Особливості інвестування в Україну Під час переходу до системи ринкових відносин в Україні склалася непроста політична й економічна ситуація. За якої нагальною потребою економіки стає залучення прямих іноземних інвестицій. Натомість в Україні зафіксовано відтік іноземних інвестицій. І причина криється не лише в економічній кризі, а й у неналежній увазі держави до забезпечення реалізації закріплених у законодавстві гарантій для іноземних інвесторів. Заважає користуватися системою захисту інвестицій і надто високий рівень корумпованості влади. Так, незалежні експерти відзначають: поки ріст української економіки приносив високі дивіденди, зарубіжні інвестори закривали очі на корумпованість чиновників різних рівнів. Сьогодні ж в умовах кризи капіталовкладники шукають максимальної прозорості інвестиційних схем, сумніваючись у тому, що українська влада у змозі її забезпечити. Як виправити невтішну ситуацію у сфері інвестицій в Україну? Це запитання стало лейтмотивом бесіди «ПТ» із партнером ЮФ «Салком», кандидатом юридичних наук Олексієм КОТОМ, під час якої ми почули відповіді й на інші, не менш важливі питання щодо основних ризиків інвестування в Україну.
– Пане Олексію, чи є достатніми, на ваш погляд, законодавчо визначені права іноземних інвесторів та гарантії захисту цих прав?
– Залучення іноземних інвестицій впродовж багатьох років є пріоритетним напрямом розвитку економіки України, який в умовах економічної кризи потребує особливої уваги з боку держави. Кожному іноземному інвестору важливо знати, що держава, в економіку якої він вкладає свої кошти, здатна забезпечити достатній механізм здійснення інвестування та гарантувати належний захист його прав.
Першим кроком на шляху до забезпечення такого механізму є формування необхідної законодавчої бази. Із цією метою в Україні ще у 1991 р. було прийнято Закон «Про інвестиційну діяльність», яким визначено загальні правові, економічні та соціальні засади інвестиційної діяльності на території України. У цьому ж році було прийнято Закон «Про захист іноземних інвестицій», яким передбачено, що іноземні інвестиції в Україні захищаються, а права інвесторів гарантуються. Водночас 19 березня 1996 р. було прийнято Закон «Про режим іноземного інвестування», яким встановлено порядок і умови здійснення іноземного інвестування, права іноземних інвесторів та гарантії захисту цих прав. Зокрема, цим Законом передбачено такі гарантії захисту прав іноземних інвесторів: гарантії забезпечення рівноправного режиму; гарантії недопустимості примусового вилучення іноземних інвестицій; гарантії компенсації і відшкодування шкоди іноземним інвесторам; гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії безперешкодного переведення за кордон прибутків, отриманих від здійснення інвестиційної діяльності в Україні.
Важливою умовою збереження цих гарантій є норма ст. 8 вказаного Закону, згідно з якою якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися зазначені гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом 10 років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.
– Національні гарантії для іноземних інвесторів доволі надійні. Що ж заважає залученню інвестицій в Україну?
– Встановлення умов здійснення і гарантій захисту прав іноземних інвесторів, безумовно, є позитивом, однак через відсутність дієвих законодавчих механізмів їх реалізації права і гарантії інвесторів здебільшого залишаються деклараціями. Крім того, не слід забувати, що така сфера діяльності, як здійснення іноземного інвестування, регулюється не лише законодавством про інвестиційну діяльність, а й податковим, митним та іншим спеціальним законодавством. При цьому податкове та митне законодавство України жодним чином не спрямоване на захист прав інвесторів, що суттєво відрізняє його від законодавства європейських країн, основною метою якого є мінімізація податкового та митного навантаження на інвестора.
Говорячи про проблеми залучення і здійснення інвестицій в Україну, на жаль, слід констатувати, що ситуація протягом багатьох років залишається складною, незважаючи на всі заяви українських політиків про покращення інвестиційного клімату. Більше того, аналіз кроків українського уряду і парламенту у цій сфері дозволяє зробити невтішний підсумок: в Україні існує неформальна політика, спрямована на створення максимально несприятливого інвестиційного клімату.
Європейська Бізнес Асоціація у своєму щорічному звіті назвала серед найбільших перешкод для інвестування проблеми із поверненням податку на додану вартість, відсутність хеджування валютних ризиків (що є нормою у європейських країнах) та проблеми, пов’язані із розрахунком обґрунтування роялті. Однак, на нашу думку, глобальною проблемою, яка супроводжує всі кроки по залученню інвестицій, є непослідовна політика, відповідно до якої інвестору спочатку надаються пільги і гарантується захист його інвестицій, а через декілька років всі пільги скасовуються, а самі інвестиції стають заручниками нововведень у податковій чи регуляторній політиці.
Показовою в цьому сенсі є вже досить давня історія про скасування спеціальних економічних зон, яка чітко окреслює «послідовність» уряду у сфері залучення інвестицій. Наприкінці 90-х років в Україні було створено низку спеціальних економічних зон (далі – СЕЗ. – Ред.), де запроваджувалися пільгові режими ведення діяльності, зокрема, щодо оподаткування прибутків та ввезення товарів і обладнання. При цьому інвесторам гарантували захист їх інвестицій та збереження пільг протягом строку дії СЕЗ. Однак вже у 2005 р. всі пільги в СЕЗ були скасовані (через надзвичайно високий рівень зловживань та факти використання СЕЗ задля уникнення оподаткування), а про свої гарантії держава «забула». Чи слід казати про те, що така політика не спрямована на збільшення привабливості країни для інвестування? Адже, які б не були причини скасування пільг, факт, що Україна порушила свої зобов’язання і показала, що не може забезпечити дійсність своїх гарантій, заперечити не можна.
