Всі рубрики
Верховний Суд України. Постанова від 7 жовтня 2015 р. Справа №6-932 цс 15.



Справа про визнання правочинів недійсними та стягнення збитків.


За позовом Особа 1 до Особа 2, Особа 3, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Особа 4, про визнання правочинів недійсними та стягнення коштів за заявою Особа 2 про перегляд ухвали ВССУ від 18 лютого 2015 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Ярослав Романюк.


Обставини справи


У квітні 2011 р. Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особа 2, Особа 3, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа - приватний нотаріус Особа 4, про визнання правочинів недійсними та стягнення збитків, посилаючись на те, що 16 січня 2007 р. між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та Особа 2 був укладений кредитний договір.


З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором між Особа 1 та банком був укладений договір поруки, за яким Особа 1 поручився за виконання Особа 2 своїх зобов’язань перед банком.


Також до кредитного договору в якості додаткового забезпечення виконання зобов’язань 16 січня 2007 р. між банком, Особа 2, Особа 3 та Особа 1 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекою забезпечується виконання усіх зобов’язань боржника, що випливають з укладеного між банком та боржником кредитного договору, згідно з яким банк зобов’язався в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором, надати Особа 2 кредит, а Особа 2 зобов’язався повернути кредит у розмірі 1 700 000 грн., а також сплатити на користь банку проценти за користування кредитом, пеню, штрафи та всі інші суми, передбачені кредитним договором.


Предметом іпотеки є нерухоме майно, яке у рівних частках належить Особа 1, Особа 2 та Особа 3.


Після укладення договорів кредиту, поруки та іпотеки відповідач Особа 2 почав уникати виконання зобов’язань за договором, у зв’язку з чим Особа 1 протягом 2007-2008 р.р. передав Особа 2 свої особисті кошти для погашення тіла кредиту та процентів за користування кредитом, а в подальшому Особа 1 почав самостійно виконувати кредитні зобов’язання перед банком. Оскільки Особа 2 ухилявся від кредитних зобов’язань, внаслідок чого він, Особа 1 сплатив банку за кредитним договором 584 135 грн. 50 коп., та оскільки Особа 2 добровільно не повернув йому сплачені кошти й не виконав усну домовленість в частині переоформлення права власності на його ім’я на частину нежитлового приміщення, Особа 1 вважав, що Особа 2 ввів його в оману, умовивши підписати договір поруки та договір іпотеки на належне йому нерухоме майно.


Особа 1 вважав, що договір поруки та договір іпотеки він уклав під впливом обману зі сторони Особа 2.


Уточнивши позовні вимоги, Особа 1 просив визнати припиненим з 1 вересня 2011 р. договір поруки від 16 січня 2007 р. та визнати недійсним договір іпотеки від 16 січня 2007 р., стягнути солідарно з Особа 2 та Особа 3 на його користь кошти в розмірі 584 135 грн. 35 коп.


Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2014 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Особа 2 на користь Особа 1 536 713 грн. 25 коп. У решті позову відмовлено.


Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 р. рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Особа 2 на користь Особа 1 536 713 грн. 25 коп. скасовано і у позові відмовлено.


Ухвалою ВССУ від 18 лютого 2015 р. касаційну скаргу Особа 1 задоволено, рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.


У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Особа 2 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення апеляційного суду залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.ст. 553, 554, 556 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.


Заслухавши доповідь судді ВСУ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.


Суд встановив


Відповідно до змісту ст. 3604 ЦПК України ВСУ скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.


Судом установлено, що 16 січня 2007 р. між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та Особа 2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав Особа 2 кредит у сумі 1 700 000 грн. на споживчі потреби на строк до 16 січня 2014 р. зі сплатою 17,20 % річних за користування кредитними коштами.


З метою забезпечення виконання зобов’язань Особа 2 перед банком за кредитним договором між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та Особа 1, Особа 3 16 січня 2007 р. були укладені договори поруки, відповідно до умов яких поручителі зобов’язалися відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором від 16 січня 2007 р., в повному обсязі таких зобов’язань.


