Що не так в українській юросвіті: погляд випускника

У той час, коли визнані університети світу вдосконалюються та виходять на новий рівень надання освітніх послуг, українські вищі навчальні заклади через низку причин не можуть досягти їхнього рівня конкурентноздатності. Щороку переглядаємо вітчизняні й іноземні рейтинги університетів і правничих шкіл, зокрема Європи та Америки, і не знаходимо наших навіть серед 200 найкращих. Одразу виникає запитання: чому найкращі ВНЗ України не визнані міжнародною освітньою спільнотою? Зовнішньоуніверситетські причини  Виходячи з досліджень українських правників, які прискіпливо порівнюють систему юридичної освіти України із закордонними, ми можемо стверджувати, що в Україні через здійснення «державного регулювання» системи вищої юридичної освіти кожен окремий університет не може вийти на належний рівень конкурентноздатності з іншими університетами світу. Рейтинговість ведеться за окремими університетами, а не за системами освіти. «Держава взяла на себе функцію контролю за якістю юридичної освіти, однак державні стандарти вищої юридичної освіти поки не затверджені. Відтак предметом найбільшої стурбованості навчальних закладів (особливо недержавних) є втручання держави у сферу освіти, а предметом стурбованості держави, своєю чергою, – пошук гармонійної міри врегульованості суспільних відносин у сфері освіти з метою навчання, виховання, професійної правової підготовки громадян України та, зокрема, створення умов для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства й держави у кваліфікованих фахівцях у галузі права», – стверджує відомий український правник, з позицією якого немає підстав не погодитись. На мою думку, слід надати найбільшим вітчизняним університетам автономію, щоб вони самостійно долали власні труднощі, без вказівки міністерства, у підпорядкуванні якого вони перебувають, враховуючи всі їхні особливості для того, аби розвивалося здорове конкурентне середовище. Але тоді постає питання повного реформування освіти з метою створення лише платного навчання для студентів з огляду на потребу забезпечення фінансової незалежності університетів. І звідси випливає, що вся система освіти в Україні повинна змінитися, – жодних державних місць при вступі, жодного впливу на приймальну комісію. На противагу повинні створюватися фонди, які давали б можливість найбільш здібним студентам навчатися безкоштовно. Безпосередньо я стикнулася з проблемами, які виникли у зв’язку з впровадженням в життя вищим навчальним закладом, у якому я навчалася, Наказу Міністерства освіти та науки «Про затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України» від 05.02.2007 р. У цьому нормативно-правовому акті зазначено, що положення застосовуються і до студентів, що безпосередньо навчаються в навчальних закладах для здобуття ступеню магістра або спеціаліста. Звідси випливає, що адміністрація університету, слідуючи наказам Міністерства, встановлювала умови навчання, що кардинально відрізнялися від закріплених у контрактах, які було укладено між студентами й університетом на момент вступу. На щастя, студенти в цій ситуації зайняли активну позицію, і Наказ частково скасували, що дозволило уникнути ще одних не передбачених при вступі на перший курс вступних випробувань до магістратури. Цей випадок є яскравим прикладом видання нормативно-правового акта державним органом, який повинен поступово, враховуючи особливості вищої освіти, змінювати та реформувати її. Також зверну увагу на впровадження болонської системи освіти в юридичних школах. Тут знову гостро постало питання нововведень, які наші вищі освітяни впроваджують у життя. Знову шаблонність для кожного вищого навчального закладу, тестування, тоді як основним у навчанні студента-правника повинно бути формування вміння критично мислити, аналізувати ситуацію та робити висновки. З приводу власне юридичної освіти слід зазначити, що позиція уряду полягає в такому: зміст і якість юридичної освіти не відповідають сучасним потребам суспільства, а навчальні заклади, котрі готують висококваліфікованих правознавців, можна перелічити на пальцях. Отже, йдеться про кризу юридичної освіти. Утім є й інші думки. Вказується, що проблема юридичної освіти є «роздутою». Насправді «криза юридичної освіти – це криза керівництва нею». Внутрішньоуніверситетські причини  Навіть у найкращому вітчизняному ВНЗ студент може не отримати очікуваної якості освіти, враховуючи корупцію, застарілість управління, предмети, які пропонують для вивчення, та низку інших чинників. У зв’язку з цим переваги при влаштуванні на роботу мають випускники, які отримали іноземний диплом, зокрема LLM. Внутрішньою причиною є також недосконалість системи дисциплін, які український студент повинен опанувати, не враховуючи його власних уподобань. Мені здається, що система вибору дисциплін студентом повинна бути запроваджена, адже кожна галузь права є широкою та може мати велику кількість підгалузей, які б були цікаві для вивчення. Звісно, основні дисципліни, такі як «Теорія держави та права», «Історія держави ти права», «Цивільне право» та декілька інших, повинні бути пройдені й опрацьовані студентом. Ще одна глобальна причина, наважуся сказати, більшості юридичних факультетів українських ВНЗ – застарілість поглядів професорсько-викладацького складу на викладання. Велика кількість світил вітчизняної науки не схильні до глобальних змін у вищій правовій освіті, тому, враховуючи їхню думку з приводу нововведень, зазвичай отримуємо негативну відповідь. Рейтинги Ця сукупність факторів і впливає на рейтингову конкурентноздатність вищих навчальних закладів, бо кожен виш окремо не може змінити свою систему для впевненого поступу вперед, до кола визнаних європейських університетів. Крім того, можна піддати сумніву об’єктивність таких рейтингів, беручи до уваги їхню неофіційність. Зокрема, в Україні не існує жодного офіційного рейтингу, який міг би розставити юридичні школи України у списку по висхідній за якістю наданих освітніх послуг. Це спричинене складністю об’єктивного дослідження кожного вишу, у якому є юридичний факультет або який має правову спеціалізацію. Такі неофіційні рейтинги здебільшого встановлюють роботодавці, які, беручи на роботу випускника юридичного факультету, оцінюють за багажем знань і навичок, як навчили студента. Загалом високо котуються ті навчальні заклади, які існували ще до 1991 р., – «старожили» української юридичної освіти. До речі, опитування журналу «Деньги» (№ 12(78) від 20.03.2008 р.) показало, що в Україні найкращу юридичну освіту можна отримати в:

