Наукове обговорення сучасного конституціоналізму

Принциповими засадами сучасного періоду суспільно-політичного життя України є правовий нігілізм, неповага до закону і права, розбалансування системи державного управління, панування так званої політичної доцільності у вирішенні більшості питань. Через домінування політики над правом не лише у громадян, але й у політичної верхівки суспільства формується викривлене розуміння останнього, складаються хибні уявлення про політико-правову природу суспільного і державного устрою, призначення та роль окремих політичних і державних інститутів. Насамперед це стосується місця і ролі парламенту та глави держави в системі державного управління, завдань і напрямів реформування державних інститутів на засадах сучасного конституціоналізму. Оптимізму в змальованій ситуації додають зусилля, які представники вітчизняної правової науки докладають, щоб активізувати дослідження у цій сфері і привернути увагу органів державної влади та громадськості до вирішення нагальних проблем. Примітною подією в науковому житті столиці став семінар «Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму та державного управління в Україні», який відбувся 27 жовтня ц.р. у Великому конференц-залі Національної академії наук України. Цей захід організували Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАНУ та ЮФ «Салком». Родзинкою семінару стала участь у його роботі не лише світил юридичної науки, але й практиків, які представляють державну службу. А участь представників суміжних наук – провідних економістів і соціологів – дала додатковий поштовх до усвідомлення та обговорення актуальних проблем конституціоналізму та державного управління. «Величезна кількість представників політичного, наукового, експертного середовища заявляють про руйнування основ державності в Україні. Не останню роль у цьому процесі відіграє й недосконала система державного управління», – констатував під час вступного слова віце-президент НАНУ, академік НАНУ, д.е.н. Валерій Геєць (на фото), який зазначив, що питання, запропоновані учасникам методологічного семінару, надзвичайно важливі. Розпочинаючи обговорення, директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, академік НАНУ, д.ю.н. Юрій Шемшученко окреслив проблемні аспекти конституційної реформи в контексті розвитку ідеї українського конституціоналізму. Доповідач констатував: практично всі головні політичні сили згодні з тим, що Конституцію України потрібно модернізувати, але вибори Президента – невдалий час для цього. Тим більше що відповідні законопроекти, подані до Верховної Ради, є суперечливими та недостатньо опрацьованими. «Отже, потрібно продовжити обговорення ключових проблем конституційної реформи, поглибити теоретичні дослідження, присвячені українському конституціоналізму та державному управлінню. Фактично слід розробити доктринальну концепцію конституційної реформи і втілити її в життя без поспіху та надмірного радикалізму», – підкреслив пан Шемшученко. Сьогодні парламентаризм як складова українського конституціоналізму переживає не найкращі часи. Коефіцієнт корисної дії вітчизняного парламенту, втім як і його суспільний рейтинг, дуже низький. Тож недивно, що частка законів у загальній кількості нормативно-правових актів України складає трохи більше 7%, про їхню якість і говорити не доводиться. До того ж в Україні досі діють деякі кодекси радянських часів. Торкаючись цієї проблеми, народний депутат України, к.п.н. Юрій Мірошниченко зазначив, що у Верховній Раді України п’ятого та шостого скликань частка юристів складає близько 10% загальної кількості парламентарів. «Якою є якість правових актів, що їх продукує такий парламент? Це серйозний виклик, але ми не можемо обмежити право людей, зобов’язавши їх обирати своїх представників лише серед юристів. Слід системно підходити до цього питання, а не проводити локальну реформу», – переконаний пан Мірошниченко. Парламент, на думку міністра юстиції України, к.ю.н. Миколи Оніщука, став заручником недостатньо ефективного парламентського устрою. Ось чому метою парламентської реформи він вважає бікамеризм – перехід до двопалатного парламенту, у якому функції законотворення, контролю та інституційного творення були б розведені. Підтримуючи цю ідею, президент ЮФ «Салком», член-кореспондент АПрНУ, д.ю.н., адвокат Євген Кубко також закликав серйозно замислитися про двопалатний парламент, адже він допоможе створити баланс між гілками влади. Натомість Юрій Шемшученко переконаний, що двопалатний парламент не покращить якість законодавства. Навпаки, ця модель, властива федераціям, поглибить суперечки в країни та захищатиме інтереси бюрократичного апарату. Червоною ниткою крізь семінарські дискусії пройшла думка про те, що вітчизняна юридична наука має дослідити та вирішити низку фундаментальних проблем конституціоналізму та державного управління. «Дотепер точаться дискусії щодо дефініцій ключових понять, як-от: «публічна адміністрація», «урядування», «державне управління», «державний менеджмент», «державна служба», «цивільна служба», «публічна служба», що свідчить про недорозвиненість