|
Верховний Суд України. Постанова від 9 вересня 2015 р. Справа №6-405цс15. Справа про встановлення факту проживання та визнання іпотечного договору недійсним.
За позовом Особа 1 до ПАТ «Банк «Форум», треті особи: Особа 3, служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Особа 4, про встановлення факту проживання та визнання іпотечного договору недійсним за заявою Особа 1 про перегляд ухвали ВССУ від 18 лютого 2015 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Василь Гуменюк.
Обставини справи
У липні 2013 р. Особа 1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 квітня 2008 р. його дружина Особа 3 отримала кредит у ПАТ «Банк «Форум» та у рахунок забезпечення належного виконання взятих на себе обов’язків за кредитним договором передала в іпотеку квартиру.
Посилаючись на те, що у порушення ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 60, 65 СК України не було його згоди на передання квартири в іпотеку, а також на те, що договір іпотеки укладено без дозволу органу опіки та піклування, оскільки в квартирі, яка є предметом договору іпотеки, проживала малолітня дитина – Особа 5, крім того, з огляду на те, що в договорі іпотеки відсутні всі істотні умови, передбачені ст. 18 ЗУ «Про іпотеку», Особа 1 просив задовольнити його позовні вимоги і з урахуванням збільшених позовних вимог встановити факт проживання Особа 5, разом з матір’ю Особа 3 станом на 25 квітня 2008 р., а також визнати недійсним іпотечний договір, укладений 25 квітня 2008 р. між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», і Особа 1 та Особа 3.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2014 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2015 р., позовні вимоги Особа 1 задоволено частково, встановлено факт проживання Особа 5, разом з матір’ю Особа 3 станом на 25 квітня 2008 р.; в решті позову відмовлено.
Ухвалою ВССУ від 18 лютого 2015 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особа 1 на зазначені вище судові рішення.
У квітні 2015 р. до ВСУ звернувся Особа 1 із заявою про перегляд ухвали ВССУ від 18 лютого 2015 р., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України та ст.ст. 203, 215 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.
У зв’язку із цим Особа 1 просить скасувати ухвалу ВССУ від 18 лютого 2015 р., ухвалу Апеляційного суду від 20 січня 2015 р. та рішення міського суду від 10 грудня 2014 р. в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги і визнати недійсним іпотечний договір від 25 квітня 2008 р.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Особа 1, представника ПАТ «Банк «Форум», Судова палата у цивільних справах ВСУ прийшла до висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд встановив
Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно зі ст. 3604 ЦПК України ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.
Суди встановили, що 25 квітня 2008 р. між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», і Особа 3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 50 тис. доларів США зі сплатою 13% річних за їх користування на строк до 24 квітня 2018 р.
Крім того, АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», надано Особа 1 кредит у розмірі 50 тис. доларів США зі сплатою 13% річних за їх користування на строк до 24 квітня 2018 р., що підтверджується кредитним договором від 25 квітня 2008 р.
З метою забезпечення належного виконання боржниками взятих на себе обов’язків за кредитними договорами між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», і Особа 1 та Особа 3 (за своїми зобов’язаннями й за зобов’язаннями Особа 1) 25 квітня 2008 р. укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира.
Відмовляючи в задоволенні позову Особа 1 про визнання недійсним іпотечного договору від 25 квітня 2008 р., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності обставин для визнання цього договору недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 6, 18 ЗУ «Про іпотеку» та ст.ст. 60, 65 СК України. Відсутні підстави і для визнання іпотечного договору недійсним у зв’язку з відсутністю дозволу органу опіки та піклування на його укладення, оскільки під час його укладення в квартирі, яка є предметом іпотеки, фактично проживала малолітня дитина, однак ні банк, ні нотаріус не знали і не могли знати про це, а докази, підтверджуючі зазначений факт, боржниками не надавались.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особа 1 на ці судові рішення, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Особа 1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більше ніж двох справ з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цього судового рішення.
Для прикладу заявник надав ухвали ВССУ від 4 лютого та 11 лютого 2015 р. та дві ухвали від 8 жовтня 2014 р., а також постанову ВСУ від 4 березня 2015 р. у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання договору іпотеки недійсним.
Ухвала ВССУ від 8 жовтня 2014 р. не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спірних правовідносин, оскільки під час її вирішення судом встановлено інші фактичні обставин справи, ніж у справі, яка є предметом перегляду, зокрема, що позивачем не доведено факт проживання дитини у заставній квартирі на час укладення договору іпотеки, натомість у справі, яка переглядається, встановлено, що на час укладення спірного договору іпотеки у квартирі, яка є предметом іпотеки, постійно проживав малолітній син іпотекодавця.
Крім того, не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, і постанова ВСУ від 4 березня 2015 р., оскільки вона не є рішенням суду касаційної інстанції, ухваленим у порядку касаційного провадження, а прийнята за результатами розгляду скарги про перегляд ВСУ судового рішення суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
В інших судових рішеннях, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, зокрема в ухвалах ВССУ від 8 жовтня 2014 р., 4 лютого та 11 лютого 2015 р., суд касаційної інстанції зазначив, що згідно зі ст. 177 СК України, ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» при укладенні договору іпотеки, предметом якого є житлове приміщення, право користування яким мають діти, згода органу опіки та піклування на укладення цього договору є обов’язковою, відсутність такої згоди є підставою для визнання договору іпотеки недійсним згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно з ч. 2 та 3 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» діти члена сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Частиною 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (п. 3 ч. 2 ст. 177 СК України).
У ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Саме до цього зводяться правові висновки суду касаційної інстанції, викладені в судових рішеннях, наданих Особа 1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, суд дійшовши висновку, що на час укладення іпотечного договору, у квартирі, яка є предметом цього договору, проживав малолітній Особа 5, і у зв’язку з цим, установивши юридичний факт і встановивши відсутність дозволу органу опіки та піклування на його укладення, відмовив у задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, обґрунтувавши таке рішення відсутністю у нотаріуса документів, які б підтверджували право користування квартирою малолітньою або неповнолітньою дитиною.
З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.
Відповідно до п.п. а п. 2 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 цього кодексу та у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, ВСУ має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.
Проте при розгляді справи установлено, що спірний договір іпотеки укладений також і з матір’ю дитини – Особа 3, яка не була стороною у справі, а залучена до участі у справі як третя особа.
У разі визнання недійсним договору іпотеки будуть порушені її права.
Оскільки до повноважень ВСУ не відноситься вирішення питання про зміну процесуального становища сторін і залучення до участі у справі співвідповідачів, то суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення по суті спору.
Тому судові рішення у справі в частині позовних вимог Особа 1 про визнання недійсним іпотечного договору підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України.
Суд постановив
За таких обставин, керуючись ст.ст. 355, 3603, 3604 ЦПК України Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2014 р., ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2015 р. та ухвалу ВССУ від 18 лютого 2015 р. в частині позову Особа 1 до ПАТ «Банк Форум», треті особи: Особа 3, служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Особа 4, про визнання іпотечного договору недійсним скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
|
|
|
Придбати PDF-версію