Про перспективи конституційної реформи Нарешті, лідери депутатських фракцій домовилися про створення робочої групи по проведенню конституційної реформи. Таке повідомлення було розміщене на офіційному веб -ресурсі УНІАН 18 березня 2009 року. Про що свідчать такі дії парламентарів? Не можна сказати, що питання конституційної реформи є новим для України, проте як і сьогодні, так і у відносно недалекому 2004 році, воно виникає напередодні виборчих перегонів. І знову йдеться про вибори Глави держави.
Інституція Президента є найвразливішою в межах реформи. Із пропонованих варіантів моделювання владних інститутів найменш болісним для цієї інституції виглядає варіант парламентсько-президентської республіки зі зміщенням владних повноважень у сфері виконавчої влади на користь Кабінету Міністрів і збереженням ролі Глави держави як представника країни у міжнародних відносинах та головнокомандувача Збройних Сил. З числа радикальних пропозицій — скасування інституту Президента в цілому, що означає перехід на рейки парламентського типу республіки.
У межах дискусії відбуваються інші процеси, які коментуються зацікавленими сторонами неоднозначно. Йдеться про розробку й ухвалення парламентом Закону України «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію й тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України» («Про імпічмент»). І незважаючи на корисність і необхідність заповнення прогалин у праві, цей процес має занадто високий рівень заполітизованості й персоналізації. Це ставить під сумнів неупередженість політиків у діях стосовно змін Основного закону.
Сьогодні всі дискусії зводяться до того, що процес зміни Конституції не може засновуватися на принципах, якими керувалася політична еліта наприкінці 2004 року. Не дотримуючись слів Вінстона Черчілля про те, що «можливо, політичні партії й не найкращим чином представляють інтереси громадян, проте нічого кращого людство не придумало», громадянське суспільство в напрямі дослідження проблемних аспектів конституційної реформи рухається на крок попереду парламентарів. І нехай ідеться переважно про запозичення механізмів зі світового досвіду державотворення, вітчизняні громадські організації, спілки, фонди й окремі юристи, політологи, науковці, інші громадські діячі активно обговорюють питання втілення конституційної реформи в реальність. Суспільним інституціям варто віддати належне, оскільки обговорення процесу не припинилося навіть з уведенням у дію політреформи наприкінці 2004 року.
При цьому негативної оцінки з боку громадськості зазнали спроби силового й прискореного варіанту імплементації конституційних змін. Як один із прикладів можна згадати ситуацію, яка склалася навколо пропозиції Президента створити Національну конституційну раду. До ради увійшло 97 фахівців, але було проведено лише кілька засідань, за наслідками яких вжито конкретних заходів. Недієздатність структури пояснюється кількома факторами: по-перше, конституційна рада засновується виключно Главою держави; по-друге, організація й порядок її діяльності визначається Указом Президента; по-третє, склад такого органу формується з одного центру. Таким чином, відсутність реальних перспектив у діяльності цього органу стала важливим індикатором того, що реформування Основного Закону, яке відбуватиметься з порушенням паритетності у вирішенні всіх проблемних питань, не носитиме ознак легітимності (тобто суспільного визнання процесу). Як свідчення цьому, в подальшому Секретаріатом Президента був оприлюднений інший шлях до змін Основного закону — проведення Всеукраїнського референдуму. Пізніше ця позиція була уточнена й зведена до наступних трьох етапів: розробка єдиного проекту змін до Конституції, його обговорення у суспільстві й ухвалення в парламенті, а потім — проведення референдуму.
Незважаючи на запевнення заступника Глави Секретаріату Президента — Представника Президента в Конституційному Суді та ЦВК, Марини Ставнійчук, про позитивне сприйняття Венеціанською комісією методології конституційної реформи, яка була запропонована українському суспільству, уже в 2008 році громадськістю був розроблений протилежний алгоритм дій по впровадженню реформи.
Узагальнюючи пропозиції, висловлені представниками громадянського суспільства, можна запропонувати декілька варіантів конституційних змін. Тут можна вести мову про необхідність прийняття нової редакції Основного Закону чи внесення змін до існуючої. В обох випадках чинне нормативно-правове регулювання не забезпечує можливості проведення реформи на належному рівні.
Розглядаючи ідею прийняття нової редакції Конституції, слід врахувати, що законодавством такий механізм не передбачається, а звідси — додатково вимагається внесення змін до Перехідних положень із встановленням процедури ухвалення нової редакції Конституції.
У випадку, коли йдеться про внесення змін до чинної редакції Конституції, на переконання автора, досягається ряд переваг. Адже непорушним залишається принцип стабільності Конституції. Неприпустимим є зменшення прав і свобод громадян, що може знайти свій вияв внаслідок комплексного перегляду Основного Закону.
Що стосується процесу розробки конституційних змін, найбільш неординарною здається наступна концепція:
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|