1. КНУ ім. Т. Шевченка.
2. Києво-Могилянській академії.
3. Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого.
4. Київському національному економічному університеті (рік створення – 1661).
5. Львівському національному університеті ім. І. Франка.

Мова вже не йде про наявність українських вищих навчальних закладів у міжнародних рейтингах, таких як www.topuniversities.com (200 найкращих). А серед юридичних навчальних закладів за рейтингом http://grad-schools.usnews.rankingsandreviews.com/best-graduate-schools/top-law-schools/rankings взагалі немає жодного східноєвропейського університету. Об’єктивність цих рейтингів оцінюють неоднозначно. Деякі експерти називають їх проблематичними та невсебічними. Суспільство ж сприймає рейтинги стримано – звісно ж, за винятком тих випадків, коли «улюблена» правнича школа посідає високе місце. Так чи інакше, рейтинги читають, на них орієнтуються, до них прислухаються як майбутні студенти, адміністратори юридичної освіти, так і роботодавці. Замість висновків Незважаючи на недосконалість української вищої освіти, яка, на мій погляд, є застарілою та не відповідає вимогам ринку праці, що існують на даний момент, слід зазначити, що поступово з’являються українські першопрохідці, зацікавлені в якості системи освіти. Коли закінчиться державне регулювання реформування вищої освіти, почнеться реформування системи надання освітніх послуг кожним університетом. Українські виші врахують свої внутрішні особливості та посядуть чільне місце серед світових вищих навчальних закладів. Для того щоб українські правничі школи стали визнаними, потрібно зблизити вищу юридичну освіту з практикою юриста, адже, отримавши диплом, випускник університету має почуватися впевнено в будь-якій юридичній фірмі. Звідси випливають зміна системи викладання, упровадження системи вибору предметів, орієнтованість предметів на розвиток аналітичних якостей у студентів, застосування практики іноземних ВНЗ щодо вибору предметів, розвиток інфраструктури кожного окремого університету. І ще важливим чинником розвитку юридичної освіти має бути поступове розумне реформування її державою, враховуючи особливості розвитку й адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Думаю, що років через десять здібний випускник школи, вирішуючи, у якому вищому навчальному закладі отримати юридичну освіту, у першу чергу вибиратиме серед українських ВНЗ, дипломи яких будуть цінуватися в будь-якій країні Європи, а в кращому разі – у світі загалом.