Справа про спадкування банківського вкладу

У справі за позовом Особи 1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення відсотків за депозитним рахунком та відшкодування моральної шкоди за заявою Особи 1 про перегляд ВСУ ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2013 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Анатолій Ярема.

Обставини справи

У лютому 2011 р. Особа 1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є спадкоємцем після смерті батька – Особи 3, яка померла 10 червня 2009 р. За життя, 21 квітня 2008 р., Особа 3 уклала з публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») два депозитні договори терміном на один рік за умови сплати відсотків у розмірі 20,5% річних.

Після оформлення спадщини, у січні 2010 р., Особа 1 просила банк виплатити грошові кошти за депозитними договорами, проте працівники банку переконали її не забирати грошові кошти до закінчення зазначеного в договорі строку – 21 квітня 2010 р., – щоб не втратити нараховані відсотки. Однак 27 травня 2010 р. в ПАТ «КБ «ПриватБанк» вона отримала грошові кошти за депозитними договорами, відсотки за якими нараховані до дня смерті її батька, із чим вона не погоджується, а тому просила стягнути з ПАТ «КБ «ПриватБанк» відсотки за вищевказаними депозитними договорами за період з 10 червня 2009 р. до 27 травня 2010 р. в сумі 845 грн. 88 коп. та 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25.05.2012 р. в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 13.11.2012 р. рішення суду першої інстанції в частині відмови Особі 1 у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами за договором депозиту скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задоволено. Вирішено питання про судові витрати. У решті рішення залишено без змін.

Ухвалою ВССУ від 15.05.2013 р. касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 13.11.2012 р. скасовано та залишено в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25.05.2012 р.

У вересні 2013 р. Особа 1 подала до ВСУ через ВССУ заяву про перегляд ухвали ВССУ від 15.05.2013 р.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 02.12.2013 р. допущено до провадження ВСУ цивільну справу за позовом Особи 1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу для перегляду ухвали ВССУ від 15.05.2013 р.

У заяві Особи 1 про перегляд ухвали ВССУ від 15.05.2013 р. порушується питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільним процесуальним кодексом України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема ст. 608 і 1228 Цивільного кодексу України.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права Особа 1 посилається на ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 23.11.2011 р., 18.04.2012 р., 10.10.2012 р. та 09.04.2013 р.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» – Особу 2, дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив

Відповідно до ст. 353 ЦПКУ ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 355 ЦПКУ заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1. неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2. встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПКУ суд задовольняє заяву про перегляд справи ВСУ і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПКУ, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 21 квітня 2008 р. Особа 3 уклала з ПАТ «КБ «ПриватБанк» два депозитні договори терміном на один рік. Так, за першим договором вона внесла на депозитний рахунок 2 тис. грн. за умови сплати 15,75% річних, а за другим – 1 тис. грн. з процентною ставкою 16% річних. 21 квітня 2009 р. дію цих договорів продовжено, таким чином, грошова сума на депозитних рахунках становила 2 962 грн. 25 коп. з відсотковою ставкою 20,75% річних і на суму 1 тис. грн. 69 коп. з відсотковою ставкою 20,5% річних.

Особа 3 померла. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.01.2010 р. Особа 1 після смерті батька успадкувала грошові кошти за вказаними депозитними вкладами, після чого депозитні вклади на своє ім’я не перевела. 27 травня 2010 р. позивачу за двома квитанціями виплачено 1 028 грн. 21 коп. та 3 044 грн. 76 коп. депозитних вкладів. Фактично він отримав суму вкладу й відсотки, нараховані лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів.

Відмовляючи Особі 1 в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за банківським вкладом, не нарахованих банком після смерті вкладника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відсутні правові підстави для нарахування відсотків за депозитним вкладом після смерті вкладника. Відповідно до ст. 1218 ЦКУ у спадкоємця виникло право на отримання вкладу та відсотків на суму вкладу, нарахованих на час смерті спадкодавця.
Аналогічний висновок зроблений в ухвалі ВССУ від 09.04.2013 р., тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПКУ зазначене судове рішення не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Водночас в інших справах, які виникли з подібних правовідносин, у наданих для порівняння ухвалах ВССУ від 23.11.2011 р., 18.04.2012 р. та 10.10.2012 р. касаційний суд, вирішуючи спори в цих справах, виходив із того, що відповідно до ч. 2 ст. 608 ЦКУ зобов’язання за вкладом зі смертю кредитора не припинилося, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою кредитора, а тому відсотки на вклад мають нараховуватися до дня, який передує його поверненню вкладникові.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 608 та ст. 1228 ЦКУ, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦКУ за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦКУ самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво.

Відповідно до ч. 2 ст. 608 ЦКУ зобов’язання припиняється зі смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців.

Згідно зі ст. 1216 ЦКУ спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦКУ).

Статтею 1228 ЦКУ встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (ч. 2 ст. 1228 ЦКУ).

Відповідно до вимог ст. 1060 ЦКУ договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із ч. 5 ст. 1061 ЦКУ проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.

Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах ВСУ в постановах від 04.09.2013 р., 18.09.2013 р. та 20.11.2013 р., які згідно зі ст. 360-7 ЦПКУ є обов’язковими для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями ВСУ.

Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною та підлягає скасуванню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПКУ.

Ураховуючи викладене, ухвала ВССУ від 15.05.2013 р. не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПКУ, Судова палата у цивільних справах ВСУ,

Суд постановив:

Заяву Особи 1 про перегляд ВСУ ухвали ВССУ від 15.05.2013 р. задовольнити.

Ухвалу ВССУ від 15.05.2013 р. скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до ВССУ.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПКУ.