Хто, як не ми?

Адвокатська спільнота вже давно перебуває в очікуванні реформування професії. Всі попередні спроби цієї реформи мали відому долю. Зараз же, хоч і не без дискусій, все майже вирішено, і реформі бути. «Правовий тиждень» у переддень масштабного й непересічного для адвокатів дійства – Всеукраїнського адвокатського форуму – розмовляв із керівником Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури (ВККА) Володимиром Висоцьким про проблеми адвокатури та шляхи їх вирішення – Володимире Івановичу, ви неодноразово заявляли, що зараз у керівництва держави є політична воля до реформування адвокатури і тому реформа стане реальністю вже незабаром. Чи дійсно назріла така потреба? Наскільки радикальною буде реформа? Чи відповідатиме вона інтересам адвокатури? – Можна констатувати, що потреба в реформі адвокатури вже навіть «перезріла». Адже практично з моменту прийняття Закону України «Про адвокатуру» почалася робота з його вдосконалення. Ще гостріше питання щодо реформування законодавства про адвокатуру постало після 1995 р., коли Україна стала членом Ради Європи та взяла на себе зобов'язання щодо захищеності статусу адвоката та створення професійного об'єднання адвокатів. Але чинний Закон, що свого часу був одним із найпрогресивніших, вже не відповідає вимогам сьогодення. І вдосконалювати його шляхом внесення численних поправок недоцільно, адже стан справ в адвокатурі вимагає кардинальних і комплексних змін. Тобто «малої реформи» бути не може, адвокатура потребує нового Закону. У цьому я переконався, коли зустрічався з адвокатами по всій країні. Більшість моїх колег, звичайних українських адвокатів, єдині у прагненні мати новий професійний Закон, який відповідав би інтересам адвокатури і суспільства загалом. Врешті такий проект було розроблено робочою групою за участю Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури. Щиро сподіваюсь, що у нашої влади вистачить політичної волі зробити цей проект Законом, враховуючи, що він написаний адвокатами і для адвокатів.
– Але ж були й інші проекти реформи адвокатури, що так і не стали законами. Чому? – Дійсно, реформування адвокатури триває доволі довго, і природно, що за цей час як до парламенту, так і на оцінку європейських інститутів було направлено кілька проектів Закону «Про адвокатуру». Ще у 2008 р. з ініціативи Спілки адвокатів України був підписаний меморандум, що зобов’язував всеукраїнські громадські об’єднання адвокатів узгодити свої позиції та підготувати компромісний законопроект «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Окремі підписанти поставилися до цієї роботи не те що неконструктивно, а, скоріше, навіть деструктивно, підготувавши замість однієї по десять редакцій проекту Закону. Не з кращого боку показали себе й народні депутати, що вийшли з адвокатури: одночасно в парламенті було зареєстровано аж чотири відповідні проекти Закону. Усе це дозволило нашим парламентарям зробити висновок про відсутність в адвокатурі єдності, її нездатність до самоорганізації і самозахисту, неспроможності досягти розумного компромісу. Й усі проекти були відправлені на доопрацювання з тонким натяком: наведіть спершу порядок у своїх лавах. Пізніше не без підтримки вже згаданих «батьків адвокатури» у парламенті на неї посипались інші лиха: статус суб'єктів фінансового моніторингу, статус самозайнятих осіб з можливістю бути зарахованими до підприємців в питаннях оподаткування і бути суб'єктами сплати податку на додану вартість, втрата можливості надавати безкоштовну правову допомогу в порядку, передбаченому для адвокатів, і виходячи з їхнього статусу та соціальної функції в суспільстві. Враховуючи цей досвід, я, як керівник ВККА, в першу чергу намагався консолідувати адвокатську спільноту, зібрати всіх адвокатів, так би мовити, в єдиний кулак та гучно заявити про себе, запропонувавши єдиний, компромісний проект професійного Закону. – Втім компромісу поки немає, адже нещодавно Асоціація правників України оприлюднила власну офіційну позицію щодо питань реформування адвокатури. Чому колеги не почули вашого заклику і які принципові питання роз’єднують адвокатів? – Мені теж незрозуміло, чому окремі питання реформи стали суперечливими, хоча попередньо щодо них було досягнуто компромісу. Зокрема, зараз немає принципової згоди щодо такої форми організації діяльності адвокатів, як господарське товариство. Адвокатський загал не сприймає цю форму, а АПУ її відстоює. Немає компромісу і щодо можливості роботи одного адвоката на іншого на умовах трудового найму. Я, наприклад, консерватор у цьому питанні і вважаю, що це порушення принципу незалежності адвоката. Є дискусії і стосовно механізму уніфікації юридичної професії, а також щодо принциповіших питань, як-от положення щодо єдиної професійної саморегулівної організації адвокатів, що є вимогою РЄ. Це положення знайшло відображання як у