Війна в Чорному морі та нейтралітет України Поняття військово-морської присутності
Військово-морська присутність держав у різних районах Світового океану є сучасною військово-політичною реальністю. Військове мореплавання у відкритому морі здійснюється на підставі вільного судноплавства, і поняття «військово-морська присутність» має міжнародно-правовий зміст. Формально флот будь-якої держави може використовуватися в якості бойової сили віддалік від власних берегів і баз для захисту інтересів держави прапора, здійснення військово-морських візитів, поповнення запасів і забезпечення міжнародного правопорядку у Світовому океані. Загалом присутність того чи іншого військово-морського флоту у відкритому морі є нормальною практикою, якщо кораблі флоту не порушують права інших країн на свободу використання вод Світового океану.
Серед юристів-міжнародників поширена думка, що законність чи незаконність військово-морської присутності визначається практичною діяльністю бойових кораблів. До незаконних дій будь-якого військово-морського флоту у відкритому морі належать: порушення державних кордонів прибережної держави, нанесення удару з моря першим, встановлення військового контролю над територіальними водами і водами відкритого моря, придушення національної свободи, політичний тиск на власних союзників чи на інші країни тощо. Особливого значення в міжнародному праві набула військово-морська присутність у територіальних водах нейтральних держав окремих кораблів чи ескадр країн, які беруть участь у війні. Така присутність має певні особливості.
Військово-морська присутність може обмежуватися міжнародними конвенціями. Так, відповідно до Конвенції про режим Чорноморських протоків 1936 р. військово-морська присутність флотів нечорноморських країн у Чорному морі обмежена, забороняється присутність за тоннажем, кількістю і терміном перебування. Фактично Чорне море перетворене на зону миру, і морські конфлікти обмежуються виключно чорноморськими країнами, тобто є локальними. Присутність іноземного військово-морського флоту в територіальному морі прибережної країни регулюється національними законами цієї країни та міжнародними договорами й угодами, які ця країна уклала. Таким чином, законність чи незаконність військово-морської присутності Росії на території України та в її територіальних водах визначається виключно законодавством України та угодами, які укладені між Росією та Україною щодо перебування російського ЧФ на території України.
Деякі правила і звичаї морської війни
Відповідно до ст. 51 Статуту ООН держави в силу права на самооборону у відповідь на агресію можуть розпочати певні військово-морські дії проти торговельних суден у відкритому морі з метою заборони доставки агресору воєнних матеріалів морем. Такі ж дії можуть бути розпочаті за рішенням Ради Безпеки ООН згідно зі ст. 42 Статуту ООН задля підтримки миру і безпеки. З початком воєнних дій починають діяти міжнародні договори щодо правил ведення бойових дій на морі та міжнародні звичаї, так звані закони і звичаї морської війни. Зокрема, починають діяти положення міжнародних конвенцій щодо регламентації воєнного і торговельного судноплавства у відкритому морі, міжнародних протоках і каналах.
Театр воєнних дій на морі охоплює прибережні (територіальні) води держав, які воюють, води відкритого моря і повітряний простір над ними. У цих просторових межах збройні сили держав мають право застосовувати зброю та інші форми впливу на своїх ворогів. Практика попередніх війн на морі свідчить, що з метою обмеження судноплавства нейтральних країн держави, що воюють, встановлюють на морі зони з відповідним режимом (зони захисту; зони, закриті для судноплавства; зони необмеженої підводної війни; зони патрулювання), про що офіційно повідомляють інші країни. Звичаї міжнародного права забороняють перетворювати на театр воєнних дій внутрішні води, територіальне море та повітряний простір нейтральних країн.
Морська війна Росії проти Грузії (9–13 серпня 2008 р.).
Російські військові кораблі ЧФ увійшли до територіальних вод Грузії та в акваторію порту Поті. Його діяльність була заблокована. Кілька торговельних суден нейтральних країн затримали. Крім того, як повідомлялося, російські військові кораблі заборонили вхід до акваторії порту іноземним військовим кораблям нейтральних країн. Зокрема, було заблоковано український пором із 48 моряками, який прибув до Поті ще до ескалації конфлікту, а потім не зміг повернутися до свого порту приписки Іллічівськ через блокування акваторії Чорного моря кораблями ЧФ РФ. Грузія мала у складі своїх військово-морських сил 22 катери, у тому числі два ракетні катери та два малі десантні кораблі, більшість з яких були озброєні лише зенітними гарматами та кулеметами. Усі ВМС Грузії базувалися в порту Поті на причалі № 7. Російська авіація бомбила ВМС Грузії двічі, і більшість грузинських катерів було потоплено (залишилися лише чотири катери, які атакували російські кораблі в Поті і теж були потоплені).
Таким чином, Росія розпочала морську війну проти Грузії і застосувала такі методи її ведення, як морська блокада порту Поті (а можливо, й частини акваторії територіального моря та відкритого моря біля узбережжя) і використання призового права.
