Про зобов'язання знести самочинно збудоване приміщення Вищий господарський суд України
Постанова від 18.11.2009 р. № 36/197 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2009 р. у справі № 36/197 Господарського суду м. Києва за позовом Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації до товариства з обмеженою відповідальністю «Грааль віп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – на стороні позивача – комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради, про зобов'язання знести самочинне будівництво, встановив наступне. Обставини справи У травні 2009 р. Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація звернулася в суд з позовом, у якому просить зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Грааль віп» знести самочинно збудоване впритул до прибудинкової території приміщення по вул. Мельникова, 6 та привести територію у попередній стан, обґрунтовуючи позов відсутністю в позивача правових підстав для здійснення такого будівництва. Рішенням господарського суду м. Києва від 08.07.2009 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2009 р., у позові відмовлено повністю. У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло. Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні. Суд встановив Переглянувши в касаційному порядку судові рішення, колегія суддів ВГСУ, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Левада» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Р.А.А. 13.08.2007 р., на праві власності належить нежитлова будівля магазину № 331, що знаходиться в м. Києві по вулиці … загальною площею 271,70 кв. м. Відповідачу комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» на зазначену будівлю видано Реєстраційне посвідчення № 031519. Також із доводів, викладених у касаційній скарзі особою, що її подала, вбачається, що у вказаному приміщенні сталася пожежа і відповідач вчиняє дії щодо відновлення майна. Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відсутні правові підстави вважати, що діями відповідача порушено права чи охоронювані законом інтереси позивача, а також з того, що позивачем не доведено, що відповідач здійснює самочинне будівництво. Проте вказані висновки зроблені судами без повного з'ясування всіх обставин справи виходячи з наступного. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована, зокрема, тим, що позивач не надав доказів передачі йому повноважень ради на звернення з даним позовом в інтересах територіальної громади. Проте вказані висновки суду апеляційної інстанції зроблені при неповному з'ясуванні всіх обставин справи. Так, згідно з приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ» місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. При цьому ч. 2 ст. 9 цього Закону визначено, що порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» з особливостями, передбаченими цим Законом. Згідно ж зі ст. 25 наведеного Закону органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади м. Києва і Київської області будують свої взаємовідносини на договірних, компенсаційних та інших визначених чинним законодавством засадах. Таким чином, суди не дослідили як повноваження органу місцевого самоврядування, так і повноваження позивача щодо вирішення питань, визначених у позові. Крім того, відмовляючи в позові, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що належним та допустимим доказом самочинного будівництва має бути лише протокол посадової особи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про вчинене правопорушення. Проте з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав. Відповідно до приписів п. 4 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.03.1993 р. № 225, інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю надається право давати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів, вносити замовникам пропозиції про припинення фінансування об'єктів до усунення виявлених недоліків. Поняття самочинного будівництва визначено у ст. 376 ч. 1 Цивільного кодексу України, відповідно до якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Таким чином, з урахуванням наведених норм права суд касаційної інстанції зазначає, що судами невірно визначено, що лише протокол посадової особи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про вчинене правопорушення може бути належним та допустимим доказом самочинного будівництва. При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що з врахуванням наведених норм права суди не дослідили, чи вказане майно є пошкодженим, чи знищеним внаслідок пожежі, та не перевірили належними і допустимими доказами, які саме дії відповідач вчиняє на відновлення майна – чи такі дії є відновленням майна, чи самочинним будівництвом. У зв'язку з наведеним усі ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону. Суд постановив Керуючись ст. 111-15, 111-17, 111-19 п. 3, 111-10 ч. 1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, ВГСУ постановив: касаційну скаргу Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2009 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2009 р. у справі № 36/197 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. «Вищий господарський суд України розширив можливості обґрунтування доказами того факту, що будівництво є самочинним» Коментар фахівця Адвокат АФ «Енгарде» Іван МІЩЕНКО: – Зазначеною постановою ВГСУ із посиланням на ст. 376 ЦКУ розширив можливості обґрунтування доказами того факту, що будівництво є самочинним. Так, Суд зазначив, що можливості доказування факту самочинного будівництва не обмежуються лише протоколом посадової особи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, посилаючись на ст. 376 ЦКУ, відповідно до якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони: (а) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (б) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або (в) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Безумовно, така позиція ВГСУ розширює можливості сторін у процесі, однак, з іншого боку, Суд не навів посилань на чинне законодавство або прикладів того, якими ще доказами може обґрунтовуватись факт самочинного будівництва. Можна припустити, що обережність ВГСУ пояснюється таким: посилання на конкретні засоби доказування одразу ж надало їм вагу допустимої належності, а коментована постанова стала чимось на кшталт судового прецеденту. Також Суд звернув увагу на те, що в матеріалах справи немає належних доказів того, чи є дії відповідача самочинним будівництвом або ж відновленням майна. Знову ж таки, ВГСУ вказав, якими можуть бути належні докази самочинного будівництва та окреслив їхні відмінності від доказів відновлення майна. Звичайно, позицію касаційної інстанції в цій ситуації обмежує ст. 1117 ГПКУ, відповідно до якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Ризикнемо припустити, що цю функцію – розширеного тлумачення тієї чи іншої правової колізії при недостатньому законодавчому врегулюванні ситуації – має виконувати вища судова інстанція держави, якою поки залишається Верховний Суд України.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|