Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Верховний Суд України
Ухвала
Справа № 6-22720св09
Від 10 грудня 2009 р. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2, Особи 3, треті особи – ТОВ «Агентство нерухомості «Атланта», КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості», приватний нотаріус Білик Вікторія Василівна, Приморський РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними, скасування реєстрації права власності та місця проживання, поновлення реєстрації права власності, виселення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди й за зустрічним позовом Особи 3 до Особи 1, Особи 2 про усунення перешкод у користуванні власністю та скасування реєстрації місця проживання, встановив таке. Обставини справи У травні 2005 р. Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 2 та Особи 3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, посилаючись на те, що їй на праві власності належить квартира Адреса 1. Деякий час вона була відсутня в квартирі, а коли в травні 2005 р. відвідала її, то виявила, що без її відома та згоди 14 травня 2005 р. Особа 2, не маючи на те права, продав квартиру Особі 3. Позивачка під час розгляду доповнила позов і зазначила, що Особа 2 діяв як продавець квартири з підстав наявності біржового договору купівлі-продажу від 17 серпня 1997 р. та рішення суду про визнання дійсним такого договору, натомість вона свою квартиру ніколи й нікому не продавала, договір купівлі-продажу на товарній біржі GIP з Особою 2 не укладала, рішення суду про визнання цього договору дійсним згодом скасоване за її заявою й у задоволенні такого позову Особі 2 відмовлено. Натомість Особа 3 відмовляється звільнити квартиру, неправомірними діями відповідачів їй завдана матеріальна та моральна шкода. Особа 1 просила визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири Адреса 1, укладений на товарній біржі GIP 17 серпня 1997 р. між Особою 1 та Особою 2, та договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 14 травня 2005 р., укладений між відповідачами, застосувати правові наслідки недійсності угод, скасувати реєстрацію права власності відповідачів на квартиру та поновити реєстрацію її права власності, скасувати реєстрацію місця проживання Особи 3 за адресою спірної квартири та виселити Особу 3 з усіма проживаючими з ним особами з квартири Адреса 1, а також стягнути з відповідачів солідарно кошти на відшкодування завданої їй матеріальної та моральної шкоди. Особа 3 пред’явив зустрічний позов і просив зобов’язати Особу 1 не чинити йому перешкод у користуванні власністю та скасувати реєстрацію її місця проживання за адресою квартири Адреса 1, посилаючись на те, що він із додержанням визначеного законом порядку купив квартиру, за власний кошт значно поліпшив її, а Особа 1 перешкоджає йому користуватися власністю, до того ж безпідставно зберігає за собою реєстрацію місця проживання за адресою його квартири. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2009 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2009 р., позов Особи 1 задоволено частково, в задоволенні зустрічного позову відмовлено; постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири Адреса 1, укладений на товарній біржі GIP 17 серпня 1997 р. між Особою 1 та невстановленою особою «Особа 2», визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 14 травня 2005 р., укладений між Особою 3 та невстановленою особою «Особа 2», повернути сторони угод у первинний стан, виселити Особу 3 з усіма проживаючими з ним особами з квартири Адреса 1, повернути квартиру у власність Особи 1, скасувати реєстрацію права власності Особи 3 на квартиру та поновити реєстрацію права власності Особи 1, скасувати реєстрацію місця проживання Особи 3 за адресою спірної квартири, а також стягнути з невстановленої особи «Особа 2» на користь Особи 1 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, стягнути солідарно з невстановленої особи «Особа 2» та Особи 3 на користь Особи 1 571 грн. 73 коп. судових витрат та в дохід держави 1 700 грн. судового збору; в задоволенні решти позову Особі 1 відмовлено. У касаційній скарзі Особа 3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Суд встановив Касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність/недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані підставою для призначення справи до судового розгляду. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд ухвалив Керуючись ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: касаційну скаргу Особи 3 відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2009 р. залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Коментар фахівця Партнер ЮК «ЕЙДІКОМ» Олена ВОРОНЦОВА: – Вважаю Ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-22720св09 від 10 грудня 2009 р. (далі – Ухвала ВСУ) такою, що відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме:

• частині 4 ст. 41 Конституції України, згідно з якою право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності;
• частині 1 ст. 224 та ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР (1963 р.), згідно з якою договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, а недодержання цих вимог тягне за собою недійсність договору;
• статті 48 ЦК УРСР (1963 р.), відповідно до якої недійсним є правочин, що не відповідає вимогам закону; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути стороні у натурі все одержане, що вона одержала на виконання цього правочину;
• пункту 4 постанови Пленуму ВСУ від 28.04.1978 р. № 3 (зі змінами, внесеними постановами від 25.12.1992 № 13, від 25.05.1998 р. № 15, від 06.11.2009 р. № 9) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (чинною на момент прийняття рішення судом першої інстанції (Приморського районного суду м. Одеси)), яким визначено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах) будинку (квартири);
• статті 145 ЦК УРСР (1963 р.) та ст. 388 ЦК України (2003 р.), відповідно до яких, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати (Особа 2), про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач (Особа 3)), власник (Особа 1) має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом;
• статті 391 ЦК України (2003 р.), якою закріплено право власника майна (Особа 1) вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. 

Окрім того, вважаю за необхідне зазначити, що наразі помилково розповсюджена думка щодо існування у добросовісного набувача (Особи 3) ризиків визнання недійними угод лише протягом перших трьох років (в межах загальних строків позовної давності). Варто знати, що відповідно до ст. 76 ЦК УРСР (1963 р.) та ч. 1 ст. 261 ЦК України (2003 р.) перебіг строків позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А це говорить про необмеженість строків ризику, адже лише з моменту, коли дійсний власник довідається про порушення права власності стосовно його нерухомості, для нього розпочнеться перебіг строків позовної давності. Тому, на жаль, сьогодні, купуючи нерухомість, не можна стовідсотково гарантувати уникнення випадку, який трапився з Особою 3 (добросовісним набувачем). Єдина порада, яку можна дати при придбанні нерухомості, – окрім стандартної перевірки відповідних органів (агентство нерухомості (брокер), нотаріус, БТІ, ЖЕК тощо) організуйте власну перевірку історії придбання бажаної нерухомості шляхом спілкування, за можливості, із попередніми власниками (бажано 2-3-ї черги), сусідами тощо, тому що єдиною заінтересованою у законності такої угоди особою є ви.