Також не можна не згадати ситуацію із приватизацією Одеського припортового заводу, який нещодавно знову виставили на продаж. Конкурс з його продажу починали, призупиняли, продовжували, відміняли декілька разів поспіль. Внаслідок цього потенційні інвестори, які бажали придбати підприємство, фактично просто втратили значні кошти під час процедури підготовки до конкурсу. Анекдотизм ситуації полягає в тому, що сьогодні ніхто не може гарантувати, що конкурс знову не буде відмінений. Але найбільше постраждали від цих перипетій Україна і сам Одеський припортовий завод, адже за сьогоднішніх економічних умов перелік потенційних покупців скоротився, а ті, хто залишився, не поспішають вкладати кошти у цей об’єкт. Хтозна, може, конкурс знову скасують?
– Чи змінилось щось сьогодні?..
– На жаль, такий «особливий» підхід зберігається в політиці уряду і сьогодні. З одного боку, пропагується створення сприятливих умов для інвесторів, з іншого – вводяться нові податки, ускладнюється регуляторний режим, створюються нові види ліцензій і спеціальних дозволів чи скасовуються пільги і преференції, які раніше існували.
За приклад можна навести нововведення у сфері користування надрами, впроваджене постановою Кабінету міністрів України від 17.06.2009 р. № 608. До введення в дію цієї постанови для підприємств, які проводили роботи із геологорозвідки надр та пошуку корисних копалин, існував спрощений порядок отримання дозволу на промислову розробку надр – без застосування аукціону. Такий підхід був зрозумілим, адже підприємство, проводячи такі роботи за свої кошти, мало бути впевненим, що воно потім зможе видобувати розвідані ним копалини. Однак зазначена постанова виключила з переліку осіб, які мають право на отримання дозволу без аукціону, підприємства, які за власний кошт здійснювали геологічну розвідку роботи. Мабуть, не слід казати, що потенційні іноземні інвестори, які були зацікавлені у видобутку корисних копалин в Україні, навряд чи тепер будуть проводити будь-які геологорозвідувальні роботи. Втім найбільша проблема виникла у тих осіб, які вже вклали значні кошти в Україну та пошук корисних копалин, а тепер фактично втратили можливість здійснювати розробку знайдених родовищ. Адже, враховуючи те, як в Україні зазвичай проводяться аукціони, жодних гарантій для підприємства отримати спеціальний дозвіл, навіть якщо воно запропонує найбільшу ціну, немає. Отже, найкращим кроком, який може зробити український уряд для покращення інвестиційного клімату в Україні, є встановлення чітких та незмінних «правил гри». Будуть вони поганими чи хорошими, особливого значення немає, адже головним ризиком для потенційного інвестора в Україні сьогодні є неможливість спрогнозувати та оцінити ризики при здійсненні інвестицій.
Крім того, до основних бар’єрів, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій в Україну та захисту прав інвесторів, слід віднести і недосконалість законодавства в цій сфері, відсутність реальних правових механізмів здійснення прав інвесторів; складність та зарегульованість процедур, пов’язаних зі здійсненням інвестування в Україні; корумпованість влади; перманентну нестабільність політичної ситуації в Україні.
– Яким же чином іноземний інвестор зможе захистити свої права?
– Одночасно з розвитком економіки та залученням до неї іноземного капіталу в Україні дедалі важливішим стає питання захисту іноземних інвестицій не лише на національному, а й на міжнародному рівнях. Українське законодавство, підписані й ратифіковані Україною міжнародні договори та конвенції надають іноземним інвесторам доволі широкий вибір засобів захисту своїх інтересів у разі виникнення інвестиційних спорів будь-якого роду.
Одним з можливих варіантів є звернення до Європейського суду з прав людини. Положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з протоколами до неї та практика Європейського суду з прав людини закріплюють право фізичних та юридичних осіб звертатись до Європейського суду з прав людини із заявами про порушення гарантованих Конвенцією прав з боку держави Україна. Причому порушеннями вимог Конвенції можуть бути визнані не лише безпосередні дії державних органів, а й їхня бездіяльність чи просто відсутність в національному законодавстві дієвих механізмів для ефективного захисту інвестором своїх прав.
Найбільше значення для захисту інвестицій має норма ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, яка гарантує недоторканість та захист права власності. Найбільшого значення та резонансу набули рішення Європейського суду з прав людини, в яких було встановлено порушення Україною прав інвесторів. Вони були наслідком порушення державою саме права власності заявників. Серед таких рішень особливе місце посідають рішення у справах “Совтрансавто Холдинг” проти України та “Терем Лтд.”, “Чечоткін та Оліус проти України”. Із задоволенням зазначу, що інтереси заявників в цих хрестоматійних справах представляла юридична фірма «Салком».
Іншим потенційно ефективним засобом захисту прав іноземних інвесторів в Україні є застосування положень Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Відповідно до норм вказаної Конвенції було засновано Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (ICSID, Вашингтон, США), який може розглядати інвестиційні спори, що виникли між державами – учасницями Конвенції та фізичними і юридичними особами інших держав-учасниць. Наразі кількість звернень до ICSID з позовами проти України порівняно невелика: менше десяти за весь період з моменту ратифікації конвенції Україною (2000 р.). Проте є певні підстави очікувати розширення у майбутньому практики застосування положень Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів задля захисту іноземних інвестицій в Україні
Розмову вела Катерина ФОМІНА
«Правовий тиждень»
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|