Проблема виходу учасника з товариства.
Останнім часом в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості господарських товариств. Це можна пояснити тим, що уряд почав приділяти більше уваги малому та середньому бізнесу, та й самі українці поступово «відходять» від радянської епохи, де власному бізнесу, як ми знаємо, місця не було. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами відповідно до цього Закону визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та командитні товариства. Всі господарські товариства є юридичними особами та діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України. Якщо брати в цілому, то фізичні особи об’єднуються між собою тоді, коли у них виникають якісь спільні інтереси з метою отримання прибутку. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Наразі найбільшою популярністю в Україні користуються товариства з обмеженою відповідальністю (завдяки простоті створення, обмеженої відповідальності учасників, придатності для організації як малого, так і великого бізнесу), яку можна взяти надалі за приклад. Справа в тому, що особи, які планують створити своє товариство, як правило, не мають конфліктів один з одним та можуть не надавати певним деталям великого значення (наприклад, всім нюансам, зазначеним в статуті товариства), але під час господарювання в учасників товариства можуть виникати певні розбіжності стосовно ведення бізнесу, розподілу прибутку чи просто особисті конфлікти. Здебільшого такі випадки призводять до того, що один з учасників виходить зі складу засновників (учасників) підприємства. Право на вихід мають учасники усіх товариств, окрім акціонерних. Норма, що передбачає можливість виходу з товариства, є імперативною, а тому не може бути змінена статутом товариства. Учасник сам вирішує – вступати йому в товариство чи ні, залишатися у товаристві чи припинити в ньому участь. Вихід учасника з товариства не залежить від згоди інших учасників товариства, наявності зобов’язань перед товариством та інших обставин. Потрібно лише, щоб учасник, який збирається виходити з товариства, письмово попередив дане товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом (ст. 148 ЦКУ). Саме дата виходу учасника з товариства є проблематичним питанням, оскільки в законодавстві дану ситуацію чітко не прописано. Можна навести декілька варіантів дати виходу учасника з товариства: 1) з моменту державної реєстрації відповідних змін до установчих документів товариства; 2) з дати прийняття загальними зборами учасників рішення про вихід учасника; 3) з дати подання заяви про вибуття відповідній посадовій особі товариства; 4) з дати, що настає після закінчення трьох місяців з моменту одержання товариством заяви про вихід. Звичайно, найкращий варіант, це домовитись та вирішити всі питання з учасниками даного товариства, але якщо товариство не вчиняє дії у зв’язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства має право звернутися до суду з позовом про зобов’язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв’язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі ст. 7 Закону «Про господарські товариства». Як можна побачити з судової практики, у суддів немає єдиного бачення розгляду спорів, пов’язаних із виходом учасника з товариства. На думку автора, визначення вартості майна має здійснюватись на дату виходу учасника з товариства, оскільки така позиція найбільше відповідає інтересам учасника. Після всього сказаного можна зробити висновок, що проблематика виходу учасника (засновника) з товариства залишається неврегульованою. Для вирішення цього питання урядовцям потрібно внести певні зміни в законодавство, тому що в ньому дуже багато прогалин, які з першого погляду не дуже помітні, але коли питання, як-то кажуть, стає руба, можна побачити всі недоліки даного законодавства. З цього приводу можна дати лише таку пораду: аби полегшити процедуру виходу учасника з товариства, потрібно заздалегідь врегульовувати всі питання щодо виходу учасника з товариства та виплати йому належної частини майна та прибутку в статуті товариства
Максим БОНДАР
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|