Зловживання монопольним становищем на ринку: законодавство, практика та проблеми

Нещодавно іноземні ЗМІ дуже жваво обговорювали продаж аеропорту Gatwick, який компанія British Airports Authority (далі – ВАА) віддала інвестиційній компанії Global Infrastructure Partners за 2,5 млрд доларів. Дозвіл на здійснення трансакції Антимонопольна комісія Великобританії (далі – АКВ) дала 21 жовтня 2009 р. На момент отримання дозволу на концентрацію BAA крім аеропорту Gatwick володіла шістьма аеропортами в Об’єднаному Королівстві Великобританії та Північної Ірландії: Heathrow, Stansted, Edinburgh, Glasgow, Aberdeen і Southampton. Причина зацікавленості цією трансакцією – не лише продаж одного з найвідоміших аеропортів світу, але й обставини, що призвели до цього.                                                                                               Обставини трансакції 19 березня 2009 р. на офіційному сайті АКВ був оприлюднений остаточний звіт щодо послуг аеропортів ВАА в Об’єднаному Королівстві Великобританії, який став результатом розслідування цього ринку, проведеного АКВ за розпорядженням Управління добросовісної конкуренції Великобританії згідно із Законом про підприємства 2002 р. Це розпорядження вимагає від АКВ дослідження будь-яких ознак або сполучення ознак, що існують на ринку послуг аеропортів у Великобританії у зв’язку з наданням аеропортами ВАА послуг, які запобігають, обмежують або порушують конкуренцію на ринку постачання або придбання товарів та послуг. Ще у вересні 2008 р. ВАА заявила про намір продати аеропорт Gatwick, але на час складання АКВ зазначеного звіту процес продажу аеропорту Gatwick ще тривав, тому АКВ розглядала діяльність цього аеропорту, який ще перебував у власності ВАА, як частину розслідування. АКВ дійшла висновку, що володіння ВАА аеропортами у Південно-Східній Англії та Шотландії спричиняє несприятливий вплив на конкуренцію на ринку постачання послуг аеропортів. Крім того, АКВ зазначила у своєму звіті, що володіння ВАА аеропортами Heathrow, Gatwick і Stansted обмежує конкуренцію між аеропортами щодо збільшення пропускної здатності. Володіння АКВ зазначеними аеропортами також загострює недоліки регуляторної системи. Крім того, розвинута мережа міжнародних і внутрішніх маршрутів аеропорту Heathrow робить його найважливішим центральним аеропортом у Південно-Східній частині Англії та у країні загалом. За результатами розслідування АКВ зобов’язала ВАА протягом двох років вжити заходів, щоб усунули несприятливий вплив на конкуренцію на ринку надання послуг аеропортів: продати аеропорти Stansted і Gatwick різним покупцям, продати один із двох аеропортів: Edinburgh або Glasgow, а також вжити інших заходів із захисту конкуренції на ринку постачання послуг аеропортів. Українські реалії Цей випадок дуже цікавий для спеціалістів з погляду законодавчо можливих заходів, які АКВ застосувала до юридичної особи, що займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку послуг, і досягнутих результатів: усунення негативного впливу монопольного (домінуючого) становища ВАА на конкуренцію та позбавлення ВАА монопольного (домінуючого) становища на ринку надання послуг аеропортів. Постає питання: що може запропонувати конкурентне законодавство України у схожому випадку? Законодавство України передбачає здійснення певних заходів лише в разі зловживання суб’єктом господарювання монопольним (домінуючим) становищем, а саме при:

• встановленні таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку;
• застосуванні різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих причин;
• обумовленні укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
• обмеженні виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
• частковій або повній відмові від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
• суттєвому обмеженні конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих причин;
• створенні перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання (ч. 2. ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Тобто сама по собі наявність у суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища, хоча вона може несприятливо впливати на конкуренцію на певному ринку, не є протиправною. Для застосування санкцій Антимонопольний комітет України має не лише встановити, що суб‘єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку товарів (робіт, послуг), але й доказати, що цей суб‘єкт зловживає своїм становищем. Особливістю цього виду порушення законодавства про захист економічної конкуренції є здійснення суб'єктом господарювання, який займає монопольне становище на ринку, таких дій, які були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Зокрема, отримання прибутку не завдяки ефективній діяльності або високій продуктивності, а завдяки неправомірному використанню свого домінуючого становища на ринку, утриманню чи посиленню такого становища шляхом усунення з ринку конкурентів чи обмеження їхнього доступу на ринок. Але законодавство України не враховує, що вже займання суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на певному ринку товарів (робіт, послуг) може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів з боку зазначених суб’єктів (ми не беремо до уваги «природні монополії»). Що може АМКУ Відповідно до конкурентного законодавства України АМКУ не має законодавчо встановленої можливості зобов’язати суб’єктів господарювання, які займають монопольне становище на певному ринку послуг, здійснити певні дії з усунення несприятливого впливу цього становища на конкуренцію. АМКУ може лише надавати рекомендації щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень Закону «Про захист економічної конкуренції», і усунення причин виникнення цих порушень, а також умов, що їм сприяють (п. 14 ст. 7 Закону «Про Антимонопольний комітет України»). У практиці АМКУ існують рішення про надання зобов’язань учасникам концентрації та узгоджених дій з метою пом’якшення негативного впливу на концентрацію, але ці зобов’язання можна розцінювати саме як рекомендації не здійснювати певні дії. Законодавство дало АМКУ можливість застосовувати до суб’єкта господарювання, який зловживає монопольним (домінуючим) становищем на певному ринку товарів, заходи у вигляді санкцій, а саме штрафу та/або примусового поділу. Верхній граничний поріг штрафу, встановлений законодавством, доволі відчутний для будь-якого суб'єкта господарювання: цей поріг складає до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (виручки), штраф накладається в розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку (п. 2 ст. 52 Закону «Про захист економічної конкуренції»). Але законодавство не встановлює порядок визначення остаточної суми штрафу для суб’єкта господарювання за шкалою «від і до», а також обставини, від яких залежить його розмір. За зловживання монопольним становищем на ринку законодавство України передбачає і такий вид санкції, як примусовий поділ, тобто реорганізація, наслідком якої є перехід за розподільчим балансом майнових прав і обов’язків суб’єкта господарювання у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, що утворені внаслідок такого поділу (п. 4 ст. 59 Господарського кодексу України). Реорганізація суб’єкта господарювання шляхом поділу призводить до його припинення. Відповідно до ст. 53 Закону «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснює реорганізацію на свій розсуд за умови усунення монопольного становища цього суб’єкта господарювання на ринку. На розсуд суб’єкта господарювання Постанови про примусовий поділ суб’єкта господарювання, прийняті АМКУ чи його територіальними відділеннями, є не рішеннями про реорганізацію цього суб’єкта, а підставами для її здійснення на розсуд самого суб’єкта за умови усунення його монопольного становища на ринку. Рішення приймає орган управління суб’єкта господарювання, наділений такими повноваженнями відповідно до установчих документів. Тобто законодавство залишає порядок здійснення реорганізації на розсуд самого суб’єкта господарювання за умови усунення його монопольного становища на ринку. На наш погляд, застереження щодо здіснення реорганізації на свій розсуд суттєво пом’якшує санкцію для суб’єкта господарювання, який зловживає монопольним становищем, і не завжди може призвести до очікуваних результатів. АМКУ має встановлювати порядок примусової реорганізації такого суб’єкта і контролювати процедуру такої реорганізації. Замість висновків Якщо проаналізувати законодавчо встановлені санкції та порядок їх застосування з погляду їхньої ефективності, висновки будуть не на користь споживачів товарів (робіт, послуг) суб’єктів господарювання, які визнанні монополістами та такими, що зловживають монопольним становищем. Отже, зараз відсутні:

• чітке визначення випадків, коли АМКУ надає рекомендації та висуває вимоги, а коли одразу застосовує санкції (правила «першого» або «систематичного» порушення);
• диференціація розміру штрафу в рамках кожного визначеного законодавством порушення;
• жорсткі санкції за невиконання вимог і зобов’язань АМКУ та дієвий механізм притягнення до відповідальності суб’єктів господарювання (у тому числі і їхніх керівників), що не лише зловживають монопольним становищем на ринках певних товарів (робіт, послуг), але й мають монопольне становище.

На наш погляд, вивчення позитивного досвіду іноземних держав допоможе розробити для АМКУ дієві заходи боротьби з обмеженням конкуренції та зловживаннями суб’єктів господарювання монопольним становищем на ринках певних товарів.