Верховний Суд України. Постанова від 11 лютого 2015 р. Справа №6-246цс14.
Справа про застосування строку позовної давності на стадії апеляційного провадження. За позовом Особа 1 до приватної фірми «Галицький двір» (далі – ПФ «Галицький двір») про стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання й відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ПФ «Галицький двір» до Особа 1 про стягнення заборгованості за заявою Особа 1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 23 червня 2014 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Анатолій Ярема.
Обставини справи У вересні 2011 р. Особа 1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 січня 2006 р. між ним (пайовик) і ПФ «Галицький двір» (виконавець) укладено договір на дольову участь у будівництві, за умовами якого він зобов’язався здійснювати інвестування коштів у будівництво трикімнатної квартири загальною площею 85,39 кв. м., що розташована на четвертому поверсі в багатоквартирному будинку у м. Івано-Франківську, а ПФ «Галицький двір» зобов’язалось закінчити будівництво, здати в експлуатацію, здійснити роботи та обладнання квартири згідно з додатком №1 до договору, та передати йому квартиру за актом приймання-передачі. Згідно умов договору закінчення будівництва та здача будинку в експлуатацію передбачалась у третьому кварталі 2007 р. Зазначав, що виконав свої зобов’язання по оплаті будівництва у повному обсязі та у строк, встановлений договором, проте відповідач здав будинок в експлуатацію лише 31 грудня 2010 р., квартиру по акту приймання-передачі в стані, передбаченому договором, на момент звернення до суду передано не було. Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини просив стягнути з відповідача 31 500 грн. штрафу за прострочення виконання зобов’язання та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, а також зобов’язати ПФ «Галицький двір» виконати умови договору на дольову участь у будівництві, а саме: встановити в квартирі вхідні броньовані двері й металопластикове вікно на кухні, а також підвести до квартири телефонний кабель. У березні 2012 р. ПФ «Галицький двір» звернулось до суду із зустрічними позовними вимогами до Особа 1 про стягнення заборгованості за договором на дольову участь у будівництві. Свої вимоги обґрунтував тим, що згідно технічного паспорту, виданого бюро технічної інвентаризації (далі – БТІ), загальна площа спірної квартири становить 90,4 кв. м., що на 5,1 кв. м. і 19 137 грн. 40 коп. більше ніж оплачено пайовиком. Згідно умов договору остаточна ціна квартири визначається після здачі будинку в експлуатацію відповідно до технічної характеристики, виданої Івано-Франківським БТІ. Зазначив, що ним було виконано в квартирі додаткові роботи на суму 17 642 грн. 40 коп. Посилаючись на зазначені обставини ПФ «Галицький двір» просив стягнути з Особа 1 40 600 грн. 21 коп. загальної суми заборгованості з урахуванням пені, інфляційних та 3% річних. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 лютого 2014 р. в задоволенні позову Особа 1 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ПФ «Галицький двір» задоволено частково: стягнуто з Особа 1 на користь ПФ «Галицький двір» 19 137 грн. 40 коп. заборгованості за договором на дольову участь у будівництві; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2014 р. рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог Особа 1 про стягнення штрафу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ПФ «Галицький двір» на користь Особа 1 1 500 грн. штрафу за прострочення виконання зобов’язання за договором на дольову участь у будівництві; в іншій частині рішення суду залишено без змін; вирішено питання про розподіл судових витрат. У вересні 2014 р. до ВСУ звернувся Особа 1 із заявою про перегляд ухвали ВССУ від 23 червня 2014 р., посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 267 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим Особа 1 просить скасувати ухвалу ВССУ від 23 червня 2014 р., а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 22 грудня 2014 р. зазначену вище справу допущено до провадження ВСУ. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суд встановив Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-5 ЦПК України ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ПФ «Галицький двір» у судовому засіданні 3 лютого 2014 р. зроблено заяву про застосування строку позовної давності до вимог Особа 1. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Особа 1 та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПФ «Галицький двір» суд першої інстанції виходив із того, що усі зобов’язання ПФ «Галицький двір» передбачені договором на дольову участь у будівництві та додатком №1 до цього договору виконані, з Особа 1 підлягає стягненню вартість 5,1 кв. м. спірної квартири. Вимога про стягнення з ПФ «Галицький двір» штрафу за прострочення виконання зобов’язання не підлягає задоволенню, оскільки нарахування забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами та стягнення коштів встановлених ст. 625 ЦК України не здійснюється на строк дії ст. 3 ЗУ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», а саме до 1 січня 2013 р. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог Особа 1 про стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з перенесенням терміну здачі будинку більше ніж на 18 місяців, ст. 3 ЗУ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» не може застосовуватись. При цьому апеляційний суд, посилаючись на положення ч. 2 ст. 258 ЦК України, застосував до зазначених вимог Особа 1 позовну давність в один рік та стягнув штраф за три місяці у зв’язку з необґрунтованою відмовою останнього (у січні 2011 р.) отримати за актом приймання-передачі спірну квартиру. Особа 1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявник надав ухвали ВССУ: від 16 липня 2014 р., від 26 лютого 2014 р. й від 2 липня 2014 р., у яких міститься висновок касаційного суду про те, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст. 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. У наданих заявником для порівняння ухвалах, судом касаційної інстанції було встановлено, що заява про застосування строку позовної давності була подана стороною у спорі на стадії апеляційного провадження, тобто після винесення відповідного рішення судом першої інстанції. Посилаючись на зазначені обставини, касаційний суд дійшов висновку про неможливість застосування апеляційним судом строку позовної давності за заявою, поданою безпосередньо до суду апеляційної інстанції після вирішення судом першої інстанції спору по суті. У справі, яка є предметом перегляду, ПФ «Галицький двір» звернулась до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності до ухвалення рішення по суті спору. Зазначена заява була прийнята до розгляду місцевим судом, тому апеляційним судом під час розгляду справи в апеляційному порядку правомірно застосовано строк позовної давності, у межах наданих йому повноважень. Ураховуючи викладене, ВСУ встановлено, що судами касаційної інстанції неоднаково застосовано ст. 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому у справі, що переглядається, зазначена норма матеріального права застосована правильно. За таких обставин підстави для задоволення заяви Особа 1 та скасування ухвали ВССУ від 23 червня 2014 р. відсутні.
Суд постановив Керуючись ст.ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила у задоволенні заяви Особа 1 про перегляд ухвали ВССУ від 23 червня 2014 р. відмовити. Постанова ВСУ є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|