|
Перспективи розвитку і довіри до третейського розгляду. Тривалий час на Україні третейські суди розвивалися за принципами та нормами європейського права і були основним способом вирішення спорів у козацькій державі, яка розробила свої судові звичаї та процедури розгляду спорів, передбачивши як спеціально створювані для конкретного спору, так і постійно діючі суди.
У наш час посилюється інтерес до використання так званих альтернативних форм судочинства при розгляді економічних суперечок, що випливають із цивільних правовідносин, ґрунтованих на пріоритеті захисту прав не держави, а конкретних учасників майнового обороту. І перш за все це стосується третейських судів.
У ч. 5 ст. 55 Конституції України кожному надано право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із таких способів захисту є звернення до третейського суду. Альтернативність полягає в тому, що діяльність третейських судів не належить до державної, а самі вони не є державними органами. Третейські суди не застосовують безпосередньо юридичні заходи впливу. Процедуру вирішення спору зазвичай встановлюють самі сторони, і лише за відсутності угоди про інше застосовуються організаційно-процесуальні правила, закріплені положеннями, регламентами, статутами та іншими актами, що регулюють діяльність третейських судів. Зазвичай їх розуміють як недержавні органи, які розглядають економічні (цивільні) спори за угодою сторін, що сперечаються.
Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються державними судами іменем України і є обов’язковими для виконання на всій території держави, тоді як третейські суди приймають рішення тільки від свого імені, і вони є зобов’язальними лише для сторін спору. Тобто третейські суди засновані не на пріоритеті захисту інтересів держави, а на пріоритеті захисту прав окремих осіб – учасників цивільного обігу.
Сьогодні величезне значення має формування привабливого інвестиційного клімату в Україні, а воно неможливе без чіткої системи справедливого і швидкого розгляду спорів господарюючих суб'єктів, якої зараз майже не існує. Особливого значення набуває процедура третейського розгляду, ґрунтована на принципах захисту інтересів конкретних учасників майнового обороту – приватних власників: на змагальності процесу, швидкості й економічності розгляду справи. Ця процедура дозволяє учасникам спору самим обрати суддів (арбітрів), кваліфікації та досвіду яких вони довіряють, гарантує захист їхніх інтересів, у тому числі комерційної таємниці, а в разі необхідності допускає примусове виконання рішення.
Альтернативна та постійно зростаюча діяльність третейських судів має наповнюватися абсолютно новим змістом, пов'язаним із повсякденною економічною діяльністю підприємств і громадян, а саме із законодавчо затвердженою можливістю захисту інтересів конкретних учасників. Можна стверджувати, що якість рішень, прийнятих третейським судом, повністю залежить від законодавчої обґрунтованості їхньої діяльності та її всебічної підтримки з боку держави, що не означає тотального державного контролю.
Очевидно, що суд має викликати довіру, яку необхідно виправдовувати як високим юридичним рівнем рішень, які він виносить, так і повсякденною роботою. Саме за неупередженість та дотримання принципу справедливості цінують третейські суди. В Україні ж, на жаль, позиція останніх часто полягає у «вирішенні складних питань на користь зацікавленої сторонни», що ускладнює отримання довіри суспільства. Разом з тим, діяльність третейських судів як недержавних органів добровільного судочинства все більше поширюється, але не у всіх напрямках. Вони діють на постійній основі або утворюються ad hoc (для розгляду однієї справи). Третейське судочинство застосовується переважно для вирішення економічних (комерційних) спорів. З набранням чинності Законом «Про третейські суди» сфера діяльності третейських судів поширюється на будь-які приватноправові спори, а не тільки на комерційні. Це відкриває нові можливості для розвитку альтернативних (позасудових) способів врегулювання правових спорів, завдяки яким можна розвантажити судову систему.
Яке ж визначення має механізм вирішення спорів, названий арбітражем? Арбітраж як спосіб вирішення спорів – це розв'язання спорів недержавними арбітрами (третейськими суддями) з винесенням рішення, обов'язкового для сторін. До нього належать внутрішньодержавні третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, міжнародний інвестиційний арбітраж, міждержавний арбітраж. Багато установ називаються арбітражем, але в них не застосовується добровільне вирішення спорів. Для міжнародного вжитку характерне таке визначення арбітражу: арбітраж – це засіб вирішення спору, що зачіпає інтереси двох або більше сторін, який покладений на одну або більше осіб – арбітра чи арбітрів, що отримали повноваження з приватного контракту, а не від органу держави і повинні дотримуватися процедури та прийняти рішення у справі на підставі такого контракту. Хоча визначення арбітражу можуть відрізнятися, наведене є зразковим для міжнародних правничих і ділових кіл.
Таким чином, у вітчизняному законодавстві та науковій літературі терміни «арбітражний» і «третейський» у застосуванні до суду є синонімами, що можуть використовуватися як взаємозамінювані. Обидві процедури є альтернативними по відношенню до традиційного судочинства, їх об'єднує принцип конфіденційності та добровільності звернення.
