Суд кризового періоду

Проблеми правосуддя стали предметом суспільних дискусій. Критика судочинства свідчить про глибоке невдоволення ним. Причому для людей не мають значення статистичні показники роботи судів – вони доволі успішні. Українці прагнуть справедливості. Тому найперше завдання суддів – зробити суди відкритими. Служителі Феміди розуміють, що довіру людей до судів слід повернути якомога скоріше, адже вони формують правове поле держави. Розвал судової системи, який провокують необдумані, шкідливі для суспільства рішення, призведе до руйнації єдиного правового поля. І тоді політикам ніде буде грати. Саме такі думки турбують голову Івано-Франківського міського суду Андрія Малєєва, з яким мав нагоду поспілкуватися «ПТ». – Івано-Франківський міський суд з 1996 р. є модельним судом Україно-канадського проекту судової співпраці. Чи є істотні відмінності між очолюваним вами судом та іншими місцевими судами? – Наш суд працює за тими самими законами, що й інші суди України. Відмінності є лише в організації роботи. У 1998 р., коли ми стали модельним судом, було дуже складно. Довелося вивчати досвід Канади щодо економії ресурсів і створення оптимальної моделі забезпечення правосуддя. По-перше, ми змінили організаційну структуру суду. Усі організаційні процеси об’єднали і замість профільних канцелярій створили відділи, кожен з яких забезпечував певну стадію проходження справи. По-друге, запровадили спеціалізацію суддів, створили систему диференційованого управління справами. Це дозволило порівнювати кількісно-якісне навантаження суддів і справедливо розподіляти судові справи, враховуючи їхню складність. По-третє, ми зрозуміли, що новітні інформаційні технології на базі програмно-апаратних комплексів здатні кардинально змінити забезпечення правосуддя. Отже, наш суд відрізняється від інших організаційними принципами і методами роботи. Результатом є те, що з 2000 р. кількість справ збільшується, а кількість ресурсів залишається незмінною, і якість роботи при цьому не погіршується. Наприклад, у 2008 р. 15 суддів нашого суду розглянули більше 60 тис. справ. Місто Тернопіль, у якому приблизно така ж кількість населення, має 26 суддів, тоді як наш суд лише 18, а з них реально працюють 14.             – Недофінансування судів може зупинити відправлення правосуддя. Чи є така проблема у вашому суді і як ви її вирішуєте? – Наша модель – це модель кризового періоду. Її створили в 1998 р., тому вона дозволяє суду працювати в умовах недофінансування. Розробляючи правила розподілу справ між суддями з урахуванням рейтингу складності, ми побачили, що практичне застосування цих правил не обмежується рівномірним розподілом навантаження. Рейтинг складності дозволяє також планувати розгляд судових справ – складати графіки перших зустрічей сторін із суддею. Дата судового розгляду визначається під час реєстрації справи в суді. Це дозволяє повідомити позивача про час і місце судового розгляду особисто, під розписку, не витрачаючи кошти на відправлення кореспонденції. Ця новація може викликати заперечення, але зараз іншого виходу немає: у 2009 р. держава надала для відправлення кореспонденції 79 140 грн., тоді як суду було потрібно 181 468 грн. Ще один спосіб економії державних коштів – застосування новітніх телекомунікаційних технологій, які дозволяють проводити судові засідання з віддаленим доступом для одного або кількох учасників. Порівняно з традиційними витратами це дуже економно. Але економією цей спосіб проведення судових засідань не обмежується. В Україні спостерігається епідемія небезпечних інфекційних захворювань. Чому не допитати людину, яка перебуває в СІЗО, за допомогою систем телекомунікації? Чому потрібно везти психічно хвору людину, щоб вирішити питання її госпіталізації? Для чого мучити і наражати на небезпеку себе і людей, якщо є відносно дешевий і доступний спосіб спілкування – за допомогою відеоконференцзв’язку? Це ще один напрям, який реалізовується в нашому суді. Є й негативи та ризики. Те, що ми робимо, не всім подобається. Нашому досвіду вже дев’ять років. Але держава не поспішає оцінювати і поширювати його. Очевидно, витрачати більше грошей, ніж можливо і потрібно, краще, ніж спробувати оптимізувати роботу. – Цього року значно зросла кількість позовів. За вашими прогнозами, у кінці грудня їх буде в півтора-два рази більше, ніж у попередньому році. Чи зможе суд розглянути їх? І як вирішити проблему перенавантаження суддів? – У 2008 р. нараховувалося майже 14 тис. позовів. Станом на 31 жовтня 2009 р. їх зареєстровано 25 924, тобто навантаження збільшилось удвічі. До кінця року ми прогнозуємо 35–40 тис. позовів, оскільки динаміка їх надходження до суду має тенденцію до зростання. Наших кадрових і організаційних ресурсів недостатньо, щоб розглянути таку