботі своїх юридичних служб застосовували й старе Положення. Усі державні підприємства, установи, організації (без винятків) підпадають під дію Положення про юридичну службу, у тексті якого зазначено, що дія документа поширюється й на діяльність юридичної служби державного господарського об’єднання. Що ж до недержавних підприємств і організацій, то ні старе, ні нове Положення на них не розповсюджується. Але недержавні підприємства при розробці положень про юридичну службу практично завжди брали його за основу, оскільки іншого нормативно-правового акту з цього питання для недержавних підприємств не існує. Зазнала змін норма про структуру юридичної служби. Якщо раніше в органі влади чи державному підприємстві залежно від обсягу й складності роботи можна було створювати самостійний структурний підрозділ або вводити посаду юрисконсульта, то тепер посаду юрисконсульта (тобто одну особу, яка буде виконувати всю правову роботу) може мати лише державне підприємство; в органах же влади обов’язково має бути юридичний підрозділ (тобто декілька осіб, які виконують відповідні функції). Відносно юридичного підрозділу органу влади чи підприємства, то Положення про юридичну службу чомусь визначає лише чотири його види: департамент, управління, відділ, сектор (від найбільшого до найменшого). Перелік цей є вичерпним і не передбачає створення юридичної служби в іншому вигляді, на відміну від старого Положення, де наводився невичерпний перелік: «відділ, сектор, бюро, група тощо» (виділення авт.). Зникла з Положення про юридичну службу й норма старого Положення, за якою юридичною роботою державного підприємства можуть займатися на договірних засадах особи (юридичні чи фізичні), які мали ліцензію на здійснення юридичної практики, або адвокати чи адвокатські об’єднання. Щодо першого варіанту, то він де-факто вже давно не діяв, оскільки з 2000 р. юридична практика не підлягає ліцензуванню взагалі. А стосовно другого варіанту, то тепер усі державні підприємства не зможуть доручати правову роботу адвокатам «зі сторони»; а повинні, як мінімум, мати штатного юрисконсульта. Положенням про юридичну службу закріплено, що орган влади чи підприємство зобов’язані забезпечити юридичну службу не лише окремим приміщенням, телефонним зв’язком, транспортом, сучасною оргтехнікою, нормативними актами й довідковими матеріалами (як було визначено старим Положенням), але й плюс до цього – електронним зв’язком, сучасними комп’ютерами, електронною системою інформаційно-правового забезпечення, а також доступом до інформаційних баз. Збільшилися й кваліфікаційні вимоги до працівників юридичних служб (див. Таб.). Що ж до кваліфікаційних вимог, які існували за старим Положенням, то такого детального поділу за посадами не існувало. Зафіксована була лише норма, згідно з якою на посаду керівника, його заступника, головного юрисконсульта юридичної служби міністерства чи підприємства призначалися особи з вищою юридичною освітою й стажем роботи за фахом не менше трьох років, а на посаду провідного юрисконсульта чи юрисконсультів відповідної категорії – особи з вищою юридичною освітою або такі, які навчалися на останніх курсах. Щодо повноважень юридичних служб органів влади, то тут теж сталися деякі зміни. Перелік функцій, які вони здійснюють, зріс із 14 до 24 пунктів: деякі порівняно зі старим Положенням майже не зазнали змін, деякі видозмінені й уточнені, а деяких раніше взагалі не існувало. Тепер до компетенції юридичної служби органу влади належить, серед іншого, проведення юридичної експертизи проектів нормативно-правових актів, підготованих структурними підрозділами органу влади, за результатами якої необхідно готувати висновок за встановленою Мін’юстом формою. Також юридична служба має здійснювати заходи по адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу; збирати інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях; погоджувати кандидатуру претендента на посаду керівника юридичної служби територіального органу відповідного органу влади чи підконтрольного йому підприємства. Нове в компетенції юридичної служби державного підприємства – обов’язок проводити юридичну експертизу проектів документів, підготовлених структурними підрозділами підприємства, візувати їх за наявності віз зацікавлених структурних підрозділів (тобто віза юридичної служби – остання за черговістю). При виявленні невідповідності проекту документа вимогам законодавства юридична служба подає відповідному структурному підрозділу вмотивовані пропозиції про приведення документа у відповідність із законодавством. Так само юридична служба підприємства має збирати інформацію про офіційне оприлюднення в друкованих виданнях актів законодавства. Поруч із загальною нормою про надання юридичних консультацій працівникам підприємства як окрему функцію служби виділено надання правової допомоги працівникам підприємства, які потребують соціального захисту. Положення про юридичну службу містить й імперативну норму про недопущення покладення на юридичну службу обов’язків, які не належать або виходять за межі її компетенції. Як і старе Положення, Положення про юридичну службу передбачає не лише обов’язки, але й права юридичної служби. Правда, на відміну від старого Положення, у новому документі окремо визначені права юридичної служби органу влади й аналогічної служби підприємства. Однак за своїм змістом вони практично нічим не відрізняються від тих, які існували раніше. Серед новел слід зазначити, що юридична служба й органу влади, і підприємства тепер має право не лише отримувати від посадових осіб різного роду документи, довідки й розрахунки (тобто відомості на письмових носіях), але й будь-яку іншу інформацію, яка передбачає надання відомостей і в усній формі. Стаття 1 ЗУ «Про інформацію» дає дуже широке тлумачення поняття «інформація», тому юридична служба має право на отримання будь-яких необхідних їй відомостей (тобто фактів) про події та явища. Більше того, Положенням про юридичну службу в розділі прав юридичної служби органу влади зафіксовано, що для забезпечення своєчасного виконання завдань, які потребують оперативного вжиття певних заходів, посадові особи на вимогу юридичної служби зобов’язані надавати необхідні матеріали невідкладно. І наостанок: пунктом 2 постанови КМУ від 26 листопада 2008 р., якою затверджено Положення, зазначено, що всім особам, на яких воно поширюється, необхідно розробити й затвердити комплекс заходів для підвищення якості роботи юридичних служб. Особливу увагу слід приділити проведенню юридичної експертизи проектів нормативно-правових актів і їх ґрунтовного редакційного опрацювання. Правда, термін розробки комплексу таких заходів постановою не встановлений, тому проконтролювати виконання цієї вимоги буде досить проблематично. Кваліфікаційні вимоги до працівників юридичних служб
(відповідно до Положення про юридичну службу) Керівник служби чи його заступник в органі влади
Вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) + стаж роботи за фахом на державній службі або за фахом на керівних посадах в інших сферах не менше 5 років Головний спеціаліст служби в органі влади
Вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) + стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3 років або за фахом в інших сферах не менше 4 років Провідний спеціаліст служби в органі влади
Вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) + стаж роботи за фахом не менше 2 років Керівник служби на державному підприємстві
Вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) + стаж роботи за фахом не менше 3 років