Всі рубрики
Верховний Суд України. Постанова від 9 вересня 2015 р. Справа №6-455цс15.

 

Справа про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення.

За позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до Особа 1, Особа 2, Особа 3, Особа 4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особа 5, Оболонський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Києві, реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою Особа 1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 р. й ухвали ВССУ від 4 лютого 2015 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Анатолій Ярема.

Обставини справи

У травні 2013 р. ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 3 квітня 2007 р. між ним і Особа 1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 172 тис. 400 доларів США зі сплатою за процентною ставкою 14% річних.

Того ж дня між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» і Особа 2 укладено договір поруки та між банком і Особа 1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку квартиру, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором та надав Особа 1 кредит у визначеному в договорі розмірі.

Особа 1 порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів і допустила заборгованість.

Оскільки остання в добровільному порядку заборгованість не сплачує, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 4 млн. 975 тис. 683 грн. 72 коп., яка включає суму строкової заборгованості за кредитом – 159 тис. 924 долари США 98 центів, що еквівалентно 1 млн. 278 тис. 280 грн. 37 коп., суму простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 9 тис. 90 доларів США, що еквівалентно 72 тис. 656 грн. 37 коп., суму строкової заборгованості за процентами в розмірі 1 тис. 446 доларів США 2 центів, що еквівалентно 11 тис. 558 грн. 4 коп., суму простроченої заборгованості за процентами у розмірі 102 тис. 123 доларів США 58 центів, що еквівалентно 816 тис. 273 грн. 77 коп., заборгованість із пені в розмірі 2 млн. 796 тис. 915 грн. 17 коп., звернути стягнення на передану в іпотеку квартиру з наданням банку всіх повноважень продавця для здійснення продажу, в тому числі й отримання відповідних документів, довідок, право підпису, здійснення платежів, та виселити відповідачів зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 травня 2014 р. позов задоволено частково: ухвалено в рахунок погашення зазначеної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» права продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві зазначеного предмета іпотеки – квартири за початковою ціною у розмірі 723 тис. грн. з наданням банку всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу; у задоволенні іншої частини позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 р. рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги про виселення відповідачів задоволено, виселено Особа 1, Особа 2, Особа 3, Особа 4 з указаної квартири; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою ВССУ від 4 лютого 2015 р. відмовлено Особа 2 у відкритті касаційного провадження.

У заяві Особа 1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» №898-IV від 5 червня 2003 р.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви Особа 1 посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 18 червня 2014 р. у справі за позовом ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» до фізичних осіб, третя особа – служба у справах дітей Вінницької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку (№6-15230св14).

Так, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення у справі №6-15230св14, суд касаційної інстанції виходив з того, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Разом з тим на час ухвалення рішення банком не було надано доказів письмового повідомлення відповідачів про необхідність виселення, отже, не виконано приписи, установлені ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР і ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», тому вимога про виселення є передчасною.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виселення, виходив із того, що зі змісту ст. 109 ЖК УРСР і ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.

Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку». З урахуванням ч. 2 ст. 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права (ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР і ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку»), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в наданому для прикладу судовому рішенні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив

Судами у справі, яка переглядається, встановлено, що 3 квітня 2007 р. між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» і Особа 1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 172 тис. 400 доларів США з оплатою за процентною ставкою в розмірі 14% річних. Відповідно до п. 2.3 кредитного договору кошти, отримані позичальником за цим договором, використовуються за цільовим призначенням – для придбання квартири.

3 квітня 2007 р. Особа 1 придбала вказану квартиру.

Того ж дня між банком і Особа 1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку квартиру.

Пунктом 8.1.10 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець зобов'язаний не реєструвати в переданій в іпотеку квартирі будь-яких осіб без попереднього письмового дозволу іпотекодержателя. Порушуючи вказані умови договору, Особа 1 після укладення зазначеного договору зареєструвала в квартирі Особа 2, Особа 3 і Особа 4, згоду на реєстрацію яких іпотекодержатель не надавав.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Згідно із ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 ЗУ «Про іпотеку».

Так, за змістом ч. 1, 2 ст. 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком випадків, зазначених у відповідному житловому законодавстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.

Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку». З урахуванням ч. 2 ст. 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Такого по суті висновку і дійшов суд касаційної інстанції під час касаційного розгляду справи, яка переглядається.

За таких обставин судом касаційної інстанції ухвалено законне рішення, зазначені норми права застосовано правильно.

Відповідно до ст. 3605 ЦПК України ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суд постановив

Керуючись ст.ст. 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила у задоволенні заяви Особа 1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 р. й ухвали ВССУ від 4 лютого 2015 р. відмовити.

 
 
 



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№№19-24 | 24 грудня
Тема тижня:
Кримінальний процес
Тема тижня
  • Лебідь, Рак та Щука, або Як правоохоронці, прокурори і судді замість боротьби зі злочинцями змагаються між собою.
Придбати PDF-версію

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________

 

 

Мобильные телефоны и аксесуары. Самые лучшие цены.