«Задушлива» кадрова політика Генпрокуратури

31 липня ц.р. Генеральному прокурору України Олександру Медведьку було надіслано депутатське звернення за підписами народних депутатів Юрія Прокопчука, Сергія Кошина, Ігоря Єреська та Івана Деньковича. У зверненні народних обранців ідеться про системність порушень заступником генпрокурора Ренатом Кузьміним чинного законодавства. «Одним із таких фактів є переслідування у 2004 р. Кузьміним Р.Р. з особистих мотивів та з неправомірним використанням наданих йому владних повноважень старшого прокурора-криміналіста слідчого управління прокуратури м. Києва Донського О. І.», – сказано у зверненні. Ще в травні 2004 р. тодішній прокурор столиці видав наказ, яким звільнив Олексія Донського з посади за невиконання вказівок керівництва прокуратури міста та неналежне виконання своїх службових обов’язків. На початку 2005 р. суд визнав цей наказ незаконним, і його було скасовано. А відтак Олексій Донський був поновлений на посаді. «Завдяки рішенню суду конституційне право на працю громадянина Донського О. І. було захищено, – підкреслили депутати, у своєму зверненні до Генпрокурора Олександра Медведька. – Водночас до цього часу не дано належної правової оцінки цим подіям». Як повідомлялося в одному з попередніх номерів «ПТ», 9 липня 2009 р. в парламенті було зареєстровано проект постанови Верховної Ради України «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин порушення Конституції та законів України посадовими особами Генеральної прокурори України». У пояснювальній записці до цього проекту його автори, «бютівці» Володимир Філенко і Володимир Бондаренко, звернули увагу своїх колег на те, що вищі посадові особи Генеральної прокуратури України зловживають владою та своїми службовими повноваженнями. Серед них народні депутати виокремили, зокрема, порушення кримінальних справ за надуманими приводами, тобто за відсутності передбачених законом підстав. «Зміст цих зловживань свідчить про те, що їхньою справжньою метою може бути неправомірне використання можливостей кримінального та кримінально-процесуального закону, а також інших заходів прокурорського реагування для неправомірного перешкоджання виконанню певними особами своїх службових обов’язків, щоб добитися винесення потрібного рішення», – йдеться у проекті постанови. Крім цього, народні обранці згадали у проекті постанови про порушення кримінальної справи щодо привласнення старшим слідчим Генеральної прокуратури України в особливо важливих справах Віктором Сандигою чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем. «У своїх зверненнях до різних державних інституцій Сандига В.В., слідчий прокуратури з 22-річним стажем слідчої роботи (у тому числі 13 років – слідчий Генеральної прокуратури), зазначає, що кримінальну справу проти нього порушено і сфабриковано…– зазначили автори постанови – після невдалої спроби усунути його від розслідування резонансної «вугільної» справи». Редакція «ПТ» вирішила зустрітись зі згаданим у проекті постанови Віктором Сандигою. Метою нашого спілкування стало з’ясування ситуації щодо внутрішньої діяльності Генеральної прокуратури, а також причин нерозкриття найрезонансніших справ в Україні. – Вікторе Васильовичу, які справи були у вашому проваджені, коли ви працювали слідчим у Генпрокуратурі? – Однією зі справ було розслідування вибуху метано-повітряної суміші, аварії 31 липня 2002 р. на підприємстві «Шахта ім. О. Ф. Засядька» (як відомо, керівник цього вугільного підприємства – один з народних депутатів України), коли загинуло 20 гірників. Я знайшов винних і направив справу до суду. У лютому 2007 р. Пролетарський райсуд м. Донецька після двох безпідставних повернень справи на додаткове розслідування все ж таки виніс вирок і засудив винних. Але Апеляційний суд Донецької області в липні того ж року скасував вирок і направив справу на додаткове розслідування. Мені просто не дали довести цю справу до кінця, і в червні 2008 р. її закрив інший слідчий – за відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 273 Кримінального кодексу України, у діях службових осіб вугільного підприємства. Керівники управління почали вимагати від мене пояснень щодо «незаконного» притягнення до кримінальної відповідальності шести службових осіб шахти ім. О. Ф. Засядька та писати рапорти про моє звільнення. Було ще декілька гучних кримінальних справ у моєму проваджені, які, без жодних пояснень, були передані іншим слідчим Генпрокуратури або в прокуратури регіонів. – Проти вас рік тому була порушена кримінальна справа за фактом заволодіння чужим майном. Чи відповідає дійсності інформація про те, що це було зроблено, щоб усунути вас від розслідування резонансної справи? – Так. В одному з минулорічних номерів газети «Донецкие новости» вийшла моя стаття «Откаты и фейерверки «Макеевугля». У ній розповідалося про затримання Вадима Гераськіна, заступника генерального директора ДП «Макіїввугілля» з матеріально-технічного постачання, транспорту і збуту. Було встановлено, що на підприємстві склалась система «відкатів» за товарно-матеріальні цінності. 