Крім того, між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», Особа 2, Особа 1 та Особа 3 16 січня 2007 р. був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавці передали банку в іпотеку нежитлові приміщення, які у рівних частинах належить Особа 1, Особа 2 та Особа 3.


Після укладення договорів кредиту, поруки та іпотеки відповідач Особа 2 почав уникати виконання зобов’язань за договором, у зв’язку з чим Особа 1 сплатив банку за кредитним договором 584 135 грн. 50 коп.


Станом на 28 квітня 2013 р. заборгованість за кредитним договором становить 1 406 670 грн. 51 коп.


Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов Особа 1, виходив з приписів ч.ч. 2, 3 ст. 556 ЦПК України та ст. 554 ЦПК України та дійшов висновку про те, що позивач має право на зворотну вимогу до боржника у тій частці, яку він виконав за борговими зобов’язаннями Особа 2 перед ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за кредитним договором від 16 січня 2007 р., а саме в сумі 536 713 грн. 25 коп.


Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, посилаючись на ст. 514, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554, ст. 556 ЦК України, п. 1.2. договорів поруки, виходив із того, що усі права кредитора в зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, переходять до поручителя лише в разі повного виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою (ч. 2 ст. 556 ЦК України), за умови виконання зобов’язання поручителем відповідно до умов договору поруки чи іншої домовленості сторін, укладеної відповідно до вимог закону. Оскільки станом на 28 квітня 2013 р. заборгованість Особа 2 за кредитним договором від 16 січня 2007 р. складає 1 406 670 грн. 51 коп., тобто зобов’язання за кредитним договором не виконане, тому сплачені Особа 1 кошти у розмірі 536 713 грн. 25 коп. не є коштами, які можуть бути стягнуті на підставі положень ст. 556 ЦК України.


Суд касаційної інстанції скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції виходив із того, що згідно вимог ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав грошове зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. У договорі поруки поняттям «зобов'язання», за виконання якого поручився Особа 1, охоплюється як повне, так і часткове виконання основного зобов'язання. Таким чином Особа 1 має гарантоване право отримати грошові кошти, що були ним сплачені згідно умов договору поруки.
Проте у наданих для порівняння:

 

- ухвалі ВССУ від 18 травня 2011 р., від 3 жовтня 2012 р., від 19 грудня 2012 р., від 6 серпня 2014 р. суд касаційної інстанції виходив із того що, юридичним фактом виникнення у поручителя права регресної вимоги, передбаченого ч. 2 ст. 556 ЦК України, є виконання забезпеченого порукою кредитного зобов’язання у повному обсязі, після чого кредитор повинен вручити поручителю документи, які підтверджують цей обов’язок боржника. Оскільки зобов’язання за кредитним договором у повному обсязі не виконано, то не можна вважати, що у поручителя виникло право на регресну вимогу до відповідача, у порядку передбаченому ст. 556 ЦК України.


Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 556 ЦК України.


Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.


Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.


Пунктом 1.2. договорів поруки встановлено, що поручителі відповідають перед кредитором за виконання зобов’язання боржником в повному обсязі. Поручителі відповідають в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки.


Відповідно до п. 1.3. у разі порушення боржником зобов’язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.


У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника.


Правовий аналіз норм ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов’язання. Цей висновок узгоджується з положенням п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов’язанні внаслідок виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).


Часткове виконання поручителем зобов’язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.


Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, не звернув уваги на те, що зобов’язання за кредитним договором не виконано в повному обсязі, тому неправильно застосував норму ст. 556 ЦК України.


Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому ухвала касаційного суду підлягає скасуванню, а рішення апеляційного суду – залишенню в силі.


Суд постановив


Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, п.п. «б» п. 2 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 2 задовольнити.

 

Ухвалу ВССУ від 18 лютого 2015 р. скасувати, а рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 р. залишити в силі.

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№9-14 | 24 вересня
Тема тижня:
Банкрутство
Тема тижня
  • Урахування процесуальних нюансів допоможе боржникам і кредиторам уникнути зайвих витрат.
  • Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________