Виконання рішень господарських судів у критичному стані!

Продовження. Початок у № 26–27 (152–153)  Судді господарських судів занепокоєні станом виконання їхніх рішень. Інформація, представлена на останньому засіданні Ради суддів господарських судів України (далі – РСГС), засвідчила фактори, які, з одного боку, перешкоджають суддям здійснювати контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, а з іншого – роблять неефективною систему примусового виконання рішень господарських судів. Виконується лише кожна 10 справа «За даними органів ДВС, наданими на запит господарських судів, показники виконання рішень цих судів коливаються від 10 до 30%», – заявив на засіданні заступник голови РСГС Олександр Кот. Так, за минулий рік у Харківській області з більш ніж 21,5 тис. виконавчих документів закінчено виконання за 10 тис. (46,8%), з них фактично виконано трохи більше 4 тис. (18,7%), що становить 8,6% від загальної суми коштів, які підлягають стягненню на підставі виконавчих документів. Господарський суд Кіровоградської області, на рахунку якого більш ніж 3,5 тис. наказів, отримав від органів ДВС 121 копію постанов про відкриття виконавчого провадження і 291 копію постанов про закінчення виконавчого провадження. Про долю 70% своїх рішень йому нічого невідомо. Похвалитися відносно високим рівнем виконаних судових рішень можуть хіба що Житомирська і Донецька області (24% і 38,2% відповідно). Крім того, судді невдоволені тим, що органи ДВС систематично порушують обов’язок направляти органу, який видав виконавчий документ, копії відповідних постанов виконавчого провадження. Саме це унеможливлює облік звернення наказів, виданих господарськими судами, до виконання та результатів їх виконання. Судді-господарники відзначили суттєві розбіжності з даними органів ДВС, наданими на запит, щодо показників виконання рішень господарських судів. У зв’язку з цим служителі Феміди дійшли висновку, що необхідно посилити контроль у сфері виконання судових рішень, зокрема підвищити відповідальність державних виконавців. «Виконавче провадження – завершальна стадія судового провадження і невід’ємна складова розгляду справи, – наголосив Олександр Кот. – Тому необхідна належна організація виконання рішень і судового контролю діяльності виконавчої служби». «Процесуальною формою контролю за виконанням судових рішень є розгляд скарг на дії ДВС у порядку, встановленому ст. 121-2 ГПК», – повідомив пан Кот. Найбільше таких скарг було розглянуто в Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Одеській областях та в Києві. Кількість задоволених скарг – 20–40%. Основні причини їх задоволення – передчасне закінчення виконавчого провадження без повного дослідження обставин справи, неправомірні відмови у відкритті виконавчого провадження, ненадання стягувачам інформації про хід виконання судового рішення, значне порушення строків надсилання копій документів сторонам у виконавчому провадженні, неправомірне зупинення виконання судових рішень, відмова органів ДВС приймати до виконання ухвали господарських судів, якими затверджено мирові угоди тощо. Оскільки повноважень судів щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів ДВС під час виконання судового рішення явно недостатньо, судді-господарники вважають за необхідне внести зміни до ГПК, Закону України «Про виконавче провадження» та інших законодавчих актів, щоб надати суду право на здійснення контролю за виконанням судових рішень. У всьому винне недосконале законодавство На запитання, чи дійсно в незадовільному стані справ винні органи ДВС, відповів директор департаменту ДВС Геннадій Стаднік. «Я категорично не згоден з тими аргументами, які були озвучені щойно», – заявив він. Ніхто не заперечуватиме, що фактично кожна процесуальна дія має погоджуватись державним виконавцем з боржником. За словами пана Стадніка, критична ситуація з виконанням судових рішень пояснюється недосконалістю чинного законодавства. «Зараз діє Закон України «Про виконавче провадження» від 1999 р., який у більшості випадків захищає інтереси боржника, – нагадав Геннадій Стаднік. – Органи ДВС повинні довести до його відома, що проти нього відкрито виконавче провадження, і пересвідчитись у тому, що він отримав копію постанови про відкриття такого провадження. Незважаючи на те що боржник брав участь у судовому розгляді справи». Інша проблема – реалізація майна боржника. «Ми повинні повідомити боржника про те, яке майно беремо на реалізацію, – підкреслив Геннадій Стаднік. – Усі ми розуміємо, що жодна людина не віддасть ліквідне майно». Інша прерогатива боржника – першочергове право на оскарження дій державного виконавця. Усе це ускладнює роботу останнього і зрештою позбавляє органи ДВС можливості пишатися високими показниками своєї діяльності. У минулому році фахівці ДВС підготували новий проект закону про виконавче провадження. Він був направлений до парламенту і пройшов перше читання. «Сьогодні він уже пройшов усі слухання в профільному комітеті ВРУ», – повідомив пан Стаднік. Законопроект пропонує змінити роль боржника у виконавчому провадженні, оскільки існуючий статус боржника дає йому законну можливість ухилитися від виконання судових рішень. Слід відмовитися від адміністративного оскарження боржником дій державного виконавця та забезпечити виключно судову процедуру. Адже тільки суд, який виносив рішення, може вирішувати, можливе чи неможливе його виконання. Законопроект передбачає також новий механізм реалізації та оцінки майна, арештованого державним виконавцем. Зокрема, пропонує залишити реалізацію виключно на прилюдних торгах (аукціонах) лише нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських і річкових суден. В інших випадках – допустити реалізацію майна на комісійних засадах. Крім того, цей документ встановлює адміністративну відповідальність фізичної особи за невиконання рішення суду та пропонує забезпечити державному виконавцю умови для швидкого отримання інформації про боржника та оперативного звернення на нього стягнення.  Існують і інші проблеми, які можуть не зникнути з прийняттям нового закону. «Особисто я розглядаю і підписую 18 тис. скарг на рік», – заявив Геннадій Стаднік. Безперечно, зважаючи на такий обсяг канцелярської роботи, про якість праці говорити не доводиться. Не менш кричущим є той факт, що 40% працівників органів ДВС мають лише дипломи молодших спеціалістів. «Ми хочемо закріпити в новому законі норму, яка зробить вищу освіту умовою прийняття на роботу до органів ДВС, – зазначив пан Стаднік. – Ми повинні підняти авторитет державного виконавця». Крім того, на законодавчому рівні планують запровадити посаду помічника державного виконавця, що, безумовно, вплине не результативність роботи всіх органів ДВС. Але зараз ми маємо те, що маємо. Суди виносять рішення, які не виконуються і набувають ознак декларативності. А звинувачувати в недостатньому виконанні судових рішень органи ДВС все ж таки не варто. Можна погодитись як з представниками суддівського корпусу, так і з державними виконавцями в тому, що на стадії виконавчого провадження відсутня взаємодія суду й органів ДВС. Внаслідок цього реалізація принципу обов’язковості ставиться під сумнів. Саме тому, зважаючи на припис законодавства про те, що виконавче провадження – це завершальна стадія судового провадження, думка суддів про повернення судам функції виконання судових рішень має право на реалізацію.