Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків Вищий господарський суд України
Постанова від 4 червня 2008 р. Справа № 44/7пн Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків ВГСУ, розглянувши касаційну скаргу Благодійного фонду «Рятівник Донбасу» (далі – Фонд) й касаційне подання Заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 р. у справі № 44/7пн, Господарського суду Донецької області за позовом Фонду до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ МНС України в Донецькій області про повернення майна й стягнення неустойки (пені) в сумі 57 238,15 грн, встановив наступне. Обставини справи У січні 2008 р. Фонд пред’явив у господарському суді позов до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ МНС у Донецькій області про повернення майна й стягнення неустойки (пені) у сумі 57 238,15 грн. Вказував, що 10 жовтня 2006 р. між ним і відповідачем було укладено договір відповідального зберігання (з правом користування), згідно з умовами якого він передав, а зберігач (відповідач) прийняв на відповідальне зберігання автомобіль SKODA OKTAVIA TOUR, 2006 року випуску. Зазначав, що 30 травня 2007 р. листом № 5 звернувся до відповідача з проханням повернути автомобіль, який знаходиться у нього на зберіганні. Посилаючись на відмову відповідача повернути автомобіль, позивач просив зобов’язати відповідача повернути автомобіль … та стягнути з нього 57 238,15 грн. пені. Рішенням Господарського суду Донецької області від 22 січня 2008 р. позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсним пункт 4.3 договору відповідального зберігання (з правом користування) від 10 жовтня 2006 р. Зобов’язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення ГУ МНС України в Донецькій області повернути Фонду автомобіль. У решті позовних вимог відмовлено. Рішення в частині визнання недійсним пункту 4.3 договору відповідального зберігання (з правом користування) від 10 жовтня 2006 р. мотивоване посиланнями на невідповідність вказаного пункту вимогам ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦКУ, у зв’язку з чим у задоволенні вимоги про стягнення 57 238,15 грн пені належить відмовити. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 р. рішення частково скасовано в частині повної відмови в стягненні пені й визнання недійсним п. 4.3 договору відповідального зберігання (з правом користування) від 10 жовтня 2006 р. Постановлено стягнути з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ МНС України в Донецькій області 5 723,81 грн пені, 1 550,81 грн витрат по сплаті державного мита, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 286,19 грн витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення залишено без змін. Постанова мотивована посиланнями на ст. 230 ГКУ, згідно з якою штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити при порушенні ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, і на ст. 233 ГКУ, згідно з якою, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині часткового задоволення позовної вимоги про стягнення пені й постановити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог. У касаційному поданні Заступник прокурора Донецької області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й відмовити в задоволенні позову. Суд встановив Розглянувши матеріали справи й доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права у вирішенні спору, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу й касаційне подання залишити без задоволення на таких підставах. Згідно з п. 1.3 договору вартість майна, переданого на зберігання, становить 97 843 грн., строк зберігання – до 10 жовтня 2007 р. (п. 1.4 договору). Пунктами 2.1.3 та 3.2 договору передбачено, що власник має право у будь-який час вимагати у зберігача повернути майно, а останній зобов’язаний повернути майно на першу вимогу в триденний термін. Частиною 1 ст. 530 ЦКУ встановлено, що якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Судами встановлено, що позивач 30 травня 2007 р. листом № 5 звернувся до відповідача з проханням повернути йому автомобіль […]. Листом № 359 від 5 червня 2007 р. відповідач відмовив позивачу в поверненні автомобіля й зазначив, що автомобіль був придбаний позивачем для забезпечення спеціалізованим транспортним засобом підрозділів МНС України, а не для його власних потреб. Згідно зі ст. 11 ЦКУ договір є однією з підстав виникнення зобов’язань. У силу ст. 629 ЦКУ договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦКУ і ст. 193 ГКУ, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору й вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту й інших вимог, які звичайно ставляться. Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про невиконання відповідачем п.п. 2.1.3, 3.2 договору, що є підставою зобов’язати його повернути об’єкт зберігання. Відповідно до вимог ст. 611 ЦКУ при порушенні зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема – сплата неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 230 ГКУ штрафними санкціями у Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити при порушенні ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Статтями 233 ГКУ, 551 ЦКУ передбачено, що якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. За таких обставин, скасовуючи рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені й постановляючи в цій частині нове рішення про зменшення розміру пені, заявленої до стягнення, суд апеляційної інстанції правильно встановив правову природу пені й виходив з того, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені – 57 238,15 грн не відповідає вартості автомобіля, переданого на зберігання – 97 843 грн, оскільки співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення зобов’язання не є співрозмірними. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зменшення розміру пені, заявленої до стягнення. Посилання касаційної скарги на те, що стягненню відповідно до п. 4.3 договору підлягає вся сума нарахованої пені, не заслуговують на увагу суду й не відповідають положенням ст.ст. 233 ГКУ, 551 ЦКУ, згідно з якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Посилання касаційного подання на ту обставину, що автомобіль отриманий позивачем як цільове пожертвування ЗАТ «Донецьк Сталь — Металургійний завод» на розвиток і зміцнення технічного забезпечення відповідача й використовується останнім в оперативній роботі, не заслуговують на увагу суду, оскільки предметом спору є повернення автомобіля, який було передано за договором відповідального зберігання від 10 жовтня 2006 р. Твердження скаржників про порушення й неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального й процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного й обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Суд постановив На підставі наведеного й керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПКУ, ВГСУ постановив: касаційну скаргу Фонду й касаційне подання Заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення; постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 р. у справі № 44/7пн залишити без змін. Коментар фахівця Коментована Постанова відповідає нормам чинного матеріального й процесуального права України Керуючий партнер компанії «Адлер і партнери. Адвокатське бюро», адвокат, арбітражний керуючий Лариса ГРИЦЕНКО: – Коментована Постанова відповідає нормам чинного матеріального й процесуального права України. Згідно зі ст. 939 ЦКУ за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Тобто, укладаючи договір відповідального зберігання, обидві Сторони — позивач і відповідач — розуміли його значення. Тому посилання Аварійно-рятувального загону на те, що він отримав автомобіль від Благодійного фонду «Рятівник Донбасу» як благодійний внесок на забезпечення діяльності загону, є абсурдним. Згідно зі ст. 938 ЦКУ, договір зберігання є строковим договором і зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого в договорі. Стаття 953 ЦКУ передбачає обов’язок зберігача повернути річ, яка передана йому на зберігання, на першу вимогу поклажодавця. Тобто Аварійно-рятувальний загін, підписавши договір зберігання, чітко розумів, що після закінчення строку зберігання або на першу вимогу Благодійного фонду він має повернути річ, яку передав йому на зберігання фонд. Обґрунтування суду своєї позиції щодо належного виконання договірних зобов’язань засновано на нормах чинного законодавства. Відповідно до ст. 526 ЦКУ та ст. 193 ГКУ, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору й вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту й інших вимог, які звичайно ставляться. Щодо питання стягнення штрафних (господарських) санкцій, слід зазначити, що, згідно зі ст. 549 ЦКУ, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові при порушенні боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Аналізуючи норми ЦКУ, можна дійти висновку, що пеня як господарська санкція може нараховуватися лише за невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання. Проте Аварійно-рятувальний загін у своїх запереченнях не вказав на неможливість застосування пені в цьому господарському договорі, а отже, суд не взяв цей факт до уваги.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|