Щодо звернення до державного суду при наявності третейського застереження

На сьогодні в договірних відносинах (як у цивільних, так і в господарських) досить поширеним явищем стало внесення до умов договору так званих третейських застережень. Що ж являє собою третейське застереження? Звичайними словами, третейське застереження – це угода сторін про те, що при виникненні спору за укладеним договором сторони зобов’язуються передати його на вирішення до третейського суду. Третейське застереження можна укласти як до виникнення спору (наприклад, при укладенні основного договору), так і пізніше, наприклад, шляхом підписання додаткової угоди (навіть якщо спір уже передано на розгляд звичайного суду, але рішення щодо спору ще не прийнято). Правом на звернення до третейського суду сторін наділяє ч. 2 ст. 12 ГПК України, яка визначає, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу) і ст. 17 ЦПК України, згідно з якою сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Закон України «Про третейські суди» у статті 1 встановлює, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних і господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Положення цих статей конкретизовано в ст. 5 ЗУ «Про третейські суди», яка передбачає, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди (третейського застереження). Таким чином, із прийняттям ЗУ «Про третейські суди» у суб’єктів договірних відносин з’явилася альтернатива при вирішенні спорів: державний суд, де розгляд справ може тягнутися роками, або ж третейський суд, де найкоротший термін розгляду й прийняття остаточного рішення сягає від 2-х тижнів до 2-х місяців. Багато банків, кредитних спілок, бізнесових компаній та інших фінансових установ уже оцінили вигідність і переваги третейського розгляду при ведені бізнесу і внесли третейські застереження в договори. На практиці досить часто трапляється, коли одна із сторін договору, у який внесено третейське застереження, при виникненні спору з контрагентом звертається до господарського суду чи суду загальної юрисдикції, намагаючись таким чином обійти умови третейського застереження. Наскільки такі дії відповідають вимогам чинного законодавства України й умовам укладеного між сторонами договору? Проаналізуємо законодавство. Статтею 193 ГК України передбачено, що суб’єкти господарювання мають виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору. Частина друга ст. 12 ГПК України встановлює, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, які виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Пунктом 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження в справі, якщо сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду. Закон України «Про третейські суди» у статті 1 встановлює, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних і господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Стаття 12 ЗУ «Про третейські суди» встановлює вимоги до виду і форми третейської угоди. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Посилання в договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі й це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити і вказівку про конкретно визначений третейський суд, і просте посилання на вирішення спорів між сторонами третейським судом. Закон установлює, що третейську угоду має бути укладено в письмовій формі. Винятком є випадок, якщо сторони домовилися про порядок третейського розгляду спору усно: одна сторона підтвердила наявність такої угоди, а інша проти цього не заперечила. За таких умов вважається, що третейську угоду укладено. Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в Договорі (контракті) Закон «Про третейські суди» не передбачає. Таким чином, Господарський суд, до якого подано позов із питання, яке є предметом третейської угоди, має припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї із сторін проти вирішення спору в господарському суді і ним не буде визнано, що третейська угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Такі висновки підтверджуються постановою ВГСУ № 31/449 від 26 квітня 2007 р. (відмовлено в порушенні провадження з перегляду ухвалою Судової палати в господарських справах ВСУ від 14 червня 2007 р.). Щодо цивільно-процесуального законодавства, то воно містить дещо інші положення. Згідно зі ст. 130 ЦПК України, яка регламентує порядок проведення попереднього судового засідання (ч. 5), якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд приймає ухвалу про залишення заяви без розгляду. Частиною 6 статті 207 ЦПК України передбачено, що суд приймає ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло заперечення проти вирішення спору в суді до початку з’ясування обставин у справі й перевірки доказів. Таким чином, суд загальної юрисдикції при наявності в договорі третейського застереження має винести ухвалу про залишення заяви без розгляду.