|
Детальніше про належні способи визначення розміру матеріальної шкоди. Однією з підстав виникнення зобов'язань є заподіяння шкоди іншій особі. Сам факт завдання шкоди особі або майну, незалежно від того, у сфері яких відносин її було заподіяно, визнається протиправним, якщо особа, котра завдала шкоду, не доведе, що діяла правомірно.
Склад цивільного правопорушення, який є підставою деліктного зобов’язання, закріплений у загальній нормі про деліктні зобов’язання. Він містить такі елементи, як шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок, вина заподіювача шкоди. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад, із договору, одностороннього правочину, адміністративного акта), цей вид зобов'язання виникає з неправомірного акту, яким є саме правопорушення, тобто протиправне винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою.
Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди називають деліктними (від лат. delictum – «правопорушення»). Вони виникають, якщо заподіювач шкоди і потерпілий не перебували у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від зобов'язальних відносин сторін. Деліктне зобов'язання – це зобов'язання, в якому особа, що протиправним і винним діянням (неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю) заподіяла шкоду особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи або їхньому майну, зобов'язана відшкодувати її в повному обсязі. Так, ст. 1166 Цивільного кодексу України говорить: «Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала».
Виникає питання про забезпечення справедливості та законності судового рішення: як визначити розмір матеріальної шкоди, що підлягає відшкодуванню, щоб достеменно встановити її «повний обсяг» і унеможливити зловживання правом на відшкодування задля незаконного збагачення, а також з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України захистити законні права й інтереси особи, винної в заподіянні шкоди?
Оскільки ст. 213 Цивільно-процесуального кодексу України не містить вимог щодо забезпечення справедливості судового рішення, натомість вимагає дотримання законності й обґрунтованості, вважаємо, що законність, справедливість і обґрунтованість слід ототожнити. Відомо, що здійснення суб'єктивних прав може призводити до небажаних з погляду правопорядку наслідків, на які право має реагувати. За загальним правилом той, хто має будь-яке право, може його здійснювати, навіть якщо через це виникне шкода для іншого. Ще римські юристи говорили: Qui jure suo utitur, nemini facit injuriam («Хто використовує своє право, не порушує прав будь-кого»).
Специфіка зловживання правом полягає також у тому, що воно (як явище суспільно шкідливе і заборонене) виникає на базі реалізації суб'єктивного права, тобто поведінки, дозволеної законом. При цьому цивільні суб'єктивні права органічно поєднуються з обов'язками уповноваженої особи використовувати своє право належним чином. Зміст зловживання правом полягає в особливому характері такого протиправного діяння, що виявляється в неналежній реалізації наданого особі чи визнаного за нею права. Отже, проблема зловживання пов'язана не із суб'єктивним правом загалом чи його змістом, а із процесом його реалізації, тобто з його здійсненням, що може порушити права відповідальної особи.
Наслідки нерозуміння законного підходу до визначення розміру матеріальної шкоди
Розглянемо підходи до встановлення розміру матеріальної шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи, на прикладі шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою, тобто визначимо розмір матеріального збитку, заподіяного автовласнику технічним пошкодженням його транспортного засобу (спеціальний делікт).
Такі цивільні спори дуже розповсюджені в Україні, але результати їх розгляду не завжди відповідають вимогам закону і, відповідно, забезпечують дотримання законних прав та інтересів власників пошкодженого майна, а також осіб, з вини яких шкода завдана. Безперечно, будь-яка шкода, заподіяна майну, має бути відшкодована його власнику в повному обсязі, як визначає ст. 1166 ЦКУ. Але чи коректно визначають цей «повний обсяг»? Чи правильно суди застосовують норми чинного законодавства щодо принципів і підходів до визначення «повного обсягу»? І головне, чи не сприяє існуюча практика визначення розміру шкоди зловживанням і шахрайським діям, зокрема «підставам» на дорогах із метою наживи?
Усім відомі такі випадки. При цьому під наживою розуміється частина отриманого відшкодування, яка перевищує фактичний (дійсний) розмір завданої шкоди. За певних умов у деяких недобросовісних осіб виникає стимул до збагачення, тому вони штучно створюють аварійні ситуації на дорогах і за допомогою судів стягують із жертв шахрайства суми, набагато більші, ніж реально витрачені. Підставою ж для визначення розміру шкоди служать висновки фахівців-автотоварознавців за результатами досліджень, проведених на замовлення власника речі. Цікаво, що закон не вимагає попередження такого фахівця про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, а автомобіль ремонтується приватним способом фактично за копійки порівняно з визначеною фахівцем сумою збитків.
