Діяльність «старих» товариств в умовах нового закону

29 квітня 2009 р. набрав чинності Закон України «Про акціонерні товариства» (далі – Закон про АТ), який докорінно змінює правове регулювання діяльності акціонерних товариств в Україні. У цій статті ми розглянемо одне з найгостріших питань, пов’язаних з набранням чинності цим законом, – питання його застосування до акціонерних товариств, створених до введення його в дію. Протистояння двох титанів Нині одночасно діють два закони, які абсолютно по-різному регулюють діяльність акціонерних товариств. Пункт 5 Прикінцевих положень Закону про АТ передбачає обов’язок акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим законом, привести у відповідність до нього статути та внутрішні положення, тобто свою діяльність, протягом двох років з дня набрання ним чинності. У зв’язку з цим можна припустити, що Закон про ГТ буде застосовуватись протягом двох років лише до акціонерних товариств, які були створені до набрання чинності Законом про АТ і не привели свою діяльність у відповідність до останнього, а Закон про АТ – до акціонерних товариств, які були створені після набрання ним чинності або, хоча були створені до цього часу, привели свою діяльність у відповідність до цього закону. Базуючись на цьому припущенні, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі – ДКЦПФР) затвердила роз’яснення від 17.02.2009 р. №3 «Щодо порядку застосування окремих положень Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства». Однак існування цього роз’яснення жодним чином не знімає проблеми, яка очікує на акціонерні товариства. Адже, по-перше, тлумачення Закону про АТ, що його містить це роз’яснення, як уже зазначалося, базується лише на припущенні, а тому невідомо, чи буде воно підтримане судовою системою при вирішенні відповідних спорів. По-друге, затверджене ДКЦПФР роз’яснення не є офіційним тлумаченням закону (відповідно до ст. 147 Конституції право офіційного тлумачення законів належить виключно КСУ), що не надає роз’ясненню статусу обов’язкового. На практиці Прикінцеві положення можна тлумачити таким чином, що Закон про АТ застосовується до всіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свою діяльність у відповідність до нього. Передумови для такого тлумачення, зокрема, закладає зміст п. 4 Прикінцевих положень. Цей пункт визначає, що до приведення у відповідність із Законом про АТ закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому закону. Закон про ГТ та інші нормативно-правові акти, які регулюють діяльність акціонерних товариств, суперечать Закону про АТ, а тому, за логікою зазначеного пункту, не повинні застосовуватись. Відповідно, починаючи з 29 квітня 2009 р. акціонерні товариства потрапляють у ситуацію невизначеності щодо того, яким із законів (Законом про АТ чи Законом про ГТ) їм керуватись у своїй діяльності. А отже, незалежно від того, на користь якого закону акціонерне товариство зробить вибір, воно нестиме суттєві ризики визнання його дій неправомірними. Силою права, а не правом сили Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону про АТ акціонерні товариства, створені до набрання чинності цим законом, повинні привести статути та внутрішні положення у відповідність з нормами цього закону не пізніше ніж протягом двох років із дня набрання ним чинності (загальне правило). При цьому відповідно до п. 6 Прикінцевих положень, якщо загальними зборами такого акціонерного товариства прийнято рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства, деномінацію акцій та емісію цінних паперів, воно зобов’язане привести свою діяльність у відповідність із цим законом та внести зміни до статуту й інших внутрішніх документів до державної реєстрації відповідного випуску цінних паперів (виняток із загального правила). З метою забезпечення своєчасного виконання акціонерними товариствами обов’язку щодо приведення статутів і внутрішніх положень у відповідність із Законом про АТ цей закон передбачає право акціонера акціонерного товариства, яке у встановлені строки не виконало вказаного обов’язку, звернутися до суду з позовом про приведення статуту товариства у відповідність із Законом про АТ. На думку автора, ймовірність ефективної реалізації цього права надто мала. Так, щоб привести статут акціонерного товариства у відповідність із Законом про АТ, необхідно прийняти рішення про внесення змін до статуту. Утім, відповідно до п. 16 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», суди не вправі вносити зміни до статуту товариства у зв’язку з тим, що це належить до виключної компетенції загальних зборів товариства. Отже, суд при розгляді відповідної справи не матиме права внести зміни до статуту акціонерного товариства, а зможе лише зобов’язати товариство зробити це. Щоб виконати це судове рішення, відповідний орган акціонерного товариства буде зобов’язаний скликати загальні збори акціонерів, але, якщо на загальних зборах не буде кворуму чи акціонери, які володіють достатньою для прийняття рішення кількістю акцій, не проголосують за внесення змін до статуту, рішення суду не буде виконано. Звісно, певних заходів щодо приведення діяльності акціонерних товариств у відповідність із Законом про АТ може вжити і ДКЦПФР. Пункт 10 ст. 8 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (далі – Закон про регулювання) надає ДКЦПФР право надсилати емітентам обов’язкові для виконання розпорядження щодо усунення порушень законодавства про цінні папери. За невиконання чи несвоєчасне виконання таких розпоряджень ДКЦПФР може накласти на товариство значний штраф (п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону про регулювання), а також притягнути його посадових осіб до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 188-30 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Утім ризик притягнення до відповідальності акціонерних товариств, які у встановлені строки не приведуть свою діяльність у відповідність із Законом про АТ, з боку ДКЦПФР не є абсолютним. Річ у тім, що Закон про регулювання надає ДКЦПФР право надсилати емітентам обов’язкові для виконання розпорядження про усунення порушень саме законодавства про цінні папери. Питання про те, чи можна вважати положення Закону про АТ, які встановлюють обов’язок акціонерних товариств привести свої статути та внутрішні положення у відповідність із Законом про АТ, такими, що належать до законодавства про цінні папери, є дуже спірним. У зв’язку з цим слід згадати позицію Вищого господарського суду, згідно з якою ст. 11 Закону про регулювання передбачає відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів, а не у сфері управління акціонерним товариством (постанова від 14.09.2001 у справі №1623/4-15, у порушенні касаційного провадження з перегляду якої відмовлено ухвалою ВСУ від 07.03.2002). Попри викладене не слід забувати, що 29 квітня 2011 р. втрачають чинність положення Закону про ГТ, які стосуються акціонерних товариств і які, на думку ДКЦПФР, повинні застосовуватися для врегулювання діяльності акціонерних товариств, що не привели свою діяльність у відповідність із Законом про АТ. Тому неприведення діяльності у відповідність із Законом про АТ до цього числа тільки ускладнить непросту ситуацію з тим, яким законодавством необхідно керуватися таким акціонерним товариствам у своїй діяльності. Замість висновку На превеликий жаль, законодавцю не вдалося чітко виписати Прикінцеві положення Закону про АТ, що ставить акціонерні товариства у ситуацію невизначеності щодо того, яким законодавством їм потрібно керуватися після набрання цим законом чинності. Безперечно, справжнім вирішенням названої проблеми було б внесення змін до Прикінцевих положень, що чітко врегулювали б це питання. До внесення змін (якщо їх взагалі буде внесено) вважаємо за можливі такі два варіанти дій акціонерних товариств, покликані мінімізувати ризики, що пов’язані із вказаною ситуацією:

1. Відразу після набрання чинності Законом про АТ привести свою діяльність у відповідність до цього закону (внести зміни до статуту та внутрішніх положень). Після цього для врегулювання діяльності акціонерного товариства застосовуватиметься Закон про АТ, і воно уникне ризиків, пов’язаних з можливістю застосування до нього норм Закону про ГТ.
2. До внесення змін до Прикінцевих положень або до формування послідовної судової практики утриматися від вчинення дій, визнання яких неправомірними може заподіяти значну шкоду інтересам акціонерного товариства. У випадках, які не терплять зволікання, керуватися принципом максимального перестраховування, застосовуючи найжорсткіші з передбачених обома законами вимоги. Наприклад, під час скликання загальних зборів акціонерів, щодо якого Закон про АТ передбачає обов’язок повідомити акціонерів за 30 днів до дати проведення загальних зборів (в окремих випадках – за 15 днів), а Закон про ГТ – за 45 днів, застосовувати відповідну норму Закону про ГТ.