8 лютого минулого року заступник директора був затриманий. У підзаголовок цієї статті було винесено запитання: «Чи дадуть довести до логічного кінця слідство в гучній «вугільній» справі?» Як, виявилося, не дали. – Що завадило вам довести справу до кінця? Під час проведення обшуку в день затримання Вадима Гераськіна були вилучені чотири мобільні телефони. Крім того, під час виїмки в банківському сейфі, який Гераськін мав у Донецьку, було вилучено майже 423 тис. євро та 88 тис. дол. США. А зарплатня Гераськіна становить 66 тис. грн. на рік. Він працював у вугільному об’єднанні трохи більше ніж півтора роки. 11 лютого Вадима Гераськіна було притягнено до кримінальної відповідальності за трьома епізодами отримання хабарів. Я розпочав розслідування і стосовно інших службових осіб цього вугільного підприємства. 26 березня 2008 р. я виїхав до Києва, щоб продовжити строк утримання під вартою обвинуваченого і вже там дізнався, що цю справу передали іншому слідчому. Її забрали в мене без-будь яких пояснень. На мене підготували негативну характеристику і підписали рапорт, на підставі якого почали готувати подання, яке стало підставою для направлення моєї кандидатури на скорочення у квітні 2008 р. 4 квітня вже в Донецьку я разом з оперуповноваженим ДСБЕЗ МВС України готував документи, вилучене майно та гроші до передачі іншому слідчому, а коли черга дійшла до опису в акті передачі мобільних телефонів, виявилося, що в пакеті вже не чотири, а три телефони. 8 квітня 2008 р. я написав заяву за фактом крадіжки мобільного телефону і одразу просив взяти роздруківку розмов за березень 2008 р. Протягом семи місяців я не розслідував кримінальні справи. За цей час на мене неодноразово чинився тиск з боку керівництва, щоб я звільнився з органів прокуратури. Але я не звільнявся, і 17 жовтня за заявою, зокрема, Вадима Гераськіна, проти мене була порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України (заволодіння мобільним телефоном). Цього дня мені поспішно пред’явили обвинувачення у скоєні злочину. Буцімто я взяв телефон, дав його для реалізації співробітнику міліції Макіївського МУ ГУ МВС України в Донецькій області (який виконував у справі Гераськіна окремі мої доручення), а він нібито передав мені 900 грн., а 100 грн. я дав йому за реалізацію мобільного телефону. Як я міг вкрасти сам у себе телефон, який потім довелося б купувати і віддавати, так як він був внесений до протоколу обшуку від 8 лютого 2008 р. і оглянутий 21 лютого 2008 р., залишається загадкою. Цікаво, що, порушивши проти мене кримінальну справу, щодо працівника міліції, якому я начебто віддав телефон для реалізації, відмовлено в порушенні кримінальної справи за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка) і ч. 2 ст. 191 цього Кодексу (співучасть у заволодінні мобільним телефоном). 21 квітня 2008 р. за написаною мною заявою про вчинення злочину – крадіжку мобільного телефону – була порушена кримінальна справа, яка певний час знаходилась у провадженні Ворошиловського райвідділу міліції м. Донецька. Але 26 вересня 2008 р. вона була витребувана в Головне управління з розслідування особливо важливих справ. 29 вересня 2008 р. справа надійшла до Генпрокуратури. Того ж дня з’явилася заява підсудного Гераськіна про притягнення мене до кримінальної відповідальності за втрату його мобільного телефону. До витребування справи обвинувачений при його допиті в міліції чомусь не писав заяву стосовно мене. Більше того, у мене є сумнів, що він приїздив до Києва і написав заяву власноруч. Пізніше з постанови про притягнення Гераськіна в якості обвинуваченого було виключено два епізоди отримання хабара, тобто зникла ознака повторності злочинів. Справа була направлена до суду за одним епізодом хабара – у розмірі 8 400 грн. У вересні 2008 р. вироком Центрально-Міського райсуду м. Макіївки Вадима Гераськіна визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України, і призначено покарання, не пов’язане з позбавленням волі і конфіскацією майна. За вироком суду Гераськіну повернули валюту (426 850 євро), автомобіль, тобто все, на що було накладено арешт. – Яка ситуація з «вашою» кримінальною справою? – Її закрито. Зараз іде судовий процес про поновлення мене на роботі. * * * Якщо ситуація, про яку розповів слідчий Віктор Сандига, є дзеркальним відображенням стану кадрової політики Генпрокуратури, то у «рядових» працівників цього органу, зважаючи на політичний присмак кожної гучної справи, немає жодного шансу їх розслідувати, а також знайти і покарати винних. Тому, йдучи від конкретного випадку до загального стану речей, можна ще раз переконатись в необхідності термінової аполітизації органів прокуратури України. Газета «ПТ» є відкритою для висловлення точок зору посадовців Генеральної прокуратури України, зокрема щодо висвітлення цієї проблеми.