Зараз в Україні функціонують дві підсистеми третейських судів: міжнародний комерційний арбітраж, який вирішує лише зовнішньоекономічні спори, тобто такі, у яких однією зі сторін виступає іноземець, і третейські суди для розв’язання внутрішніх спорів між підприємцями й іншими суб’єктами права України.
На виконання вимог Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» при Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія. Їхня діяльність регулюється Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж», який ухвалено в 1994 р. на основі примірного закону ЮНСІТРАЛ спеціально для МКАС, створеного при Торгово-промисловій палаті. Прийняття цього Закону дозволило Україні без укладання додаткових угод про правову допомогу здійснювати захист українських суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності відповідними рішеннями Українського міжнародного арбітражу. Це повністю відповідає вимогам міжнародних договорів і конвенцій, до яких приєдналася Україна, зокрема нормам Типового закону ЮНСІТРАЛ «Про міжнародний торговий арбітраж», Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ та Європейської конвенції про зовнішньоекономічний арбітраж. На утвердження авторитету МКАС при ТППУ значно вплинула Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, яку Україна як член ООН підписала ще 29 грудня 1958 р., а ратифікувала 10 жовтня 1960 р.
Крім того, відповідно до законів „Про торгово-промислові палати в Україні” та «Про третейські суди» при ТППУ створено постійно діючий Третейський суд.
Ми не зупинятимемося на діяльності і надзвичайній ролі, яку відіграють МКАС та МАК, створені при ТППУ завдяки патріарху вітчизняного арбітражу академіку І.Г. Побірченку. Їхнє величезне значення для авторитету української держави у міжнародному співтоваристві добре відоме, незважаючи на прагнення низки приватних юридичних фірм з метою підвищення своїх гонорарів перетягнути українських клієнтів до іноземних арбітражних інституцій, розташованих у Лондоні, Стокгольмі тощо.
Постійно діючий Третейський суд при ТППУ приймає до розгляду будь-які спори, що виникають між юридичними та фізичними особами з цивільних та господарських правовідносин, за винятком спорів, що згідно з чинним законодавством України не можуть розглядатися третейськими судами, утвореними на підставі Закону «Про третейські суди».
У третейському суді можуть розглядатися спори, які виникають між резидентами, вітчизняними та іноземними підприємствами, підприємствами з іноземними інвестиціями, якщо вони створені на території України. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду, лише якщо сторонами досягнуто і письмово оформлено відповідну домовленість: суд розглядатиме спір, лише якщо на це погодяться обидві сторони. Передача господарського спору на розгляд третейського суду за згодою сторін може відбутися і якщо цей спір вже перебуває на розгляді в господарському суді – на будь-якій стадії до моменту винесення остаточного рішення. У цьому разі процес припиняється і починається розгляд у третейському суді. Звернення до третейського суду перериває перебіг строку позовної давності. Термін винесення остаточного рішення (наказу) третейського суду у справах між резидентами України становить місяць згідно з Положенням про третейський суд для розв’язання господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами.
Водночас на нас чекає нова ланка застосування бази існуючих третейських судів. У парламенті ще 21 лютого 2011 р. народним депутатом Олегом Тищенко був зареєстрований законопроект «Про медіацію» №8137. Він пропонує, по суті, легалізувати існуючі відносини та послуги, що їх надають юридичні особи та фахівці з медіації. Аналогічний законопроект був прийнятий у Росії ще в червні 2010 р. Він знаходить широке застосування у сфері інтелектуальної власності, а також при вирішенні комерційних спорів, сімейних та організаційних конфліктів.
Світова практика наполягає на перевагах розв’язання конфліктів за допомогою медіації, тобто мирним шляхом порівняно із судовим способом. Адже судовий розгляд призводить до вирішення справи на користь однієї зі сторін, при цьому інтереси іншої сторони, як правило, залишаються незадоволеними. Такий підхід не може бути справедливим завжди і має застосовуватись тільки у виняткових випадках. Основою для розв’язання більшості конфліктів має бути спільний інтерес і повне використання можливості сторін самостійно врегулювати конфлікт.
Процедура медіації розпочинається добровільно, і її мета – допомогти сторонам спору укласти угоду, яка виконується ними добровільно, але може також передбачати відповідальність або санкції за її невиконання, а також затверджуватись третейським судом у якості мирової угоди, що має силу судового рішення і забезпечується примусовим виконанням.
Ось тут і мають зіграти свою роль вже засновані в Україні третейські суди, при яких можна відкривати центри примирення. Процедура медіації багато в чому нагадує розгляд справи у третейському суді. Медіація та третейський розгляд передбачають вираження довіри певній службі медіації та третейському суду, що оформляється угодою про врегулювання спору шляхом медіації та третейською угодою відповідно. З погляду згаданих переваг медіація і третейське судочинство мають багато спільного, однак є й очевидні відмінності.
