Справа про припинення права власності співвласника на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників

У справі за позовом Особа 1 до Особа 2, Особа 3 про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом Особа 2, Особа 3 до Особа 1 про припинення права на частку у спільному майні за заявою Особа 2, Особа 3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 3 березня 2014 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Анатолій Ярема.

Обставини справи

У лютому 2013 р. Особа 1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить S1 частина житлового будинку Адреса 1, у порядку спадкування за заповітом Особа 4, яка померла. Проте відповідачі за її відсутності неправомірно вселились до будинку, оформили реєстрацію за місцем проживання, перешкоджають їй користуватися будинком. Позивачка просила зобов’язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні спадковим майном і вселити її до будинку.

Особа 2, Особа 3 від свого імені та в інтересах неповнолітнього Особа 5 звернулись до суду із зустрічним позовом, в якому просили припинити право власності Особа 1 на S1 частину житлового будинку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спільне володіння та користування цим будинком неможливе, частка Особа 1 не може бути виділена в натурі, ними внесено на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області 100 тис. грн, що дорівнює вартості S1 частини спірного будинку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 р. в задоволенні позовних вимог Особа 1 відмовлено, зустрічний позов задоволено. Постановлено припинити право власності Особа 1 на S1 частину житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею S2, у тому числі S3 житлової площі; виплатити Особа 1 100 тис. грн.. з депозитного рахунку територіального управління ДСА України в Одеській області, що внесені Особа 2 7 жовтня 2013 р.; визнати за неповнолітнім Особа 5 право власності на S1 частину житлового будинку з надвірними спорудами.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 5 лютого 2014 р. рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 р. скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов Особа 1 задоволено. Зобов’язано Особа 2, Особа 3 не чинити перешкод Особа 1 у користуванні будинком, що знаходиться у спільній частковій власності Особа 1 та Особа 5, і вселити Особа 1 до цього будинку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою ВССУ від 3 березня 2014 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особа 2 та Особа 3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 лютого 2014 р. на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві Особа 2 та Особа 3 просять скасувати ухвалу судді ВССУ від 3 березня 2014 р. й рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 травня 2014 р., постановити нове рішення про задоволення їхніх позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 365 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів Особа 2 та Особа 3 наводять ухвалу судді ВСУ від 27 червня 2008 р., рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 28 січня 2009 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 22 грудня 2010 р.

Ухвалою ВССУ від 19 травня 2014 р. справу допущено до провадження у ВСУ. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Особа 2, Особа 3 та їхнього представника, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ визнає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. 

Судами встановлено, що житловий будинок з надвірними спорудами, належить на праві спільної часткової власності Особа 1 та неповнолітньому Особа 5 у рівних частках – кожному співвласнику по S1 частині.

Особа 5 та його батьки: Особа 2 і Особа 3 – зареєстровані й постійно проживають у цьому будинку, іншого житла вони не мають.

Особа 1 є громадянкою Російської Федерації, постійно мешкає в будинку, спірним будинком користується лише під час відпочинку в літній період.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2013 р. ринкова вартість S1 частини спірного будинку складає 100 тис. грн., технічна можливість поділити спірний будинок між співвласниками відсутня.

7 жовтня 2013 р. Особа 2 внесла на депозитний рахунок територіального управління ДСА України в Одеській області 100 тис. грн.

Відмовляючи в задоволенні позову Особа 1 та задовольняючи позовні вимоги Особа 2, Особа 3, суд першої інстанції виходив із того, що технічної можливості поділити будинок між співвласниками немає, спільне користування будинком неможливе, Особа 1 постійно проживає та працює на території Російської Федерації, а припинення права власності на S1 частину спірного будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Скасовуючи рішення районного суду й ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог Особа 1 та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що Особа 1 у спірному будинку належить S1 частка, яка є рівною частці Особа 5, тому вона не може вважатись незначною. Сторони знаходяться в неприязних стосунках, спільне володіння та користування спірним будинком є неможливим. Незважаючи на те, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи неможливо поділити будинок у рівних частках, сторони мають можливість установити порядок користування будинком, оскільки він має три житлові кімнати та інші приміщення, а внесення Особа 2 100 тис. грн. грошової компенсації на депозитний рахунок вартості належної Особа 1 частки не є безумовною підставою для позбавлення її права на частку у спірному майні.

Проте у наданих для порівняння заявниками ухвалах ВСУ від 27 червня 2008 р. та від 27 червня 2008 р. суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для припинення права власності на частку у спільному майні та виходив із того, що будинок є неподільним, спільне користування ним через неприязні стосунки між сторонами є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди відповідачам, оскільки вони зареєстровані та мешкають в іншому місці.

Разом із тим у наданому заявниками для порівняння рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 28 січня 2009 р., а також ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 22 грудня 2010 р. про припинення права власності на частку у квартирі, суд касаційної інстанції, стягнувши на користь відповідачів компенсацію вартості їхньої частки у квартирі та визнавши за позивачами право власності на квартиру, виходив із того, що квартира є неподільною, спільне проживання сторін є неможливим, а позивач вніс на депозитний рахунок грошову суму вартості частки відповідача у спірній квартирі.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 365 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Задовольняючи позов про припинення права власності Особа 1 на S1 частку житлового будинку з виплатою їй вартості цієї частки, суд першої інстанції виходив із того, що таке припинення (п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України) не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки Особа 1 є громадянином іншої держави, в якій проживає й працює, а спірну власність використовує тільки для літнього відпочинку.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, вважав такий висновок необґрунтованим з тих підстав, що порушується принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Такий висновок суду свідчить про неправильне застосування ст. 365 ЦК України, оскільки відповідно до цієї норми, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України ВСУ задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Суд постановив

Керуючись ст. 360-3 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 2 та Особа 3 задовольнити частково.

Ухвалу ВССУ від 3 березня 2014 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.