Третейський суд – це потреба часу чи підґрунтя для численних зловживань? Ефективний захист прав людини є основною ознакою будь-якої правової держави. Однак в Україні, яка лише 22 роки тому була проголошена незалежною державою, недосконалість національної судової системи є очевидною. Такий альтернативний механізм, як третейські суди, може вирішити цю проблему.
Третейський суд – одна з давніх, перевірених форм вирішення спорів. Відомо, що історично такий суд передував появі державних судових інституцій. До нього зверталися, коли потребували швидкого та ефективного врегулювання конфлікту. Крім того, українське прислів’я говорить: «Суд третейський – суд братерський», що свідчить про усвідомлення українцями важливої ролі третейського судочинства у становленні ефективної системи захисту прав громадян. Створення третейського суду мало полегшити роботу судів загальної юрисдикції. Актуальними проблемами у сфері судочинства є корупція, яка значно впливає на суб’єктивізм судді, та велика завантаженість судів загальної юрисдикції. Зокрема, на кожного суддю в Україні припадає близько 10–13 справ на тиждень, а у країнах Європи професійний суддя розглядає лише дві-три справи на тиждень. Проблемою є також закритість судів для громадськості та затягування судового процесу на декілька років. Це спричиняє недовіру українців до державних судів. Так, Євразійський інститут свобод провів соціологічне дослідження щодо довіри українців до судової системи. За його результатами рівень довіри українців до судів склав 11,5%. Більше половини опитаних вважають, що рівень роботи судів в Україні незадовільний. Саме тому значна увага приділяється третейському суду як засобу вирішення проблем державних судів. Недержавні суди створюють конкуренцію судам загальної юрисдикції, що сприяє зменшенню навантаження на останні. У третейському суді діє спрощена процедура розгляду справ, саме тому будь-який спір буде вирішено значно швидше. Крім того, перевагами, які забезпечують третейські суди, є доступ громадян до системи правосуддя, зменшення корупційності, демократичність процесу розгляду справ, остаточність рішення та розширення можливостей реалізації права на судовий захист. Важливою перевагою третейського розгляду спорів є його відповідність європейським судовим стандартам. Так, застосування ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачає право на «розгляд… незалежним і безстороннім судом, визначеним законом». Третейське судочинство є досить поширеним явищем у світовій юридичній практиці. Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що в переважній більшості випадків підприємці прагнуть вирішувати суперечки не в державних, а саме у третейських судах. В Україні, за даними соціологічних досліджень, третейські суди не є рівноцінним заміщенням державних через недоліки у правовому регулюванні третейського розгляду справ. Проте діяльність цих установ необхідна, адже вони вважаються найважливішим засобом вирішення спорів, що виникають із цивільних і господарських правовідносин, та є способом подальшого вдосконалення судочинства на основі загальносвітових стандартів. Розвитку третейських судів в Україні заважають недоліки законодавства. Це вказує на необхідність системних, комплексних досліджень правового регулювання розгляду спорів, який здійснюють в Україні третейські суди. В Основному Законі немає норм, які б безпосередньо стосувалися діяльності третейських судів. На них поширюється лише положення ч. 4 ст. 55 Конституції, відповідно до якого «кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від правопорушень і протиправних посягань». На практиці рішення третейських судів часто визнаються незаконними через те, що останні не входять до системи судів загальної юрисдикції. Так, державне зовнішньоекономічне підприємство «Славутич-сталь» звернулося до Конституційного Суду України із проханням розтлумачити ст. 124 Конституції України. Зокрема, підприємство «Славутич-сталь» запитувало, чи не слід розглядати діяльність третейського суду при Торгово-промисловій палаті України, який діє на підставі Закону «Про третейські суди», як делегування чи привласнення ним функцій суду. Проблемою є також недостатній рівень обізнаності населення щодо розгляду спорів у третейському суді. Близько 70% осіб захочуть звернутися зі своїм спором до господарського суду. Більшість адвокатів порадять звернутися саме до державного суду, оскільки третейський розгляд справ не потребує участі в судовому засіданні захисників прав сторін: ці права і так гарантуються принципами третейського розгляду. Отже, громадянам бракує достовірної інформації. До того ж рішення третейських судів часто ігнорують. Відсутній ефективний орган самоврядування третейських суддів. Третейська палата України не має статусу юридичної особи, а отже, не може повноцінно представляти інтереси всіх третейських суддів. Крім того, третейські суди здійснюють чимало зловживань для вирішення спорів ad hoc. Ці та інші проблеми практично унеможливлюють третейський розгляд справ. Чи можуть третейські суди за таких умов ефективно діяти в Україні та чи не є вони лише знаряддям для зловживань? Щоб відповісти на ці запитання, потрібно розглянути ще один, не менш важливий аспект, а саме політику держави щодо розвитку такої недержавної форми судочинства, як третейський суд. Зі становленням України як незалежної соціальної демократичної держави виникла потреба в ефективному захисті прав громадян. Тоді ж і було прийнято Закон «Про третейські суди», який став правовою базою для їх створення і діяльності. Зміни до цього документа, внесені у 2006, 2009 та 2011 рр., мали на меті не покращення практики розгляду справ третейськими судами, а виведення певної категорії справ із підвідомчості цим судам. Так, виключення з відповідного переліку спорів щодо захисту прав споживачів негативно вплинуло на розвиток недержавної форми судочинства. Можна дійти висновку, що відсутність політичної волі з боку парламенту призвела до того, що третейські суди не можуть ефективно виконувати свої функції. Потрібно, щоб законодавець звернув увагу на переваги третейського судочинства та на законодавчому рівні сприяв усуненню перешкод для їхньої діяльності. Слід погодитись із думкою судді Вищого господарського суду України О.В. Муравйова: «Зловживання окремих третейських суддів не можуть бути підставою для несприйняття третейських судів та їх ліквідації. А тому не варто сприймати третейський розгляд лише через призму існуючих проблем, натомість варто зважити на велику кількість спорів, які розглядаються третейськими судами і до яких немає жодних заперечень із боку сторін». То чи є третейський суд потребою часу? Чи варто розглядати третейське судочинство як підґрунтя для численних зловживань? Проаналізувавши різні аргументи, зазначимо, що розвиток третейських судів – необхідна умова створення в Україні ефективної системи захисту прав громадян та юридичних осіб. Однак через недосконалість законодавства та проблеми в судовій практиці третейські суди часто стають підґрунтям для зловживань. Щоб ці установи почали виконувати покладені на них функції та допомагали усувати проблеми судів загальної юрисдикції, необхідно перш за все внести зміни до чинного законодавство, які будуть наслідком ґрунтовного та системного дослідження.
Катерина ЛАЗАРЧУК
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|