|
Залежна незалежність, або Чому я не хочу сьогодні бути адвокатом. Адвокатура – найдавніша інституція. Саме слово «адвокатура» походить від латинського аdvосаге, аdvocatus («закликати», «запрошений»). За сталінських часів професор М. М. Полянський так сформулював сутність роботи адвоката: «Метою захисту і є захист». Тож адвокат повинен керуватися насамперед інтересами клієнта. А М. Ю. Барщевський відокремив основні складові адвокатської професії: чесність, компетентність і добросовісність.
Але у радянському суспільстві до адвокатів часто ставилися як до людей, які захищають злочинців і зрадників Батьківщини. У наш час розуміння сутності адвокатури набуло нового забарвлення. Зокрема, тепер їх вважають «правовими шахраями», які за шалені гроші обслуговують багатіїв, кримінальні структури та захищають службовців-злодіїв від справедливої кари. Разом з тим, пересічний громадянин без юридичної освіти неспроможний сам вести свою справу в суді і потребує допомоги фахівця, який добре ознайомлений із нормами матеріального та процесуального права. А відповідь на питання, шахрай цей фахівець чи ні, якими засобами досягає своєї мети, чи гідний називатися правозахисником, як і в будь-якій галузі, залежить від конкретного представника професії, який іноді своїми діями ганьбить добре ім’я своїх сумлінних колег.
Головне соціальне призначення адвокатури – захист законних прав людини та досягнення справедливості. Ці положення мають бути визначальними при вирішенні проблеми функціонування цього надзвичайно важливого правозахисного інституту, що передбачає забезпечення незалежності адвокатської діяльності.
Будь-які системи адвокатури, що існують у різних країнах, та пропозиції щодо їх удосконалення мають оцінюватися саме з погляду їхньої здатності забезпечити незалежність адвокатської діяльності задля захисту законних прав людини. Виходить, що адвокатура – це незалежна самостійна організація професійних юристів, яка у встановленому законом порядку виконує важливу суспільну функцію – захищає права і законні інтереси громадян і організацій, а також надає їм необхідну правову допомогу.
Згідно з новим Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон) адвокатура України є недержавним самоврядним інститутом, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатська діяльність повинна здійснюватись на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Отже, за своєю природою вона є вільною професією.
Новим Законом передбачаються нові положення щодо адвокатської таємниці, адвокатського запиту, відповідальності посадових осіб за його ігнорування тощо. Начебто покращень чимало. Водночас адвокатам надається фактично виключне право здійснювати захист прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого тощо. Для чого це? Адвокати прагнуть монополії?
В свій час Головне науково-експертне управління Верховної Ради України звертало увагу авторів Закону на те, що ця новела суперечить вимогам ст. 22 та 59 Конституції України, якими гарантовано право кожного бути вільним у виборі захисника своїх прав і недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних. Крім того, вимогами міжнародно-правових актів передбачено право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно обраного ним захисника серед юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Нажаль, із прийняттям останніх законодавчих змін в КПК України та Законі про адвокатуру реалізація права громадян на вільне обрання захисника з числа не адвокатів неможлива.
Автори нового КПК України, а також ті, хто голосував за нього в парламенті, фактично проігнорували Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. №13-рп/2000 (справа щодо вільного вибору захисника), яким встановлено, що дії з обмеження права вибору громадянином захисника суперечать положенням ч. 1 ст. 59 та ст. 64 Конституції України, згідно з якими конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Чи вичерпуються цим недоліки нового Закону? Екс-міністр юстиції Олександр Лавринович пояснював, що новий Закон реформував засади здійснення адвокатської діяльності в Україні відповідно до загальновизнаних міжнародних демократичних стандартів, що забезпечить надання адвокатами професійної правової допомоги кожному, хто її потребує. Нібито саме для цього вдосконалено, зокрема, порядок допуску до професії адвоката, визначено види та гарантії адвокатської діяльності, встановлено чітку систему органів адвокатського самоврядування, запроваджено ведення Єдиного реєстру адвокатів України та ефективний механізм дисциплінарної відповідальності адвокатів. Водночас на практиці Закон ускладнює отримання статусу адвоката, що, відповідно, підвищує ціни на адвокатські послуги і тим самим робить їх недоступними для громадян. До того ж із набранням чинності новим Кримінально-процесуальним кодексом України, який позбавляє близьких родичів права бути захисниками (захисником може бути лише адвокат), для більшості громадян України захисник став дорогим задоволенням.
«На забезпечення незалежності адвокатів спрямована також діяльність органів адвокатського самоврядування, які тепер формуватимуться адвокатами виключно з числа адвокатів. Крім того, на виконання зобов’язань України перед європейською спільнотою Закон передбачає створення Національної асоціації адвокатів України, яка об'єднає всіх адвокатів держави в єдину організацію. Це також буде гарантією незалежності їхньої діяльності», – з гордістю більше року тому пояснював Андрій Портнов.
На сьогодні НААУ є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування, тобто є об’єднанням громадян. А якщо хтось з адвокатів не захотів вступати до органів адвокатського самоврядування? Стаття 45 нового Закону в порушення ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 36 Основного Закону заперечує свободу вступу до зазначеного об’єднання громадян і встановлює примусовий вступ до НААУ всіх адвокатів країни. Але наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є формою волевиявлення щодо вступу до об’єднання громадян, тим більше що чимало адвокатів отримали таке свідоцтво ще до набрання чинності Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Надання певному органові владних повноважень щодо адвокатів може призвести до негативних наслідків. На мою думку, не можна примушувати адвокатів, які за своєю суттю є незалежними, вступати в будь-які організації проти їх волі.
