Роль, яку важко зіграти

Основні завдання системи правосуддя – забезпечувати справедливість і захищати права людини. І особливе місце в цій системі має належати Верховному Суду, що є водночас і останньою судовою інстанцією в державі, і дороговказом для всіх інших національних судів у питаннях здійснення правосуддя, і невід’ємною складовою загальноєвропейської системи захисту прав людини.   Саме таким був лейтмотив круглого столу «Роль Верховного Суду в захисті прав людини на національному рівні», що відбувся в Києві 22 вересня 2011 р. і був організований у рамках головування України в Комітеті міністрів Ради Європи. Представництво було «п’ятизіркового» рівня: у заході взяли участь делегації верховних судів із 24 країн, вітчизняні чиновники, представники дипломатичних представництв багатьох держав, науковці та правозахисники. То ж природно, що такому високому товариству поговорити було про що. Відкриваючи круглий стіл, голова Верховного Суду України Василь Онопенко зазначив, що для України і ВСУ проведення такого заходу є великою честю і водночас великою відповідальністю. Адже держава перебуває у вирі реформування власного судочинства, а отже, європейський досвід і справедлива критика на часі. Крім того, найвищі судові органи європейських держав, переконаний очільник ВСУ, є основними суб’єктами діалогу між Європейським Судом і національними судовими системами, посередниками, покликаними адаптувати внутрішні правовідносини до норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та правових позицій Європейського Суду. Вже вкотре пан Онопенко нагадав, що необхідно розширити повноваження найвищого судового органу України, збільшити його процесуальну роль, а також вплив на вітчизняне судочинство. Такі зміни до вітчизняного законодавства вже готуються і невдовзі будуть прийняті, сподівається голова ВСУ. Цієї ж логіки дотримувався і генеральний директор директорату з прав людини та правових питань Ради Європи Філіп Буайя. Він наголосив, що Рада Європи і надалі підтримуватиме ВСУ як втілення останньої судової інстанції, яка забезпечує дотримання норм Конвенції на національному рівні. Фундаментальний принцип, закладений у Конвенції, передбачає наявність у національних судових системах механізмів такого забезпечення та ефективного захисту прав людини. І частиною цього механізму, переконаний пан Буайя, є якраз Верховний Суд, що має спрямовувати практику судів нижчого рівня у дотриманні норм Конвенції. Думку про ключову роль Верховного Суду в захисті прав людини підтримала й голова Асоціації голів верховних судів Європейського Союзу, голова Верховного Суду Австрійської Республіки Ірмгард Грісс. Втім пані Грісс зазначила, що права людини можуть бути надійно захищені, тільки коли всі суди вважатимуть їх забезпечення своїм основним обов’язком. А повага до прав людини має лежати в основі світогляду судді, вважає пані Грісс. Судову систему, яка не викликає нарікань у суспільства, формують об’єктивні судові рішення, ухвалені неупередженим суддею, наголосив інший високий гість заходу – голова Представництва Європейського Союзу в Україні Жозе Мануел Пінто Тейшейра. Вітчизняна судова реформа, питання здійснення якої стоять на порядку денному переговорів між Україною і Європейським Союзом, – лише перший крок до побудови такої системи. І всі подальші кроки в напрямку підвищення рівня прозорості й незалежності національної судової системи, безумовно, матимуть підтримку Європи, запевнив пан Тейшейра. Але й Україна має відповідати взаємністю та не ставитись до головування в Комітеті міністрів Ради Європи як до формальності, зазначив директор Німецького фонду міжнародного правового співробітництва Дірк Міро. Така роль покладає на Україну певні зобов’язання, вимагає відповідності її правових інституцій та законодавства демократичним традиціям і стандартам. І роль Верховного Суду в забезпеченні та дотриманні таких стандартів є надзвичайно важливою, наголосив пан Міро . Якщо ж права людей на національному рівні судочинства все ж не знаходять необхідного захисту та відверто попираються, це відповідно відображається на кількості звернень громадян до Євросуду. Причинами такої ситуації, на думку голови Федерального Верховного Суду Німеччини Клауса Тольксдорфа, можуть бути неналежні умови діяльності судової системи загалом та Верховного Суду зокрема, а також відсутність у найвищої судової інстанції необхідного рівня повноважень. Проте ні мудрість західних демократій, ні 160 тис. звернень громадян України до Європейського Суду для тих, хто звершив у державі «судову реформу», – не показник. ВСУ залишається ареною політичної боротьби, а не гарантом захисту прав людини. Цікаво, чи стануть українці більш захищеними у власній країні, коли ця боротьба завершиться?