Виконавчий напис нотаріуса. Проблеми підтвердження безспірності вимог кредитора. Останнім часом розвиток господарських правовідносин у сфері кредитування дає привід стверджувати, що більшість із них можуть увінчатися невиконанням зобов'язань. Як і при будь-якому порушенні домовленості, невиконання або неналежне виконання зобов'язання тягне за собою право кредитора на захист його порушених або оспорюваних прав. Загальний порядок позовного судочинства передбачає низку формальностей, які мають сенс лише за наявності спору між сторонами, але виявляються зайвими в разі безспірності вимог стягувача. Вирішення таких справ у порядку позовного провадження з дотриманням правил судового процесу значно ускладнює захист прав, а також істотно затягує відновлення права в часі. У багатьох країнах світу законодавство запроваджує спрощені процедури захисту порушених прав, зокрема, в Україні таким способом захисту є виконавчий напис нотаріуса. У більшості випадків виконання зобов’язань щодо повернення кредитних коштів забезпечене іпотекою або заставою майна. Так, ст. 33 Закону України «Про іпотеку» дає кредитору можливість у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса. Аналогічна можливість звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса передбачена ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу». Наразі банки все частіше захищають свої права, уникаючи судового розгляду справи, шляхом звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса. Такий спосіб захисту права є логічним, адже процес розгляду вимог кредитної установи в суді може затягнутися не на один рік, а стягнення заборгованості шляхом нотаріального напису триває не більше години. Слід зауважити, що порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат», ч. 2 ст. 87 якого встановлює, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом міністрів України. Сьогодні є чинним Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 29.06.1999 р. №1172. Згідно із цим переліком для здійснення виконавчого напису нотаріусу надають оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника і встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Аналогічні приписи містить п. 3.1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5. Зокрема, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Проте чіткого переліку документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, жодним законом або іншим нормативно-правовим актом не встановлено. Водночас контекстний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі. Вищий господарський суд України у своїх постановах у справах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вказує на те, що належними доказами, які можуть підтверджувати наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати її розмір, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені відповідно до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме: платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо . Досвід використання виконавчого напису нотаріуса підтверджує, що він є зручним способом вирішення більшості безспірних справ, втім стягувачі у зв’язку з неналежним врегулюванням цього питання не завжди розуміють формулювання та суть «доказів, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем». Так, практика господарських судів України свідчить про те, що банки надають нотаріусам для вчинення виконавчого напису документи, що не підтверджують безспірність вимог. У постанові від 16.05.2012 р. №6/161н/2011 ВГСУ зазначив, що заява про вчинення виконавчого напису, оригінал договору іпотеки, заява про відкликання кредиту та про звернення стягнення на майно, зроблений банком в односторонньому порядку розрахунок заборгованості позивача за відсутності наданої нотаріусу виписки з особового (позичкового) рахунку позивача правомірно розцінені судами як такі, що не підтверджують безспірність вимог банку до боржника. На нашу думку, вчинення виконавчого напису здатне підвищити ефективність і дієвість позасудового захисту прав, бо характеризується доступністю, простотою та зручністю. Практичне застосування виконавчого напису виявило, з одного боку, очевидну необхідність цього інституту, а з іншого – деякі недоробки законодавця, через що законодавство про нотаріат потребує серйозного коригування, зокрема детального врегулювання того, які саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника.
Юрій ДІДЕНКО
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|