Направлення претензії як перший крок до повернення заборгованості

В умовах економічної кризи виникла криза неплатежів, пов’язана зі зменшенням доходів громадян, зупиненням роботи підприємств та іншими негативними наслідками економічної кризи. Українське законодавство передбачає як один із варіантів досудовий (претензійний) спосіб вирішення спорів. Претензійний (рекламаційний) порядок – встановлений порядок, який вимагає від позивача до пред’явлення позову в суд чи арбітраж звернутися з претензією (рекламацією) безпосередньо до контрагента (боржника) і зобов’язує останнього на протязі встановленого законом терміну дати відповідь на претензію. Нормативно-правова-база За часів радянської влади досудовий спосіб вирішення спорів був обов’язковим у ряді випадків: якщо спори були пов’язані із застосуванням Статуту залізної дороги СРСР, Кодексу торговельного мореплавства СРСР, поставками неякісної, некомплектної продукції тощо. Досудовий (претензійний) порядок вирішення спорів спочатку мав обов’язковий характер і в законодавстві України. Він передбачався ст. 5–9 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), а потім уточнювався ст. 222 Господарського кодексу України (далі – ГК), яка розглядала претензійний порядок як досудову форму реалізації господарсько-правової відповідальності. Закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2001 р. № 2413-III скасував обов’язковий порядок претензійного врегулювання спорів. Обов’язковими залишилися спори, які виникали з договорів перевезення, договорів про надання послуг зв’язку та договорів, заснованих на державних замовленнях. Частина 2 ст. 222 ГК встановлює право суб'єкта господарювання чи іншої юридичної особи – учасника господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів звернутися до нього з письмовою претензією. Водночас слід враховувати, що згідно з ч. 8 ст. 222 ГК одержувач претензії зобов'язаний повідомити заявника про результати її розгляду. Строк розгляду претензії її одержувачем встановлений ч. 6 ст. 222 ГК. Тому якщо господарський суд, розглядаючи справу, дійде висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони, яка не відповіла на претензію, він на підставі ч. 2 ст. 49 ГПК має право покласти на цю особу державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Рішенням КСУ від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції (справа про досудове врегулювання спорів) визнано неконституційним положення щодо необхідності застосування досудового врегулювання спорів. Отже, сьогодні досудовий порядок вирішення спорів регулюється ст. 222 ГК, а ст. 5–8 ГПК мають рекомендаційний характер, тому їх застосування залежить від домовленості сторін. Таким чином, питання про направлення або ненаправлення претензії сторони вирішують самостійно. Проте якщо в договорі передбачена можливість врегулювання спорів шляхом направлення претензії, то процедура досудового порядку вирішення господарських спорів є обов’язковою. Звертаємо увагу на те, що формулювання «Усі спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом переговорів» не зобов’язує сторону договору направити контрагенту претензію, оскільки переговори можуть проходити й усно, а довести в суді, що їх не було, дуже важко. Обов’язковість направлення претензії Ні Цивільний процесуальний, ні Цивільний кодекс України не передбачає обов’язкового направлення претензії та взагалі не врегульовує порядок її пред’явлення, хоча ст. 136 ЦПК УРСР 1963 р. передбачала, що суддя відмовляє в прийнятті заяви, якщо: у спорах, що випливають з договору перевезення, у випадках, передбачених законом, заінтересована особа, яка звернулася до суду, не зверталася до транспортної організації з претензією; у спорах з підприємствами зв'язку чи Союздруку у випадках, передбачених Статутом зв'язку СРСР, заінтересована особа, яка звернулася до суду, не зверталася до підприємства зв'язку або Союздруку з претензією або зверталася, але ще не минув строк, встановлений для одержання відповіді на претензію. Отже, відповідно до чинного законодавства, якщо законні права й інтереси порушені (у зв’язку з невиконанням договору, неповною поставкою товару, порушенням договору тощо), можна звернутися до винної сторони з письмовою претензією. Відповідно до ст. 6 ГПК претензія має містити: а) повне найменування та поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється, дату пред’явлення та номер претензії; б) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію, докази, які підтверджують ці обставини, посилання на нормативні акти; в) вимоги заявника; г) суму претензії і її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці, платіжні реквізити заявника претензії; д) перелік документів, які додаються до претензії, а також інших доказів. Крім претензії слід направити винній стороні оригінали або належним чином засвідчені копії таких документів для підтвердження обґрунтованості вимог. Проте слід мати на увазі: якщо