Споживчі банкрутства: іноземний досвід

У вітчизняному юридичному середовищі розгортається дискусія щодо впровадження до чинного законодавства положень про банкрутство фізичних осіб – не підприємців. На розгляд Верховної Ради подано відповідний законопроект від 27.03.2009 р. № 4273. Пояснювальна записка до цього документа містить посилання на досвід США. Але, говорячи про переваги зазначеного способу розв’язання проблеми заборгованостей, необхідно пам’ятати і про труднощі, з якими стикнулися американці. Автору цього матеріалу пощастило у 1994–1995 рр. прослухати курс «Банкрутство» професора Говарда Восо (Howard Walthall) у Кумберлендській школі права Самфордського університету м. Бірмінгема, штат Алабама (Cumberland School of Law of Samford University), а у 2000–2001 рр. – курс професора Баррі Адлера (Barry Adler) у школі права Нью-Йоркського університету (New York University School of Law). Ці вчені приділяли особливу увагу найвідомішій американській доктрині fresh start і водночас наводили приклади проблем, які виникли у процесі її застосування на практиці. Концепція fresh start Коли були введені в дію положення глави 13 Кодексу США про банкрутство, споживачі кредитних ресурсів зрозуміли переваги споживчих банкрутств, які ґрунтуються на концепції списання боргів. Громадяни почали масово звертатися до судів, щоб визнати себе банкрутами. І зрештою цей традиційний юридичний інструмент розв’язання майнових проблем підприємств став набувати негативного значення. Фахівці побоювалися, що суспільство дійде висновку про необов’язковість виконання цивільно-правових зобов’язань. Це могло спричинити крах системи кредитування та створити реальну загрозу для фінансового сектора економіки. Найбільше постраждали від нововведень фінансові інститути, які надавали кредити на навчання, адже вони найменш забезпечені. Американці навчалися в борг, а отримавши диплом, одразу шли до суду із заявами, у яких визнавали себе банкрутами. Певна річ, з колишніх студентів списували борги, і вони, щасливі та розумні, брали нові кредити. Асоціації кредитних інститутів почали бити на сполох, звертаючи увагу на поступове знищення споживчого кредитування у країні. Тільки коли до відповідного розділу Кодексу США про банкрутство внесли зміни, концепція споживчого банкрутства стала виконувати важливу функцію у ринковій економіці з розвинутим споживчим кредитуванням. Україна – не Америка Говорячи про те, як доктрина fresh start працює у США, слід звернутися до статистики. Так, у 2005 р. кількість справ про банкрутство, порушених в Америці, вперше сягнула 2 млн, і 98% з них стосувалися споживчих банкрутств. Зазначимо, що в більшості випадків (за деякими даними, у 60–80%) у громадян взагалі не було майна, з якого мали б віддаватися борги. І це притому що такі справи надзвичайно складні та затратні. Вони лягають тягарем на державний бюджет і значно збільшують навантаження на всю систему спеціалізованих федеральних судів, які розглядають справи про банкрутство. В Україні ж навіть кілька десятків тисяч таких справ можуть знищити господарські суди. Про це вітчизняні прихильники доктрини споживчого банкрутства чомусь не говорять. Професор Лоуренс Кінг (Laurence King), найвідоміший американський фахівець з банкрутства, застерігає від поширення законодавства про банкрутство на тих, хто не є суб’єктом підприємницької діяльності, у країнах з нерозвинутим споживчим кредитуванням. Навіть країни з розвинутими ринковими відносинами обережно ставляться до будь-яких нововведень у цій надзвичайно складній сфері регулювання суспільних відносин. Отже, банкрутство фізичних осіб, яке, безперечно, є ефективним ринковим інструментом, що дозволяє вирішити проблему заборгованості підприємців, завжди пов’язують з доктриною fresh start. А коли говорять про fresh start, обов’язково мають на увазі списання боргів. Саме тому споживче банкрутство у всьому світі має суто соціальну спрямованість і використовується фізичними особами як зручний і легальний вихід із боргової кабали. Питання до законодавців Виникають кілька запитань до авторів відповідних законодавчих пропозицій і прихильників внесення положень про споживчі банкрутства до вітчизняного законодавства. По-перше, чи проводили економічне оцінювання наслідків (позитивних і негативних) впровадження в чинне законодавство новітніх юридичних концепцій? По-друге, чи готова влада експериментувати з тим сектором економіки (ринком споживчого кредитування), який, щойно народившись, потрапив у центр світової фінансової кризи і намагається вижити? По-третє, скільки заяв про банкрутство зможуть щорічно розглядати господарські суди за існуючого фінансового забезпечення судової системи? І по-четверте, чи готова економіка України до масового списання не тільки боргів фізичних осіб за споживчими кредитами, але й боргів за комунальні послуги, газ, електроенергію, а також боргів перед державою, зокрема податків, і перед централізованими фондами, як це передбачає згаданий законопроект? Незважаючи на привабливість ідеї споживчих банкрутств, вважаємо за доцільне спочатку провести необхідні дослідження і порадитися з фахівцями у галузях права, економіки та державного управління, аби уникнути руйнівних наслідків для молодої української держави.