Справа № 6-15823вов08

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА Від 20 листопада 2008 р.
Справа № 6-15823вов08 Звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, не є поширенням відомостей, що порочать їхню гідність та честь Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 та Особи 2 до Особи 3 та Особи 4 про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за скаргою Особи 4 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Сімферопольського районного суду АРК від 11 липня 2007 р., ухвали Апеляційного суду АРК від 4 лютого 2008 р. та ухвали судді ВСУ від 27 травня 2008 р., встановила наступне. Обставини справи: У березні 2007 р. Особа 1 та Особа 2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в листах до Прокуратури АРК, Прокуратури м. Сімферополя, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України АРК, слідчого управління МВС України АРК і міністра внутрішніх справ України відповідачі розповсюдили неправдиву інформацію щодо них, яка полягає у звинуваченні в скоєнні ними злочину, порушенні вимог КПКУ про розслідування кримінальної справи, і тим самим принизили їх перед контролюючими й вищими інстанціями та колегами по роботі як безчесних, аморальних осіб, що порочить їхню гідність і честь та звання офіцерів міліції. Ця інформація не відповідає дійсності, є образливою. Рішенням Сімферопольського районного суду АРК від 11 липня 2007 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто на користь позивачів по 500 грн. з кожного відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду АРК від 4 лютого 2008 р. рішення Сімферопольського районного суду АРК від 11 липня 2007 р. залишено без змін. Не погоджуючись із рішенням та ухвалою судів першої та апеляційної інстанцій, Особа 3 та Особа 4 оскаржили їх у касаційному порядку. Ухвалою судді ВСУ від 27 травня 2008 р. у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено. У поданій скарзі Особа 4 просить переглянути у зв'язку з винятковими обставинами рішення Сімферопольського районного суду АРК від 11 липня 2007 р., ухвалу Апеляційного суду АРК від 4 лютого 2008 р. та ухвалу судді ВСУ від 27 травня 2008 р. в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону. На підтвердження неоднакового застосування зазначеної норми права заявник наводить рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 19 липня 2006 р. та від 5 жовтня 2003 р. за тотожною вимогою позивачів, якими судові рішення про задоволення позовних вимог скасовані та справи передано на новий розгляд, а також встановлено, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, не є поширенням відомостей, що порочать їхню гідність та честь. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПКУ підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Суд встановив: Обговоривши доводи скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що скарга у зв'язку з винятковими обставинами підлягає задоволенню частково. Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій виходили з того, що недостовірна інформація, яку відповідачі поширили в листі на адресу МВС України та інших правоохоронних органів, виходить за межі звичайного звернення до правоохоронних органів. Крім того, особи, відносно яких поширена дана інформація, є начальником слідчого управління та слідчим, діяльність яких пов'язана з розслідуванням конкретних кримінальних справ, і наслідки недостовірної інформації негативно відобразились на їхній професійній діяльності. Однак з такими висновками судів погодитися не можна. КСУ у рішенні від 10.04.2003 р. № 8-рп/2003 роз'яснив, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами, не можна вважати поширенням відомостей, які порочать гідність, честь чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу. Судами встановлено, що позивачі Особа 2 і Особа 1 є посадовими особами ГУ МВС України в АРК, які відносно відповідачів розслідували кримінальну справу. Під час її розслідування Особа 3 та Особа 4 звернулися до зазначених органів зі скаргою на їхні дії як працівників міліції, у якій зазначили, що вони при проведенні слідчих дій вчинили ряд незаконних дій та порушували вимоги Кримінально-процесуального кодексу України, зокрема: вчиняли на них психологічний тиск, а також з метою примусити надати вигідні для них показання підкладали їм наркотичні засоби та зброю. Тому судам слід було перевірити, з якою метою відповідачі зверталися до зазначених осіб, які заходи були вжиті цими особами внаслідок перевірки звернень відповідачів, чи були в цих зверненнях наклеп у вчиненні позивачами злочину або образа, і залежно від доведеного вирішити спір. Враховуючи наведене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог Особи 1 і Особи 2 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд постановив: Керуючись ст. 358, 359 ЦПКУ, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ ухвалила скаргу Особи 4 задовольнити. Рішення Сімферопольського районного суду АРК від 11 липня 2007 р., ухвалу Апеляційного суду АРК від 4 лютого 2008 р. та ухвалу судді Верховного Суду України від 27 травня 2008 р. в частині задоволення позовних вимог Особи 1 та Особи 2 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Коментар фахівця  Наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України  Олександр Гончаренко, юрист: – Скасовуючи винесені у справі рішення, Верховний Суд України зобов’язав суд першої інстанції перевірити, з якою метою відповідачі зверталися до Міністерства внутрішніх справ України та інших правоохоронних органів, які заходи були вжиті в результаті перевірки звернень відповідачів, чи був у цих зверненнях наклеп на позивачів, і залежно від доведеного вирішити спір. З обставин справи вбачалося, що відповідачі звернулися до Міністра внутрішніх справ і прокуратури зі скаргою на дії працівників Сімферопольського ГУ МВС України в Криму, висловивши побоювання, що останні при розслідуванні замовних кримінальних справ можуть підкинути їм зброю чи наркотики, щоб затримати на певний час у СІЗО та примусити дати необхідні показання. Відповідачі додали до скарги докази незаконних дій працівників Сімферопольського ГУМВС України в Криму, серед яких є записи допиту та телефонних розмов, письмові свідчення тощо. Поширення таких відомостей шляхом надіслання скарги до органів, які мали контрольні повноваження щодо працівників міліції, дії яких оскаржувалися, однозначно не підпадало під ознаки поширення недостовірної інформації про особисте (сімейне) життя посадової чи службової особи правоохоронного органу як людини і громадянина. Не було в цій скарзі і ознак поширення відомостей як обов’язкової ознаки застосування цивільно-правової відповідальності за порушення честі, гідності та ділової репутації, адже відповідачі зверталися у встановленому законом порядку до осіб, уповноважених розглядати такі скарги. Тим більше що припущення про можливість вчинення злочину саме по собі було оціночним судженням, отже, не підлягало доведенню чи спростуванню. Що ж стосується того, чи можна вважати вказане звернення неправдивим повідомленням прокурору або органу дізнання про вчинення злочину, це питання можна вирішити в порядку кримінального, а не цивільного процесу. Отже, були всі підстави для відмови в задоволенні позову. Під час розгляду справи в районному та апеляційному судах виникло також питання щодо шляхів отримання скарги позивачами – працівниками міліції та особами, які ініціювали порушення кримінальної справи, – проте воно залишилося поза увагою суду. Хоча з’ясування цих обставин могло суттєво змінити хід процесу і склад осіб, які брали участь у справі. Отже, згідно з новою судовою практикою, якщо особа побоюється, що представник правоохоронного органу може вчинити або вчинює щодо неї злочин, вона, перш ніж звертатися зі скаргою до вищестоящого правоохоронного чи контролюючого органу, повинна провести майже оперативно-розшукову діяльність, щоб підтвердити факт вчинення злочину та уникнути можливої цивільно-правової відповідальності за порушення честі, гідності та ділової репутації посадової особи у зв’язку з її службовою діяльністю.