Вочевидь ст. 45 Закону порушує законні права адвокатів щодо вступу до будь-яких об’єднань України, передбачені ст. 36 Конституції та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Але згадаємо про забезпечення незалежності адвокатів, на яке, як запевняв Андрій Портнов, спрямована діяльність органів адвокатського самоврядування згідно з новим Законом. Можливо, хоча б це має сенс? На жаль, ні.
Так звана гарантія незалежної діяльності адвоката передбачена за рахунок самих адвокатів. Стаття 58 Закону говорить: утримання органів адвокатського самоврядування здійснюється за рахунок щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а також добровільних внесків адвокатів, адвокатських бюро та об’єднань. Розмір щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування визначається з урахуванням потреби у покритті витрат на забезпечення діяльності рад адвокатів регіонів, Ради адвокатів України, Вищої ревізійної комісії адвокатури та потреби ведення Єдиного реєстру адвокатів України. Відповідно до Рішення установчого з’їзду адвокатів України та Рішення Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року з метою фінансування органів адвокатського самоврядування кожен адвокат мав сплатити щорічний внесок, що становить 90 грн. за грудень 2012 року та встановлений внесок за 2013 рік, що становить 1073 грн. Як зазначалось, 30% від зазначеної суми буде спрямовано для фінансування діяльності НААУ, Ради адвокатів України, ВКДКА, Вищої ревізійної комісії та проведення загальнонаціональних адвокатських заходів, а 70 % - залишається в регіонах. Несплата, несвоєчасна сплата або сплата внесків у неповному обсязі є підставою для відкриття дисциплінарного провадження. Отже, за результатами установчого з’їзду адвокатів та рішення ради адвокатів, без прийняття конкретного бюджету проведення загальнонаціональних адвокатських заходів та дійсних потреб регіонів учасники проведених адвокатських заходів прийняли таке рішення сподіваючись на «краще майбутнє адвокатури», де зібрані з адвокатів кошти спрямують виключно задля професійних інтересів адвокатів. Але позитивних результатів досі не дочекались, навіть відповідного захисту від ігнорування адвокатського запиту державними органами, підприємствами і організаціями поки що не отримали. Виникає питання: скільки ще в Україні будуть цілеспрямовано будувати фінансові піраміди та виникатиме залежність одних від інших?
Отже, новий Закон, замість того щоб об'єднати представників професії під одним дахом самоврядної організації – НААУ, призвів до розколу в цій спільноті. Він розпочався 17 листопада 2012 р., коли відбулися два установчі з'їзди адвокатів. Їх наслідком стали переслідування тих, хто не підтримав або піддає критиці нинішніх керівників адвокатури.
Чому це сталося, зрозуміло: завдяки новому Закону, рішенням установчого з’їзду адвокатів та ради адвокатів повіяло запахом грошей (обов’язкових внесків). От і виникла енергійна група колег, які не пішли за старим очільником Володимиром Висоцьким, який тривалий час очолював Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатів України та був членом Вищої ради юстиції, а «добровільно» обрали собі нове керівництво з числа «прогресивних» адвокатів. А пана Висоцького, як і більшість людей, які мають власну думку, колеги, що правлять бал, позбавили права займатися адвокатською діяльністю.
Приводом для цього стали серед іншого проведення «альтернативного з'їзду» та «оприлюднення особистої позиції щодо правомірності рішень», хоча Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить таких підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки та слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Та й участь в адвокатському самоврядуванні – святе і непорушне право адвокатів. Чому ж тоді колеги цькують тих, хто 17 листопада 2012 р., можливо, правомірно висловив недовіру нинішнім очільникам адвокатського самоврядування? Отже, бачимо боротьбу з інакомисленням та усунення «чужих» від новоствореної фінансової піраміди, як у 30-ті роки ХХ століття.
Це також доводить відома справа закарпатського адвоката Лариси Герасько. Її позбавили права на професію через орган адвокатського самоврядування, але потім завдяки обуренню адвокатської спільноти та втручанню Міжнародної комісії юристів Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатів України повернула їй адвокатське свідоцтво. Однак це рішення одразу ж було оскаржене в суді колегою Лариси Герасько – заступником голови Ради адвокатів Закарпатської області Нінель Масяк без належного на те уповноваження. І суд нещодавно, не розібравшись в даній ситуації, задовольнив її позов, залишив у силі рішення про позбавлення Лариси Герасько адвокатського посвідчення. На мою думку це прояв боротьби з інакомисленням, підтвердження фактичної відсутності в Україні незалежної адвокатської діяльності.
Таких випадків, на жаль, чимало. Адвокатура в Україні під реальною загрозою тотального впливу. Загалом, як стверджують правозахисники Української Гельсінської спілки з прав людини, нараховується декілька десятків дисциплінарних справ щодо неугодних адвокатів, ініційованих за згодою верхівки органів адвокатського самоврядування. Я не впевнений в тому, що в умовах сучасного законодавчого регулювання адвокатської діяльності, з урахуванням принципів діяльності верхівки органів адвокатського «самоврядування», в разі висловлення мною будь-якої обґрунтованої критики існуючої системи мене не буде позбавлено за це адвокатського посвідчення, а в разі здійснення мною захисту клієнтів в будь-якій конкретній справі це не відбудеться з метою впливу на хід справи та позбавлення цим клієнта захисту.
Отже, я не хочу сьогодні бути адвокатом в своїй країні, бо вважаю обрану мною професію правознавця перш за все незалежною творчою працею, займаючись якою колеги не заробляють на колегах, не маніпулюють законом, не виживають один одного, а мають єдину мету – забезпечувати захист прав громадян і організацій. Пристосовуватись я не вмію. Нажаль, з прийняттям нового Закону та рішень органів адвокатського «самоврядування» незалежність адвоката залишається під великим питанням.
Андрій Климчук
директор ЮБ "Допомога"
|
|
|
Придбати PDF-версію