до претензії не додаються всі необхідні документи, одержувач має право їх витребувати. При цьому строк розгляду претензії зупиняється до одержання документів чи до закінчення строку їх подання. Претензію й додані документи слід направити адресату рекомендованим або цінним листом або ж вручити під розписку. Оригінали документів, направлених винній стороні, після розгляду претензії можуть і не повернути. Адже жодний чинний нормативно-правовий акт не встановлює відповідальність за їх неповернення. Стаття 222 ГК та ст. 6 ГПК передбачають лише обов’язок направлення заявником оригіналів документів, що на руку недобросовісним контрагентам. Тому радимо направляти належним чином засвідчені копії таких документів і вказувати в претензії, що з оригіналами контрагент може ознайомитися на підприємстві у присутності посадових осіб. Відповідь на претензію Відповідно до ч. 1 ст. 7 ГПК претензія має бути розглянута в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. Частина 2 ст. 7 ГПК передбачає строк розгляду претензії до двох місяців, якщо претензія пов’язана з якістю й комплектністю продукції (товарів) і правилами або договором передбачене право перевірки забракованої продукції (товарів). Відповідь на претензію складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою підприємства, організації або їх представником, надсилається рекомендованим чи цінним листом або вручається під розписку. У відповіді на претензію зазначають: а) повне найменування та поштові реквізити підприємства, організації, які дають відповідь, і підприємства чи організації, яким надсилається відповідь, дату і номер відповіді, дату і номер претензії, на яку дається відповідь; б) якщо претензію визнано повністю або частково – визнані суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування суми чи строк і спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; в) якщо претензію відхилено повністю або частково – мотиви відхилення з посиланням на нормативні акти й документи, які обґрунтовують відхилення претензії; г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів. Якщо претензію відхилено повністю або частково, мають бути повернуті оригінали документів, одержаних із претензією, а також надіслані документи, які обґрунтовують її відхилення. Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу – доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі – дорученні зазначають визнану суму. Платіжні вимоги – доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому НБУ. Таким є загальний порядок досудового врегулювання спорів. Проте спеціальне законодавство України визначає дещо інший порядок досудового врегулювання господарських спорів. Це стосується спорів, пов’язаних із договорами перевезення, врегулювання яких регламентують Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс, Статут залізниць України, Статут автомобільного транспорту й інші нормативні акти. Якщо неможливо вирішити спір в досудовому порядку, є вагомі підстави для звернення з позовом до суду. Проте слід пам’ятати, що звернення з претензією не зупиняє строк позовної давності. Досудовий порядок врегулювання спорів є додатковим способом правового захисту і не суперечить принципу здійснення правосуддя судами. Проблеми досудового вирішення спорів Звернімо увагу на деякі проблеми, які можуть виникнути при вирішенні спорів у досудовому порядку. По-перше, немає жодної гарантії позитивного вирішення конфлікту. По-друге, імовірно, що винна сторона не відповість у встановлений законом термін на претензію або просто проігнорує її. Це дозволить затягнути вирішення спору та виграти час. По-третє, визнання або навіть часткове визнання претензії ще не означає, що вимоги будуть виконані. Іноді з’ясовується, що в договорі не встановлений термін виконання зобов’язання. Зокрема, це буває, коли один суб’єкт господарювання виставив рахунок, а інший його оплатив. У таких випадках постає питання: з якого моменту вважається порушеним право позивача і з якого моменту виникає право на звернення до суду? Відповідно до ч. 2. ст. 530 ЦК, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. Отже, пред’явлення претензії, що є вимогою виконати зобов’язання, у зазначених випадках є необхідною умовою подальшого задоволення позову. Виходячи з практичного досвіду, можна констатувати, що контрагент, який є добросовісним, не має наміру повністю відмовитися від виконання зобов’язання, а лише хоче на деякий час відстрочити його, після отримання професійно підготовленої претензії в більшості випадків виконує своє зобов’язання. Окрім вимоги про сплату основної суми боргу радимо зазначати в претензіях вимоги про сплату штрафних санкцій (штрафу, пені), інфляційних втрат, 3% річних, судових витрат, витрат на юридичну допомогу тощо. Претензія з вимогами, які перевищують суму основного боргу, психологічно стимулює добросовісного контрагента виконати свої зобов’язання, щоб уникнути сплати штрафних санкцій.