Всі рубрики
Верховний Суд України. Постанова від 22 квітня 2015 р. Справа № 6-48цс15


Справа про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування її із незаконного володіння.

За позовом Особа 1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» (далі – ТОВ «Агрофірма «Вісла») про визнання договору оренди земельної ділянки, додаткового договору та акта прийому-передачі земельної ділянки недійсними, витребування земельної ділянки за заявою ТОВ «Агрофірма «Вісла» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 12 листопада 2014 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Анатолій Ярема.

Обставини справи

У лютому 2014 р. Особа 1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки. У 2001 р. він передав відповідачу свою земельну ділянку в користування без укладення письмового договору, домовившись про те, що в будь-який час зможе повернути земельну ділянку. Однак у вересні 2013 р. він дізнався про наявність укладеного між ним та ТОВ «Агрофірма «Вісла» письмового договору оренди належної йому на праві власності земельної ділянки і додаткового договору до нього, які він не підписував.

Особа 1 просив визнати договір оренди земельної ділянки, додатковий договір та акт прийому-передачі земельної ділянки недійсними і витребувати земельну ділянку із незаконного володіння відповідача.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2014 р. в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2014 р. рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 2005 р. між Особа 1 та ТОВ «Агрофірма «Вісла»; визнати недійсним додатковий договір до договору оренди земельної ділянки, укладений 17 серпня 2007 р.; зобов’язати ТОВ «Агрофірма «Вісла» повернути Особа 1 земельну ділянку; в задоволенні позову в частині визнання недійсним акта прийому-передачі земельної ділянки відмовлено.

Ухвалою ВСС від 12 листопада 2014 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агрофірма «Вісла» на рішення апеляційного суду на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У поданій 11 лютого 2015 р. до ВСУ заяві ТОВ «Агрофірма «Вісла» просить скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2014 р. та ухвалу ВССУ від 12 листопада 2014 р., а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2014 р. – залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 261, ст.ст. 256, 257 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів заявник наводить ухвали ВССУ від 3 липня 2013 р. та від 10 листопада 2014 р.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 2 березня 2015 р. справу допущено до провадження у ВСУ.

За змістом п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12 лютого 2015 р. справа розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Суд встановив

Згідно зі ст. 355 ЦПК України (у редакції, чинній на день подання заяви) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Суди під час розгляду справи встановили, що Особа 1 на підставі державного акта на право власності від 14 грудня 2001 р. належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Згідно з договором оренди землі від 2005 р., який не містить числа і місяця його укладення, позивач передав зазначену земельну ділянку в оренду ТОВ «Агрофірма «Вісла» строком на 10 років. Указаний договір 29 травня 2006 р. зареєстрований у Миколаївській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Акт прийому-передачі земельної ділянки, який не містить дати, свідчить про те, що позивач передав, а відповідач прийняв у натурі земельну ділянку.
Додатковим договором від 17 серпня 2007 р. сторони збільшили розмір орендної плати та строк дії договору оренди землі до 15 років.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15 травня 2014 р. підписи в договорі оренди земельної ділянки і додатковому договорі до нього та акті прийому-передачі від імені Особа 1 у графі «орендодавець» вчинено не ним, а іншою особою.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що перебіг строку позовної давності почався з часу отримання позивачем орендної плати та правовідносин, які виникли з договору оренди землі з 2006 р. Особа 1 звернувся до суду із зазначеним позовом лише в лютому 2014 р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що перебіг строку позовної давності починається не з моменту, коли сторони домовились про тимчасове користування земельною ділянкою позивача та отримання останнім плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору від його імені. Оскільки Особа 1 стало відомо про існування спірних договору оренди земельної ділянки, додаткового договору та акта прийому-передачі землі лише у вересні 2013 р., то строк позовної давності позивачем не пропущено.

Разом з тим у наданих для порівняння ТОВ «Агрофірма «Вісла» ухвалах ВССУ від 3 липня 2013 р. та від 10 листопада 2014 р. суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовів щодо визнання договорів оренди недійсними та виходив з того, що орендодавцям було відомо про те, що орендарі користуються їхніми земельними ділянками, у зв’язку із чим від початку користування земельними ділянками позивачі отримували орендну плату, тобто знали про існування правовідносин, що випливають з договору оренди, а тому позивачі пропустили строк позовної давності.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 261, ст.ст. 256, 257 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» (далі – Закон) договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (ст. 14, 18, 20 Закону).

Судами, під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення Особа 1, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі ч. 3 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 р., що в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Посилання ТОВ «Агрофірма «Вісла» на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам ст. 261 ЦК України.
Відповідно до ст. 3605 ЦПК України ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Суд постановив

Керуючись ст. 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила у задоволенні заяви ТОВ «Агрофірма «Вісла» про перегляд ухвали ВССУ від 12 листопада 2014 р. відмовити.
 
 
 



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№№19-24 | 24 грудня
Тема тижня:
Кримінальний процес
Тема тижня
  • Лебідь, Рак та Щука, або Як правоохоронці, прокурори і судді замість боротьби зі злочинцями змагаються між собою.
Придбати PDF-версію

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________

 

 

Мобильные телефоны и аксесуары. Самые лучшие цены.