Ухвала ВСУ від 14.10.2009 р. № 6-16718св09 «Відповідно до ч. 2 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд»
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА від 14.10.2009 р. № 6-16718св09 Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом особи 1 до фізичної особи – підприємця особи 2 про захист прав споживача за касаційною скаргою фізичної особи – підприємця особи 2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2009 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2009 року, встановила наступне. Обставини справи У серпні 2008 р. особа 1 звернулася до суду з позовом до приватного підприємця особи_2 про захист прав споживача. Позивач зазначав, що 18.05.2008 р. ним було укладено з відповідачкою договір побутового підряду, за яким відповідачка зобов’язалася виготовити, доставити і встановити за місцем його проживання набір кухонних меблів. За умовами договору відповідачка повинна була виконати обумовлену договором роботу протягом 40 робочих днів, а саме до 02.08.2008 р. Посилаючись на те, що свої зобов’язання за договором він виконав та сплатив відповідачці 41129 грн., а нею умови договору фактично були виконані лише 20.09.2008 р., позивач просив на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути з відповідачки 60459 грн. 63 коп. пені та визнати п. 7.1.2 договору, який передбачає інший, ніж встановлено законом, розмір пені, недійсним, а також зобов’язати відповідачку надати йому специфікацію до договору. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2009 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.04.2009 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.1.2 договору від 18.04.2008 р., укладеного між особою 1 та фізичною особою – підприємцем особою 2. Стягнуто з фізичної особи – підприємця особи 2 на користь особи 1 60459 грн. 63 коп. пені. У касаційній скарзі фізична особа – підприємець особа 2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові. Суд встановив Заслухавши доповідь судді ВСУ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачка як виконавець робіт за договором побутового підряду порушила обумовлені договором строки виконання робіт, що є підставою для стягнення з неї пені в розмірі, встановленому Законом України «Про захист прав споживачів». Також, оскільки передбачений договором розмір пені суперечить закону, у цій частині договір слід визнати недійсним. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі 3% вартості роботи. Судом установлено, що 18.04.2008 р. сторонами було укладено договір побутового підряду, за яким відповідачка зобов’язалася в строк до 02.08.2008 р. виготовити, доставити та встановити за місцем проживання позивача набір кухонних меблів. Згідно з умовами договору для підтвердження його виконання сторони складають акт прийому-передачі виготовленої продукції. Такий акт було складено сторонами 20.09.2008 р. У своїх запереченнях на позов відповідачка посилалася на те, що кухонні меблі були виготовлені та доставлені нею за місцем проживання позивача ще 05.07.2008 р., тобто задовго до закінчення обумовленого договором строку, а їх монтаж затримався з вини позивача, який до того ж замовив виконання робіт, не обумовлених раніше договором. Крім того, відповідачка посилалася на неправильне обчислення позивачем розміру пені. На порушення вимог ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд цих посилань не перевірив, оцінки їм не дав та не відобразив у рішенні мотивів відмови у їх прийняті. Водночас це має значення для правильного вирішення справи по суті, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підставою для сплати виконавцем пені є прострочення виконання робіт саме з його вини. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним положення договору щодо розміру пені, суд виходив з того, що обумовлений сторонами розмір пені суперечить передбаченому законом. З таким висновком також погодитися не можна. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Судом встановлено, що п. 7.1.2 договору сторони обумовили відмінний від передбаченого ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» розмір пені за порушення виконавцем строку виконання робіт. За таких обставин суду слід було з’ясувати, чи могли сторони при укладенні договору відступити від положення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо встановлення розміру пені за порушення виконавцем строку виконання робіт, відтак, правильно визначитися, яким положенням – закону чи договору – слід керуватися при вирішення зазначеної позовної вимоги. Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПКУ є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд ухвалив Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПКУ, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ ухвалила: касаційну скаргу фізичної особи – підприємця особи 2 задовольнити частково, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2009 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21.05.2009 р. скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Коментар фахівця «Дозволено все, що не заборонено» Адвокат АФ Engarde Ірина ДРОФЕНКО: – Ухвала Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.10.2009 р. у справі № 6-16718св09 лише на перший погляд стосується практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав споживачів. На нашу думку, це рішення має ширше значення і може застосовуватись при вирішенні справ інших категорій. Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон), якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі 3% вартості роботи, якщо інше не передбачено законодавством. Це положення Закону є спеціальною нормою по відношенню до Цивільного та Господарського кодексів України, які також містять положення щодо неустойки. Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦКУ сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Як правило, сторони договору допускають відступлення від положень актів цивільного законодавства, коли спеціальна норма містить фразу «якщо інше не встановлено договором або законом». Отже, прямо вказує на можливість вільного викладення положень договору. Але в цьому разі привертає увагу те, що ч. 5 ст. 10 вказаного Закону не містить застереження про можливість сторін відступити в договорі від положень цього Закону. Однак, ВСУ звернув увагу на абзац 2 ч. 3 ст.6 ЦКУ, який встановлює, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Виходячи з позиції Суду, сторони мають право відступити від положень спеціального закону (у цьому разі – Закону України «Про захист прав споживачів») за відсутності прямої заборони цього в самому тексті закону. На нашу думку, така судова практика має позитивний характер. Вона в жодному разі не є для сторін виправданням вседозволеності при укладенні договору. Це один із проявів свободи договору, яка встановлена ст. 627 ЦКУ. Однак така свобода волевиявлення сторін договору не стосується умов, визнаних законом істотними. Про це Суд не зазначив у рішенні, але оскільки розмір пені не є істотною умовою договору за законом, її розмір може бути змінений за згодою сторін. У будь-якому разі надання сторонам договору права відступити від положень актів цивільного законодавства не позбавляє необхідності під час укладання договору дотримуватись нормативно-правових актів.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|