Актуальне впровадження в Україні медіації чи ні, поки сказати важко: спеціалісти висловлюють з цього приводу різні думки. Але в будь-якому разі прийняття Закону «Про медіацію» має допомогти Україні отримати статус асоційованого члена Європейського Союзу. Ще до 21 травня 2011 р. всі держави – члени ЄС були зобов'язані впровадити закони, нормативні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання положень Директиви Європарламенту «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських спорах» від 21.05.2008 р. 19 травня 2011 р. Верховна Рада України рекомендувала Кабінету міністрів України забезпечити наближення вітчизняного законодавства до норм і стандартів ЄС відповідно до щорічних планів заходів із виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, визначити чіткі критерії щодо змісту, терміну дії та переліку нормативних актів України (відповідно до конкретних європейських аналогів), що мають бути імплементовані повністю, частково або відстрочені.
Ринок юридичних послуг давно чекає на офіційну появу такої послуги, як медіація. Про це свідчать численні запити від клієнтів на мирне врегулювання конфліктів. Медіація стане для України новим всесвітньо визнаним інструментом, який допоможе розвантажити судову систему.
Постійно діючий третейський суд при ТППУ є дуже перспективною інституцією і потребує активної підтримки свого засновника – ТППУ. Процес розвитку третейського судочинства вимагає вивчення закордонного досвіду у цій сфері, аналітичного супроводження та підготовки регламентів постійно діючих третейських судів. Також необхідно активно пропагувати третейське судочинство, розповсюджувати інформацію про специфіку цього засобу вирішення спорів.
Крім того, необхідно зменшити вартість послуг третейських судів, поступово відмовлятися від кланового і містечкового характеру третейського судочинства, обмежуючи можливості перетворення цих інституцій на суто підприємницькі структури, створити саме при ТППУ авторитетний центр третейського судочинства, а на його базі – центр примирення. Його мета – проведення примирних процедур (медіації) за участю в якості посередника незалежної особи (медіатора). Регламентом центру та третейського суду можна передбачити онлайн-розгляд шляхом відеоконференц-зв'язку, якщо сторони перебувають у різних регіонах і необхідності особистої явки немає.
При цьому доцільно включати до тексту договору одразу два застереження: медіативне і третейське. Це дозволить сторонам скористатися перевагами обох альтернативних способів вирішення спорів шляхом їх почергового застосування, змішування різних форм врегулювання спорів або їхніх окремих компонентів. Так, спочатку сторони намагаються спільно і взаємовигідно вирішити суперечку шляхом медіації. Якщо вони не можуть досягти консенсусу, то звертаються по допомогу до третьої особи – третейського судді (арбітра), який виносить рішення. Сторони можуть піти й іншим шляхом: наприклад, почати із третейського розгляду, а потім перервати його для проведення медіації. Якщо медіація успішна і сторони вирішили суперечку, вони можуть знову звернутися до третейського судді для оформлення досягнутої угоди як рішення третейського суду. Таким чином рішення, прийняте сторонами в результаті медіації, стає остаточним і, що найважливіше, підлягає виконанню.
Оскільки ТППУ, при якій діють МКАС, МАК і Постійно діючий третейський суд, є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об’єднує юридичних осіб, які засновані та діють відповідно до законодавства України, громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об’єднання, ВРУ поклала на ТППУ, зокрема, такі функції, як затвердження Регламенту МКАС, МАК і Постійно діючого третейського суду, порядку обчислення арбітражного (третейського) збору, ставок гонорарів арбітрів та інших витрат Суду і Комісії, а також сприяння їхній діяльності. Останнє полягає в утвердженні президією ТППУ рекомендаційних списків арбітрів, матеріально-технічному забезпеченні, призначенні президентом ТППУ арбітрів у конкретних справах, коли та чи інша сторона ухиляється від цього або звертається із проханням про це, а також в остаточному вирішенні питань про заявлений відвід арбітра. Водночас ВРУ виключає будь-яке втручання ТППУ у процес розгляду та вирішення конкретних спорів арбітражними інститутами, заснованими ТПП, адже вони є самостійними постійно діючими арбітражними установами, що здійснюють діяльність відповідно до законів «Про міжнародний комерційний арбітраж» і «Про третейські суди».
Одним із найважливіших завдань ТППУ є популяризація третейського розгляду в підприємницьких і професійних юридичних колах, зокрема, шляхом проведення в регіонах конференцій та семінарів і використання можливостей засобів масової інформації для інформування ділових кіл про переваги альтернативних способів вирішення економічних суперечок.
Андрій КЛИМЧУК
директор ЮБ «Допомога»
|
|
|
Придбати PDF-версію