Всі рубрики

 

  

 

Проблеми реалізації ювенальної юстиції в Україні

Ювенальна юстиція – підсистема загального правосуддя, а саме правосуддя для неповнолітніх. Як частина загального поняття юстиції воно відображає її загальні принципи та інститути, а як специфічне поняття – автономність. У межах Пекінських правил Сьогодні єдиної моделі ювенальної юстиції не існує. Вона корелюється з урахуванням національних особливостей держави. Але в будь-якому разі кожна модель базується на загальних принципах і нормах міжнародного права – як універсальних, так і регіональних. І в тому числі на фундаменті, який визначається як міжнародно-правові та європейські стандарти і правила правосуддя щодо неповнолітніх. Україна належить до тих небагатьох країн, у яких система ювенального правосуддя ще не функціонує. Розробляючи вітчизняну модель ювенальної юстиції, необхідно врахувати зобов’язання держави щодо імплементації прийнятих міжнародно-правих норм. А це передбачає внесення змін і доповнень до існуючих нормативних актів, а також прийняття нових. Крім того, необхідно створити жорсткий механізм реалізації прийнятих норм, керуючись принципом верховенства права та принципом справедливості. При створенні системи ювенальної юстиції перш за все йдеться про принципи і норми, закріплені в Пекінських правилах (далі – Правила), прийнятих на 40-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1985 р., які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх. Основою цих Правил є прагнення держав створити сприятливі умови життя для молоді. А для цього треба врахувати всі несприятливі умови, які призводять до антисуспільної поведінки. Правила також закріплюють поняття спеціального правосуддя для неповнолітніх, тим самим зобов’язуючи держави створити систему спеціального захисту дітей і підлітків. Уперше в міжнародно-правових актах було закріплено поняття «неповнолітній правопорушник». Відповідно до Правил таким правопорушником вважається той, кого в межах існуючої системи можна притягнути до відповідальності за правопорушення у формі, відмінній від тієї, яка застосовується до дорослих правопорушників. При цьому зрозуміло, що правопорушник повинен бути підозрюваним у скоєнні злочину або таким, що скоїв його. Крім того, Правила визначають поняття статусного злочину (правопорушення) – діяння, яке не карається, якщо скоєне дорослими, і карається, якщо скоєне неповнолітніми. Важлива також норма, яка закріплює необхідність співставляти обставини скоєння злочину з особистими якостями неповнолітнього. Особливе місце у Правилах займає принцип конфіденційності, який є універсальним і застосовується до будь-якого судового процесу у справах неповнолітніх. Міжнародно-правові акти, що сформували міжнародні стандарти відправлення правосуддя для неповнолітніх, стали фундаментом ювенальної юстиції в Україні. Але існують й інші документи універсального та регіонального характеру, вже імплементовані в національну праву систему. Імплементація в національне законодавство «Каталог» прав дитини – Конвенція про права дитини 1989 р., яка має універсальний характер. Але одним із ключових документів слід вважати Європейську конвенцію про здійснення прав дітей 1996 р. Саме цей документ узагальнив і деталізував перелік процедур, які забезпечують права дітей та їх дотримання. Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 р. створено Комітет з прав дитини, уповноважений розглядати періодичні доповіді про дотримання положень Конвенції державами-учасницями. До того ж цей орган направляє відповідні рекомендації державам, які зобов’язані їх враховувати. Національна правова система України, яка ратифікувала та імплементувала всі зазначені акти, містить основні стандарти прав дитини. Конституція України в ст. 52 закріплює положення ст. 10 Міжнародного пакту про соціальні, економічні і культурні права та гарантує рівність всіх дітей без дискримінації. Однак суттєвою проблемою залишається реалізація цих прав на практиці, особливо в умовах української дійсності. Адже реалізація міжнародно-правових зобов’язань передбачає відповідальність держави і можлива, лише якщо вона розуміє важливість консолідації зусиль у сфері законотворчої діяльності (розробки відповідних юридичних норм і актів, а також готовності держави і суспільства загалом до інституціоналізації, тобто створення національної системи захисту прав дітей, складовою якої є і система ювенальної юстиції). Практика довела, що, наприклад, судова система не готова захищати права та інтереси дітей. Судді нечасто стикаються із проблемою захисту прав дітей, не завжди мають уявлення про європейські стандарти в цій сфері, зокрема викладені в Конвенції про здійснення прав дітей 1996 р., яку Україна ратифікувала у 2006 р. Проблеми пов’язані з імплементацією, тобто із запровадженням, у національне законодавство відповідних процесуальних стандартів, закріпленням їх у Кримінальному, Цивільному процесуальному кодексах України тощо. Наприклад, ст. 182 ЦПКУ передбачає порядок допиту неповнолітніх свідків, але сама процедура виписана недостатньо. І судді змушені шукати інформацію в альтернативних джерелах. Зрозуміло, що отримана в такий спосіб інформація не може бути достовірною. А оскільки неповнолітній може виступати не лише свідком, але й стороною в суді, очевидно, що згаданої статті ЦПКУ недостатньо. Права дітей, закріплені в міжнародно-правових стандартах, не можуть бути реалізовані в Україні належним чином через відсутність відповідних нормативно закріплених процедур. Це стосується і реалізації низки інших прав дітей. Зміна законодавства спричиняє зміни в судовій практиці, а вони вимагають від виконавчої влади певних дій.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-24 | 04 грудня
Тема тижня:
Надрокористування
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________