Конституційний Суд України вирішив внести ясність у питання, яку інформацію слід вважати конфіденційною. Відтепер згідно з Рішенням КСУ від 24.01.2012 р. розповсюдження персональної інформації про членів сімей осіб, які займають посади, пов’язані зі здійсненням державних функцій, чи органів місцевого самоврядування можливе лише зі згоди самих осіб.

«Аналізуючи питання про розповсюдження інформації щодо сімейного життя особи, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням державних функцій, чи органів місцевого самоврядування, КСУ бере до уваги, що така інформація зазвичай стосується не лише цієї особи, але й інших осіб, зокрема членів її родини, яким Конституція України гарантує невтручання в їхнє особисте життя. Тому розповсюдження даних про таких фізичних осіб – членів родини, які можуть стати відомими в результаті розповсюдження інформації про саму посадову особу, окрім випадків, визначених законом, може призвести до порушення їхніх конституційних прав, зашкодити гідності, честі, діловій репутації тощо», – ідеться у тексті Рішення.

Пояснив суд і що слід вважати персональними даними про особу. Це національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний добробут, адреса та місце народження, місце проживання та перебування, дані про майнові та немайнові стосунки, про події та явища, які трапилися чи трапляться у всій сферах життя цієї людини. Ця інформація про особу та членів її родини є конфіденційною та може бути розголошена лише з її згоди, окрім випадків, передбачених законом.

Разом з тим КСУ наголошує у своєму рішенні на тому, що перебування людини на високій державній посаді передбачає додаткові правові обтяження. «Публічний характер як самих органів, так і їхніх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки щодо довіри до влади та підтримки її авторитету в суспільстві» - говориться в доповіді суді КСУ Сергія Винокурова.

Таке рішення КСУ вже викликало жваве обговорення серед представників ЗМІ, адже вони часто пишуть про особисте життя політиків, чиновників та бізнесменів без їхньої згоди. Журналісти апелюють до ст.29 Закону України «Про інформацію», де передбачено, що у випадку, коли інформація має суспільну значимість і перевищує потенційну шкоду, її необхідно розголошувати. Проте як все буде насправді, поки не відомо. Приведемо з цього приводу думки фахівців

старший юрисконсульт телеканалу «Студія «1 + 1» Ірина СТРОЙКО:

Ми поки не можемо чітко сказати, яким є це рішення, оскільки зараз ретельно його вивчаємо, прораховуючи всі можливі наслідки. Хоча, в принципі, можу сказати, що такі рішення – це вже негативна тенденція. Адже на носі вибори, і, звісно, журналістам хотілося б максимально всебічно й об’єктивно висвітлити життя та діяльність тих, хто прагне керувати країною. А тут виходить, що нам потрібно буде бігати за письмовими дозволами з найменшого приводу і навіть питати в гостей «Студії» дозволу, перш ніж провести з ними інтерв’ю. Це не зовсім здорова ситуація. Також таке рішення суду – чудова можливість збільшити кількість судових позовів проти медіа, не лише проти телеканалів, але й проти всіх ЗМІ. Ми чудово розуміємо, що потрібно дотримуватися Рішення КСУ, його думку неможливо оскаржити. Тому намагаємося розглядати цей документ в комплексі з іншими законами: «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист баз персональних даних».

юрисконсульт ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) Едуард МОРОЗЮК:

Ми з колегами, уважно прочитавши Рішення, вирішили, що рано бити на сполох. Все-таки законодавство і далі залишає за журналістами та представниками творчих професій право на вільний доступ до суспільно значимої інформації. Тут є інший цікавий аспект. Як правило, журналісти працюють у якихось юридичних особах – компаніях, організаціях. Тому велике питання, на кого контролюючі органи покладатимуть відповідальність за розповсюдження інформації: на журналіста чи на юридичну особу – його компанію? Минулого тижня ми консультувалися щодо цього з колегами, які переконують, що в цьому разі можна буде апелювати до того, що дані створюються і розповсюджуються журналістом, тобто дія цього Закону не поширюватиметься на такі дані. Хоча в КСУ своя позиція з цього питання. На мою думку, це Рішення КСУ не лише не знімає проблему особистих даних, але й поглиблює її. Це буде камінь спотикання: журналіст і чиновник оцінюватимуть це Рішення по-різному і, звісно, діятимуть по-різному. Я сподіваюся, що особиста інформація про посадових осіб все-таки залишиться доступною для засобів масової інформації. Але виникає ще одне питання. Журналіст повинен взяти звідкись особисті дані особи, яка його цікавить. Хто їх йому даватиме? Сама людина, на яку збираються дані, не захоче просто так ділитись інформацію, особливо якщо вона негативного характеру. Хто буде джерелом інформації і як воно діятиме в рамках закону? Тепер маємо ось таку колізію. У цій ситуації можна зробити багато спірних висновків, тому залишається лише чекати судової практики.