Інвестування в АПК: іноземний і вітчизняний досвід. Розвиток аграрного сектора економіки та ефективне використання землі – важливі передумови економічного підйому в Україні. Вона є аграрною державою з родючими землями та великим економічним потенціалом. Правильна державна політика у сфері регулювання земельних відносин може значно вплинути на розподіл світового багатства і вивести Україну з бідності, забезпечивши гідні умови проживання та роботу кожному громадянинові.
У ст. 10 Закону «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. №1560–XII зазначено, що інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:
Отже, законодавство України не обмежує джерела інвестування та містить їх широкий перелік. Таким чином, інвестувати можна за рахунок не тільки наявних грошових коштів, але й боргових цінних паперів і кредитів. Серед форм державного регулювання інвестування, передбачених ст. 12 Закону «Про інвестиційну діяльність», у сфері земельних відносин найефективніші такі: визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політика ціноутворення; надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв. Досвід країн з ринковою економікою свідчить про те, що інвестиційний процес у них характеризується великою часткою залучених коштів, серед яких значне місце посідають кредити та субсидії. Зі зміною стану сільського господарства змінюється і міра втручання держави в економіку галузі. Зокрема, в Німеччині стимулюється виробництво екологічно чистої продукції. Фермам, що ведуть альтернативне землеробство, належить 3,7% сільгоспугідь країни, і вони отримують 200 євро/га прямих виплат за рік. В Японії особливе місце в системі заходів державної підтримки посідають механізація та електрифікація сільськогосподарського виробництва, витрати на які за останні 35 років збільшилися в 17 і 22 рази відповідно. Розмір субсидій, що їх надають сільським товаровиробникам Японії, досяг 10 млрд доларів, що дозволило створити високомеханізоване сільськогосподарське виробництво. Для оновлення парку машин і устаткування кооперативні банки Японії надають фермерам позики під 4,8% на термін 5–20 років із пільговим періодом 2–7 років, причому 50% ставок субсидує держава. Для ефективнішого державного кредитування сільського господарства необхідна спеціальна фінансова установа, яка займалася б цільовим кредитуванням. У Чехії це Підтримуючий і гарантійний рільничо-сільськогосподарський фонд (ПГРЛФ), створений урядом ЧР ще у 1993 р. Головне завдання цього фонду – фінансова підтримка при отриманні кредитів сільськогосподарськими виробниками шляхом: надання гарантій, а також субвенцій на оплату частини отриманих кредитів, покриття частин (до 70%) платежів за кредитами і здійснення прямих субвенційних виплат та фінансування. У США державна система сільськогосподарського кредитування була створена у 1916 р. До неї входять кооперативні банки (cooperative banks), федеральні посередницькі кредитні банки (federal intermediary credit banks) і федеральні земельні банки (federal landed banks), які підтримують сільське господарство, випускають цінні папери для акумуляції коштів на кредитування фермерських господарств, а також федеральне агентство з надання послуг фермерам, у складі якого є Товарно-кредитна корпорація – державна установа, що надає кредити під заставу товарів на складі. Слід також взяти до уваги досвід підтримки сільського господарства в Росії, де створено Фонд розвитку агропромислового комплексу, який фінансується за рахунок коштів російської гуманітарної допомоги. Цей фонд надає товаровиробникам довгострокові кредити на п’ять років під 5% річних і формує реальне джерело інвестицій у сільське господарство. Кредитуванням села в більшості країн Європи, як правило, займаються фінансові установи, що створені і діють на кооперативних засадах (кредитні кооперативи). У Франції, наприклад, 50% кредитування аграрного сектора припадають на три незалежні кооперативні банківські групи: «Кредит Агриколь», ринкова частка якої сягає 30%, банк Populer, який займає 8% ринку, та Credit Mutuel, що об'єднує 24 регіональні банки та має ринкову частку 12%. Польща представлена банком «Польські Сnolgzienski», який нараховує 600 кооперативних банків на рівні сіл, що становить 5% сукупних активів усіх банків Польщі, і кредитує 80% фермерів. У Румунії аграрний сектор представляє «Кредиткоопбанк». У Нідерландах «Рабобанк» має частку 40% АПК і кредитує 90% аграрного сектора. Іспанія концентрує аграрні кредити в «Кооперативі де Кредито», що об'єднує 140 сільських кредитних кооперативів і має ринкову частку 5%. Програму мікрокредитування сільськогосподарських товаровиробників в Україні (UMLP) проводить Європейський банк реконструкції та розвитку і Німецько-український фонд (GUF). Мета цієї програми – сприяння розвитку малих підприємств шляхом полегшення доступу до банківських кредитів на постійній основі. Зараз до участі у програмі UMLP залучено шість партнерських банків, зокрема «Аваль», «Форум», «Кредитпромбанк», «Надра», «ПриватБанк» і «ПроКредитБанк», які надають мікрокредити. Крім зазначених установ лідерами в кредитуванні сільського господарства є також «Укрсоцбанк», «УкрСибБанк», «ПравексБанк», «Укрексімбанк» і «Промінвестбанк». У межах Програми сільськогосподарського кредитування АМР США приватному українському банку «Надра» було надано часткові гарантії на портфель кредитних ресурсів для кредитування дрібних фермерів і постачальників. У цьому проекті задіяний механізм, який має забезпечити альтернативний спосіб розподілу ризиків для мобілізації приватного капіталу в Україні, що допоможе вирішити проблему доступу до кредитів як дрібних фермерів, так і постачальників ресурсів, особливо в секторі середньострокових і довгострокових позик. Земельний банк в Україні вже був створений постановою Кабінету міністрів України від 02.07.2012 р. №609. Банк створюється у формі публічного акціонерного товариства, статутний капітал якого складає 120 млн грн. Наразі Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Відповідно до Закону вносяться зміни до п. 8 ст. 122 Земельного кодексу України, який викладається в такій редакції: «Кабінет міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 Земельного кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу Державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації». Наразі статус Земельного банку є недостатньо визначеним, що необхідно виправити, прийнявши відповідний закон. 18 вересня 2012 р. було внесено зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність», у ст. 7 якого визначено, що Державний земельний банк має право здійснювати операції із земельними ділянками та майновими правами на земельні ділянки відповідно до законодавства України у сфері земельних відносин та свого статуту. Національний банк України визначає особливості видачі Державному земельному банку банківської ліцензії, регулювання та нагляду за Державним земельним банком з урахуванням специфіки його діяльності. У проекті ж Закону України «Про Державний земельний банк», зареєстрованому 23.04.2009 р., передбачено серед іншого кредитування малого бізнесу, запровадження довгостроковішого кредитування сільськогосподарських виробників (зараз найбільший строк – п’ять років), до 10–20 років, зниження процентних ставок за кредитуванням аграріїв, законодавче врегулювання умов кредитування та обмеження банків у запровадженні умов, що погіршують стан боржників. Враховуючи те, що Земельний банк є не просто державним банком, а банком, якому передається значна частина народного багатства, його статус має бути врегульований законодавством, як і статус Національного банку, а не визначений наглядовою радою, яка може діяти в інтересах окремих осіб. Проектом Закону «Про Державний земельний банк» передбачено, що частка держави у статутному капіталі банку має становити не менше 60%. Отже, якщо зважити на нинішній статутний капітал Земельного банку, з державного бюджету має бути виділено не менше 72 млн грн. А 40% мають викупити фізичні та юридичні особи. Необхідно запровадити обмеження щодо викупу часток і визначити максимальну кількість акцій, які можуть перейти до рук однієї особи: 10%. Отже, законодавчі перетворення, які наразі почали втілювати в Україні, мають як позитивний, так і негативний бік, оскільки зміни ще не доведені до логічного завершення. Зарубіжний досвід у сфері інвестування сільського господарства багатий, а сама Україна як аграрна держава поки ні з ким не може поділитись досвідом у цій сфері. Прийняття Закону «Про Державний земельний банк» зможе вирішити питання про кредитування та інвестування у сільськогосподарські та інші землі, а також запобігти корупції та зловживанню посадовим становищем шляхом визначення ключових умов інвестування та кредитування на законодавчому рівні. Натомість було створено ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яке отримало транш від Китаю в розмірі 1,5 млрд доларів під державні гарантії. Тепер Україна має виконувати всі вимоги щодо використання деяких сільськогосподарських земель, які поставили перед нею китайці. Хоча було б доцільніше залучити грошові кошти у своїй державі за допомогою того ж Земельного банку, ніж вдаватися до іноземного контролю над українськими землями. Сподіватимемось, що в майбутньому законодавці все ж звернуть увагу на необхідність детальнішого врегулювання відносин у цій сфері і приймуть відповідні закони, які захищатимуть агропромисловий комплекс і дадуть поштовх до його розвитку.
Руслана МОХНЮК
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|