Справа про присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні.

За позовом Особа 1 до Особа 2 та Особа 3 про припинення права на частку у спільному майні шляхом виплати компенсації та визнання права власності в цілому на майно за відповідачами, а також відшкодування моральної шкоди за заявою Особа 1 про перегляд ухвали ВССУ від 24 квітня 2015 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Ярослав Романюк.

Обставини справи

У серпні 2007 р. Особа 1 звернувся до суду з зазначеним позовом. Позивач вказував, що йому та відповідачам Особа 2 і Особа 3 на праві спільної часткової власності, кожному по 1/3 частці, належить двокімнатна квартира. Посилаючись на те, що виділити в натурі належну йому частку квартири технічно неможливо, сам він в квартирі не проживає і потреби в цьому не має, а квартирою повністю користуються відповідачі, позивач просив припинити його право на частку в квартирі, зобов’язати відповідачів сплатити йому ринкову вартість його частки, визнавши право власності на всю квартиру за відповідачами, а також стягнути з відповідачів на його користь 72 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2014 р. позов задоволено частково. Припинено право власності Особа 1 на 1/3 частку квартири. Стягнуто солідарно з Особа 2 та Особа 3 на користь Особа 1 грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартири у розмірі, еквівалентному 13 965 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 жовтня 2014 р. становить 180 887 грн. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області віл 1 квітня 2015 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
Ухвалою ВССУ від 24 квітня 2015 р. Особа 1 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до ВСУ заяві Особа 1 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст.ст. 364, 365 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

Суд встановив

На підставі ст. 3604 ЦПК України ВСУ скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що квартира належить на праві спільної часткової власності Особа 1 до Особа 2 та Особа 3, а частка кожного із співвласників становить 1/3 квартири. Квартира двокімнатна, виділ належної Особа 1 частки квартири в натурі технічно неможливий. Ринкова вартість квартири на час проведення її оцінки у 2010 р. становила еквівалент 41 895 доларів США, а належної позивачу частки - 13 965 доларів США.

Звертаючись з позовом до суду позивач мав на меті позбутися належної йому частки в квартирі шляхом спонукання відповідачів до виплати йому грошової компенсації за його частку в квартирі та визнання права власності на всю квартиру за відповідачами.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції керувався частинами 1 та 2 ст. 364 ЦК України і виходив із того, що виділити належну позивачу частку квартири в натурі неможливо, а позивач надав згоду на матеріальну компенсацію вартості його частки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, застосував до спірних правовідносин положення ст. 365 ЦК України, якою передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї, а оскільки суд може постановити рішення про припинення права особи на частку у спільному майні лише за умови попереднього внесення вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, що позивачем виконано не було, то вимоги позивача судом першої інстанції помилково визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, у наданих для порівняння ухвалах ВССУ від 2 жовтня 2013 р. та від 29 жовтня 2014 р. суд касаційної інстанції виходив із того, що право співвласника на виділ його частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні регулюється ст. 364 ЦК України. При цьому касаційний суд вказав, що таке право позивача не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов’язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи. При цьому передбачено, що обов’язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 364 та 365 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Положення ст. 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач – співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників – відповідачів по справі.

Відтак, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 365 ЦК України.
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

При цьому слід також враховувати, що в силу положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про регулювання спірних правовідносин положеннями ст. 364 ЦК України, разом з тим не встановив тих всіх зазначених вище фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, що також позбавляє ВСУ, до повноважень якого не віднесено встановлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, ухвалити нове рішення у справі.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд постановив

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 3603, п. 1 а) ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2014 р., рішення Апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2015 р. та ухвалу ВССУ від 24 квітня 2015 р. скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.