теоретичної основи науки, – констатував начальник Головної державної служби України Тимофій Мотренко. – Для мене, як для голови експертної ради Вищої атестаційної комісії України з державного управління, очевидно, що в цій науці немає основного – наукових шкіл. Спостерігається прогресуюча дивергенція між реальними потребами державного управління та науковим пошуком, у якому все більше превалюють інтереси суб’єкта цього пошуку». Зважаючи на це, учасники методологічного семінару висловили переконання, що головними завданнями юридичної науки, особливо таких її напрямів, як конституційне право та державне управління, є зараз пізнання сучасних тенденцій розвитку державності, теоретичне визначення необхідних перетворень у державно-правовій сфері, розробка науково обґрунтованої стратегії, тактики та механізмів реалізації політико-правової та адміністративної реформ в Україні. Обговоривши проблеми публічної влади в Україні в контексті теорії та практики сучасного конституціоналізму, актуальні питання вітчизняного конституційного процесу та державного управління, завдання юридичної науки та методологічні аспекти теоретичного дослідження зазначених проблем, учасники семінару констатували відсутність єдиних науково обґрунтованих засад реформування державної влади в Україні. Реформування ж публічної влади потребує: визначення необхідності реформ; послідовної демократизації конституційного ладу України; підпорядкування реформ публічної влади принципу відповідальності держави перед людиною; оптимального співвідношення політики та права, реалізації принципу верховенства права, додержання конституційної законності, уникнення політичних і юридичних конфліктів у процесі реформування публічної влади; побудови системи публічної влади в Україні на началах єдності влади та раціонального розподілу владних повноважень, ефективної взаємодії інститутів держави і місцевого самоврядування; здійснення науково обґрунтованого управління процесами реформування державних інститутів. Коментарі учасників   Директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, академік НАНУ
Юрій ШЕМШУЧЕНКО: – Конституція як Основний Закон держави має консолідуючу функцію. Натомість чинна Конституція України її, на жаль, не виконує, насамперед через відсутність чіткої державницької ідеї подальшого розвитку. Кроком до консолідації державної влади може стати включення до Конституції норми про те, що законодавча, виконавча та судова гілки влади взаємодіють між собою. Ще Платон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і знаходиться під будь-чиєю владою». Щось подібне ми спостерігаємо в Україні: правовий нігілізм бере гору над принципом верховенства права, Конституція і закон втратили своє високе призначення – регулювати суспільні відносини. Це значною мірою пов’язане із паралічем судової влади. Президент ЮФ «Салком», д.ю.н., адвокат
Євген КУБКО: – Дослідження правової системи залежить від того, під яким кутом зору на неї дивляться. Мені здається, це твердження визначає методологічне розуміння проблеми. Розглядаючи проблеми конституціоналізму та державного управління, насамперед слід визначити, що є первинним, вагомішим. Державне управління, на мій погляд, є важливішою категорією, яка не залежить від політичних подій. А однією з форм його реалізації є конституціоналізм. Владну вертикаль можна розглядати лише з погляду ефективності виконавчої влади. При цьому виконавча вертикаль має обмежуватися судовою та законодавчою владами. Але з погляду організації державної влади один центр є небезпечним. Якщо буде один центр влади, про демократію доведеться забути. Міністр юстиції, к.ю.н.
Микола ОНІЩУК: – Основною ідеєю методологічного семінару є необхідність реформування публічної влади в Україні. Аксіоматичною основою такого реформування має бути підпорядкування принципу відповідальності держави перед людиною. Можна багато говорити про підходи, принципи, завдання, механізми реформування публічної влади, але очевидно, що на публічне обговорення мають бути винесені лише ті з них, які здатні підвищити ефективність публічної влади, щоб гарантувати конституційні права і свободи громадян. В іншому контексті, на моє переконання, публічна влада нікого не має цікавити, адже її конституційним призначенням є забезпечення реалізації конституційних прав, свобод та інтересів громадян. Якщо публічна влада їх не забезпечує, це означає, що вона конституційно неправильно організована або має низку інших системних чи структурних вад. Начальник Головдержслужби
Тимофій МОТРЕНКО: – Основні принципи демократичного розвитку України та формування нової політичної свідомості закладені в Конституції. На жаль, незважаючи на статус Основного Закону як закону прямої дії, багато його положень залишалися на папері через відсутність широкої нормативно-правової бази для виконання Конституції, зокрема щодо питань державного управління та державної служби. Водночас досвід інших країн, наприклад Франції та Польщі, свідчить, що конституційне регулювання державного управління з чітким визначенням його системи та структури – запорука ефективного функціонування держави загалом.