Дехто називає цей підхід риторикою, адже ст. 1166 ЦКУ чітко встановлює обов’язок відшкодування шкоди «в повному обсязі», який і має бути визначений автотоварознавчим дослідженням чи експертизою, але ст. 4 ЦПКУ вимагає від суду захисту прав, свобод і інтересів всіх фізичних і юридичних осіб під час здійснення правосуддя, тобто прав, свобод і інтересів як позивача, так і відповідача.
Помилкові підходи до розуміння меж «повного обсягу» шкоди відповідно до ст. 1166 ЦКУ
Розглянемо законодавчі межі обсягу шкоди, яка підлягає відшкодуванню винною в її заподіянні особою в разі відновлення пошкодженої речі її власником на момент розгляду справи.
Згідно зі ст. 1192 ЦКУ розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Розглядаючи справи про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортних пригод, і вирішуючи питання про визначення розміру заподіяної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, суди посилаються переважно на результати автотоварознавчих досліджень або експертиз, які надаються позивачем або призначаються й отримуються судом у ході розгляду справи.
При цьому судді неохоче встановлюють факт відновлення пошкодженого транспортного засобу на момент розгляду справи та розмір фактичних витрат власника на ремонт, посилаючись на вимоги ст. 1166 ЦКУ в частині обов’язку відшкодування «в повному обсязі». Оскільки у висновку експерта-автотоварознавця зазначена певна грошова сума, вона і підлягає стягненню з відповідача. Дійсно, якщо транспортний засіб (далі – ТЗ) на момент розгляду справи не відновлений і має саме той технічний стан, який отримав внаслідок протиправних дій заподіювача шкоди, акт автотоварознавчого дослідження або судової експертизи є належним доказом у справі.
Але цей підхід до визначення розміру шкоди є помилковим за умови відновлення ТЗ його власником на момент розгляду справи. Цей факт має cуттєве значення для справи, тому суд має в будь-якому разі встановити його під час розгляду справи, виходячи з диспозитивності судового процесу. Якщо ця обставина не встановлена судом, але відповідач наполягав на цьому або надавав докази, судове рішення свідчитиме про відсутність повноти та всебічності розгляду, адже в його основу буде покладено неналежний доказ (акт автотоварознавчого дослідження або експертизи) усупереч вимогам ст. 1192 ЦКУ та ст. 58, 212 і 213 ЦПКУ.
Ухвалюючи таке рішення, суд:
Чи відповідають наведені принципи визначення розміру шкоди чинному законодавству України Згадаємо зміст ст. 1192 ЦКУ: розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під «виконанням робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі» законодавець мав на увазі акт автотоварознавчого дослідження, який складається в момент знаходження майна (ТЗ) в пошкодженому стані після ДТП і визначає вартість його відновлювального ремонту. Своєю чергою, формулювання «відповідно до реальної вартості втраченого майна» передбачає розмір фактичних витрат, понесених власником на відновлення (ремонт) пошкодженої речі. Частина 1 ст. 1192 ЦКУ встановлює право потерпілого обрати спосіб відшкодування шкоди: відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої саме якості, полагодити пошкоджену річ тощо, що можливе лише до фактичного полагодження майна його власником) або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі (тобто відшкодувати витрати, понесені на ремонт).
Про це свідчать судові висновки:
У п. 7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» зі змінами і доповненнями Президії Вищого господарського суду України від 01.04.1994 р. №02-5/215 зазначається, що ст. 1192 ЦКУ надається потерпілому право вибору способу відшкодування шкоди. При розгляді спору про відшкодування шкоди шляхом покладення на особу обов'язку відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, полагодити пошкоджену річ тощо) суду слід серед іншого встановити можливість відшкодування шкоди в натурі винною особою. Якщо відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Замість висновку
Наведений підхід до визначення розміру матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з винної в її заподіянні особи, дуже простий і ґрунтується на чинному законодавстві, принципах справедливості та законності судового рішення. На жаль, суди, розглядаючи справи цієї категорії, не приділяють уваги ст. 1192 ЦКУ. А вона здатна унеможливити зловживання власників пошкодженої речі своїми правами, стягнення судами на їхню користь сум відшкодувань, що перевищують фактично завдані збитки, зменшити кількість справ цієї категорії в судах України і при цьому забезпечити повноту і всебічність розгляду таких справ, а також дотримання прав і законних інтересів осіб, відповідальних за шкоду.
Андрій Климчук
директор ЮБ "Допомога"
|
|
|
Придбати PDF-версію