проекті, розробленому робочою групою при ВККА, так і в попередніх його версіях, що вже отримали схвалення міжнародної спільноти. У керівництва ж АПУ, що виступило з офіційною позицію, це положення підтримки не знайшло. Неофіційно ж вказують на те, що я, мовляв, таким чином реалізую власні амбіції та прагну підім’яти адвокатуру під себе. Але мої мотиви створення такої організації – не задоволення власних амбіцій, а намагання захистити інтереси адвокатської спільноти та допомогти державі у виконанні її зобов’язань. – Якою ж буде ця єдина професійна саморегулівна організація адвокатів? Для чого вона і що потрібно для її створення? – Єдина професійна організація буде саморегулівною та охоплюватиме всіх адвокатів на принципах обов’язкового членства. Воно відповідає європейським стандартам, вважають експерти РЄ. Згідно з їхніми висновками переваги обов'язкового членства очевидні:
воно зміцнює адвокатуру, робить її впливовішою, допомагає формулювати єдину позицію, сприяє саморегулюванню і самоврядуванню, полегшує застосування до всіх адвокатів кодексу поведінки, спрощує контроль за його дотриманням і накладенням стягнень за його порушення, забезпечує можливості для безперервної правової освіти. Тільки така організація зможе покращити ситуацію, у якій перебуває адвокатура. Не секрет, що останнім часом почастішали випадки використання фізичного та психологічного насильства щодо адвокатів, грубого порушення їхніх професійних прав. Системними стали випадки неправомірного усунення адвокатів від захисту або необґрунтованої відмови в допуску до захисту у кримінальних справах, ігнорування адвокатських запитів і створення перешкод для здійснення правомірної адвокатської діяльності. Не є рідкістю і необґрунтоване втручання в адвокатську таємницю, проведення обшуків в офісах і помешканнях адвокатів. Запускають руки і в адвокатські досьє. Дійшло навіть до оцінки судами та іншими органами позиції адвокатів, у тому числі в кримінальних справах, і прийняття у зв'язку з цим процесуальних актів. Усе це вимагає належної реакції. Тому на локальному, регіональному рівні діятимуть відділення організації та спеціальні групи реагування, що займатимуться захистом колег у випадках порушення прав адвокатів на місцях. А на загальнодержавному рівні єдина організація представлятиме професійні інтереси адвокатури у зносинах з органами державної влади, відстоюватиме соціальний статус професії та забезпечуватиме її незалежність. Наразі такі повноваження не може взяти на себе жодна з існуючих всеукраїнських громадських організацій адвокатів, адже вони становлять собою об’єднання не всього адвокатського загалу, а лише його певної частини. Тому й попираються права адвокатів, а адвокатура не є реальною силою. – Можливо, тому в проекті Кримінально-процесуального кодексу, який влада теж має намір прийняти до кінця року, експерти помітили дисбаланс прав не на користь захисту? Як ви взагалі оцінюєте цей проект? – Як член робочої групи з розробки КПК можу впевнено стверджувати: він щонайменше заслуговує на увагу, адже веде до революції в системі кримінального судочинства. Також не бачу в проекті положень чи ідей, що обмежували б права чи інтереси захисту. З усією відповідальністю заявляю: згідно з проектом захист та обвинувачення мають рівні права. Безсумнівною є також значна лібералізація кримінального процесу. Усе це передові позиції. Дай боже нашим законотворцям мудрості і сил залишитися на цій позиції. Адже втілення проекту в життя передбачає певні складнощі, передусім фінансового характеру. Така масштабна перебудова системи кримінальної юстиції вимагатиме значних державних асигнувань. І буде прикро, якщо їх брак завадить реалізації реформи. – Тобто реформа може розтягнутись у часі? – Було б ідеально, якби реформа кримінального процесу ішла, так би мовити, в пакеті з реформою адвокатури. Тоді можна було б одразу внести радикальні зміни до цілого шару суспільних відносин. Сподіваюсь, що так воно й буде і адвокати до свого професійного свята у грудні матимуть два подарунки: новий Закон і новий КПК України. Щоправда, після їх прийняття нам належить ще добре попрацювати: підготувати чималу кількість підзаконного матеріалу, здійснити організаційні заходи. Та вже через шість-вісім місяців адвокати матимуть за плечима потужну структуру – єдину професійну організацію – На 18 вересня 2011 р. запланований Всеукраїнський адвокатський форум, ініційований ВККА. Чого ви очікуєте від цього заходу? – Сподіваюсь, вітчизняна адвокатура збереться та продемонструє свою згуртованість та здатність до компромісу. Треба об’єднатись, інакше Закон приймуть, але не врахувавши нашу думку. Я вірю в інтелектуальну еліту нації, вірю, що моїм колегам вистачить розуму і мудрості сформувати єдину позицію і самостійно визначити свою долю та долю вільної й незалежної адвокатури в Україні.  Розмову вів Георгій ЯЦУНСЬКИЙ