Під морською блокадою розуміється система насильницьких дій військово-морських сил воюючої держави з метою припинити використання противником його власних чи окупованих ним портів, військово-морських баз, узбережжя та межуючих із ними морських вод і обірвати торговельні й інші зв’язки противника морем з іншими країнами. Морська блокада є правомірним засобом ведення морської війни, проте звичаї та правила ведення морської блокади вимагають, щоб держава, вимушена її здійснювати, публічно зробила відповідне оголошення, зазначивши дату початку блокади, координати заблокованого району, строк виходу з нього суден нейтральних країн тощо. Як, наприклад, зробила Німеччина у 1940 р., починаючи морську блокаду Великобританії. Від того, чи є морська блокада законною, залежать правомірність дій флоту блокуючої держави і її міжнародна відповідальність.
Можна із жалем констатувати, що Росія порушила правила ведення морської блокади, оскільки не повідомила про її початок. Морська блокада узбережжя Грузії без офіційного повідомлення суттєво ускладнила торговельне судноплавство нейтральних країн у Чорному морі. Порушенням норм міжнародного права було і затримання російськими військовими кораблями торговельних суден під українським прапором. Ми вважаємо, що затримання торговельних суден нейтральних країн у цьому разі не можна визнати правом суверену arr?t de prince, відповідно до якого торговельні судна нейтральних країн затримують, щоб попередити розповсюдження відомостей воєнного характеру. У наш час існують засоби швидкої і майже безперешкодної передачі інформації, яка стала доступною капітанам торговельних суден, отже, затримання останніх за правом arr?t de prince є безпідставним і необґрунтованим.
Як повідомлялося, російські військові скористалися призовим правом і захопили у власність деякі плавзасоби із грузинським прапором. Морським призом називається торговельне судно (на відміну від військових трофеїв) або вантаж, які належать нейтральному власнику чи противнику і правомірно захоплені під час війни на морі. Раніше законність захоплення призу розглядали спеціальні призові суди, що їх воюючі країни створювали на час війни. Призовий суд може винести рішення про конфіскацію нейтрального судна (вантажу), визнати правомірність захоплення призу, а може й визнати захоплення судна (вантажу) незаконним. В останньому разі вони підлягають поверненню власнику. Необґрунтовано знищена власність нейтральних держав підлягає компенсації. Якщо ж російська сторона вважає захоплені грузинські плавзасоби не призами, а трофеями, то таке захоплення не потребує спеціального міжнародно-правового порядку.
Фактична військово-морська присутність російських кораблів у територіальних водах Грузії та їх військова діяльність примушують нас поставити запитання: чи можна вважати вихід російських кораблів із внутрішніх морських вод України, їх прохід через територіальне море та повернення до місць перебування в Україні саме мирним проходом? Проаналізуємо деякі факти. Російські кораблі взяли участь у морській війні. Вони виконували бойове завдання, застосовуючи військо-морську зброю. Російські військові кораблі здійснили ракетні обстріли території Грузії, порушили нормальне судноплавство нейтральних країн, розпочали морську блокаду і, можливо, скористалися призовим правом. У зв’язку з початком війни підрозділи та військові частини ЧФ РФ, які базуються в Севастополі, були приведені в повну бойову готовність, зокрема на казармове положення переведений один полк морської піхоти, як повідомив УНІАН. Згадаємо до того ж заяви російських військових посадовців про те, що вони не виконуватимуть укази і рішення Президента України щодо безпеки діяльності ЧФ РФ на території України. Після закінчення війни російські кораблі ЧФ продовжували виконувати бойові завдання біля узбережжя Грузії. Зокрема, 24 вересня 2008 р. до Севастополю після виконання бойового завдання повернувся один із таких кораблів – МПК «Александровец».
Усі ці факти, на жаль, свідчать про те, що прохід російських військових кораблів через територіальне море України не був мирним у розумінні Конвенції ООН про морське право 1982 р. та чинного законодавства України.
Розвиток подій російсько-грузинської війни на морі примушує звернутися ще до одного з питань міжнародного морського права. Росія порушила не тільки правила мирного проходу через територіальні води, але й нейтралітет України в цій морській війні. Іноземні військові кораблі, що беруть участь у морській війні та не можуть з будь-яких причин залишити територіальні води нейтральної прибережної країни, підлягають затриманню, яке набуває міжнародно-правової форми інтернування. Інтерновані кораблі затримуються, відводяться на певну постійну стоянку, поступають під адміністративне управління та нагляд прибережної країни, обеззброюються, а їх команда переходить до табору інтернованих осіб тощо. Отже, постає питання щодо можливості та необхідності інтернування російських військових кораблів, які беруть участь у морській війні.
Інтернування означає примусове розміщення під час війни певних категорій осіб іноземного громадянства у спеціальних містах чи місцевостях всередині країни. Зокрема, у світовій практиці інтернування застосовується до військових частин воюючої держави, які вступили на територію нейтральної держави, та до військових кораблів і їх команд, які затрималися з будь-яких причин у порту нейтральної держави та порушили терміни, установлені нейтральною державою. Не слід плутати інтернування з тюремним ув’язненням.
Чи спроможна Україна захистити свій нейтралітет та інтернувати російські кораблі? Ми не маємо відповіді на це запитання. Те, що Україна визначила свій статус як статус нейтральної країни, ще не означає, що на її нейтралітет зважатимуть інші держави. Фактично Україна не має виваженої, цивілізованої морської політики, а тому не зможе захистити свій нейтралітет у морській війні на Чорному морі.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|