кількість позовів. Особливо якщо з адміністративних судів нам передадуть позови соціально незахищених верств населення. Не розумію державної політики у сфері правосуддя: якщо створили адміністративні суди, нехай вони теж працюють. Ще одна причина перенавантаженості судів – відсутність єдиної судової практики. Один закон говорить про права людини та пільги, а інший не дає на це коштів. Як бути? Потрібна стабільна і єдина судова практика. Залишається або стати на бік людей і задовольняти позови, або зайняти позицію держави і відмовляти людям у захисті їхніх прав. В інших країнах де існує перецедентна практика, саме судовий прецедент впливає на рішення суду. Крім того, я переконаний, якщо, скажімо, Верховний Суд України ухвалює суспільно значиме рішення, то його необхідно застосовувати не лише в судовій практиці, але й у практиці державного апарату.             – Пане Андрію, ви, мабуть, першим з голів судів України запровадили практику звітування перед громадою про роботу суду ? Цей крок виправдав себе? – Голова суду – один із суддів, а звітування суду – колективне рішення. Його мета – повернути довіру суспільства до судів. Ми вирішили, що одним з напрямів нашої роботи має стати відкритість суду. Для цього й розпочали звітування. Воно неофіційне і тому має нетрадиційний формат. Ми хочемо показати публіці, як працює судова установа і які в неї проблеми. Наше звітування агітаційне і пропагандистське, оскільки зараз суди в Україні не паплюжить тільки лінивий. Більше того, наш звіт не є одноразовою акцією. У суді є група ентузіастів, які започаткували проект під умовною назвою “Обличчям до людей”. Він пропонує комплексне вирішення проблеми відновлення довіри людей до суду. І звітування перед громадою – частина цього проекту. – Як сприйняли громадяни створення у вашому суді Агенції судових послуг, у якій волонтери надають юридичні консультації всім бажаючим? Ви не боїтесь звинувачень у корупції, особливо у світлі нового антикорупційного законодавства, що набере чинності з нового року? – Ідея Агенції судових послуг виникла ще у 2000 р. під впливом досвіду Канади, де окремі питання звернення до суду, нескладного консультування, доставки кореспонденції, викликів до суду забезпечують недержавні структури. Завдяки співпраці з міжнародним проектом USAID ми зрозуміли, якою має бути така агенція в Україні. Ми знали, що правосвідомість суспільства залишилася радянською, і звернулися до досвіду США, де питанням співпраці з громадськістю надають надзвичайно важливого значення. Водночас ми зрозуміли, що, тільки залучивши громадськість, можна повернути довіру людей. Агенція була започаткована з ініціативи правозахисних громадських організацій. Її призначення – надання нескладних безоплатних послуг інформаційного, консультативного та організаційного характеру – тих, які суд не може надавати з огляду на конфлікт інтересів, а професійні адвокати вважають надто дешевими. Щоденно до волонтерів звертаються приблизно десять осіб, і це лише початок. Поки Агенція вивчає попит на судові послуги. До кінця року вона планує узагальнити результати своєї діяльності, щоб у 2010 р. волонтери надавали людям ті послуги, яких вони потребують. Ми усвідомлюємо, що новації завжди незручні, але робимо це задля майбутнього, у якому жити нашим дітям. Нове законодавство про боротьбу з корупцією здатне знищити державний апарат, бо містить норми, відповідно до яких майже кожного державного службовця можна звинуватити в корупції. Ці законодавчі новели можуть зупинити судочинство: зараз судді фінансують відправлення поштової кореспонденції з власної кишені, а згідно з новим Законом це корупція. У суддів є совість, а чи є вона в тих, хто, з одного боку, забороняє їм купувати марки за власні кошти, а з іншого – вимагає належного правосуддя? Це подвійні стандарти. – Ви не боїтеся експериментів і багато чого робите першими. Чи була вдалою спроба демонструвати засідання суду в Інтернеті? Як відреагувала громадськість на це нововведення? – Насправді ми боїмося експериментів, бо, як відомо, ініціатива карається. Однак ми бачимо, що експериментувати потрібно, навіть якщо це комусь не подобається. Що страшного в демонструванні засідань суду? Вони проводяться гласно і відкрито. Ми тільки інформуємо суспільство про реальне судочинство. До того ж це чудова практика для суддів, які постійно перебувають під контролем громадськості, школа цивілізованої поведінки учасників процесу. Дивно, що інші суди досі цього не роблять. А ще ми намагаємося показати людям, що суди насправді доступні. Наша демонстрація судових засідань у режимі онлайн має пілотний характер. Ми намагалися оцінити її принципові можливості і в кінці року плануємо провести локальне соціологічне дослідження. Розмову вела Лариса БАРДАЧЕНКО
«Правовий тиждень»